Головна » 2018 » Лютий » 1 » Життя у техніці петриківського розпису
17:27
Життя у техніці петриківського розпису

Не важливо, як склалася ваша доля до. Важливо, що ви робите зараз. Не зациклюватися на минулому, а впевнено іти вперед. Видатний письменник Еріх Марія Ремарк на спогадах з минулого залишив вагомий спадок у світовій літературі, але головне, що спогади із минулого рухали його вперед. Ольга Палій, талановита майстриня з Лютежа Вишгородського району, вибрала інший шлях, але він також рухає її вперед. Ольга довгий час була берегинею домашнього вогника, але діти, як пташки, підросли і почали відлітати з домашнього гнізда. Вільний час можна заповнити спогадами, а можна спробувати щось нове. Ольга Палій вибрала другий варіант. Що у неї вийшло, дізнайтесь із нашої розмови.
– Доброго дня! Дякую Вам за те, що погодились зустрітися. Розкажіть нашим читачам про Ваше життя до.

– Я маю диплом швачки. Закінчивши навчання, вийшла заміж і вступила у сімейно-будівельний ВНЗ (сміється). Тому більшу частину часу приділяла домашньому побуту та дітям. Коли діти навчилися самостійно справлятися, я збагнула, що маю час для себе. На той момент мене зацікавив манікюр. Це також було пов’язано з творчістю. Я змалку дуже любила малювати. Майже 12 років я працювала майстром з манікюру.
– Як Ви стали мисткинею?
– Я не так давно взяла до рук пензлі. Надихнула мене Галина Назаренко, відома петриківська художниця, яка запросила мене на свій майстер-клас. Малюю лише три роки і розумію, що попереду ще багато прекрасного.
– Чи підтримує сім’я Ваші починання?
– Вони розуміють і підтримують мене. Особливо чоловік, який піклується, щоб я мала завжди під рукою потрібні фарби. Всі виставки вони пройшли зі мною від початку до кінця.
– Це чудово, що Ви маєте підтримку з боку рідних. Адже це також надихає.  Розкажіть трохи про виставки. 
– Я брала участь у фестивалі писанок «Folk Ukraine». Розмалювала писанку у техніці петриківського розпису. Вона була представлена на Софійській площі. Мені було дуже приємно, що організатори запросили мене. Зараз українська спілка художників до Великодня створює мистецький проект, у якому я беру участь. Центр Української культури та мистецтва запросив взяти участь у виставці «Сонячний Великдень 2018». Також створювала «Дерево життя». Назву виставці дало монументальне панно з трьох частин. Центральна частина із 40 фрагментів створювалась декілька місяців учнями харківської гілки школи петриківського розпису та її вчителем Тамарою Вакуленко, заслуженим майстром народної творчості України, та київською гілкою школи петриківського розпису під керівництвом Тамари Вакуленко та Марини Саркісян.
Мене запрошували провести майстер-класи у реабілітаційний центр, який знаходиться у Лютежі. Коли я малювала з дітьми, ніколи б не сказала, що їх можливості обмежені. Вони дуже творчо та позитивно мислять. Петриківський розпис особливо був цікавим для них, адже метр петриківського розпису Василь Соколенко говорив, що «петриківка» зроблена пальцем. Пальцями робилися всі мазочки, а фундаментом був котячий пензлик, він дуже тоненький і дає можливість зробити акуратні тоненькі лінії та маленькі дрібнички.
Особливо запам’ятався розпис в Софії Київській. До цього проекту мене запросила Галина Назаренко. Ми створювали «Дерево роду» на одній із стін.
– У Ваше життя вагомий внесок зробила Галина Назаренко. Розкажіть більше про вашу дружбу.
– Ми познайомились випадково в соціальних мережах. Мені подобалася її творчість. Одного разу вона приїхала до Києва зі своїми майстер-класами і запросила мене подивитися, але я взялася за пензлі. Першою моєю роботою був жовто-блакитний птах. Вона дала поштовх. Разом ми відвідали її рідне містечко Петриківку і зокрема побували на фестивалі «Дивоцвіт Петриківки». Під час цієї поїздки я познайомилась із Василем Соколенком – метром петриківського розпису, якому 96 років і він не збирається складати пензлі.
–  Що Вас надихає малювати?
–  Надихає пензлик. Спочатку я його боялася. Коли я поборола страх, почала малювати. Але мені дуже подобається малювати пальцями. Це неймовірні відчуття. Ти малюєш душею. А пензлик, як кіт, знімає погану енергетику, і ти створюєш картину у гармонії із собою.
–  Що для Вас петриківський розпис?
– Петриківській розпис нещодавно занесли до нематеріальної спадщини України в ЮНЕСКО. Цей вид малювання був поширений не лише в Україні. Петриківський розпис дає життя, яке не дає зупинитися. Інколи художники говорять, що буває творча безвихідь. На мою думку, її немає, потрібно лише підібрати фарби. Я вважаю, що наше життя складається з фарб.
– Якщо хтось хоче малювати у техніці петриківського розпису – з чого йому потрібно почати?
– По-перше, не потрібно боятися брати пензлика у руки. По-друге, шукати людей, які допоможуть тобі зробити перші мазки. У мене цим вчителем та наставником була Галина Назаренко, але яскравим прикладом була і Тетяна Порфирівна. Вона почала малювати, коли вийшла на пенсію. Тому ніколи не пізно ПОЧИНАТИ.
– Тобто Ви певний час жили із думкою, що хочете малювати у техніці петриківського розпису?
– Я завжди хотіла малювати, але, обираючи свій майбутній фах, зважала прагматично. Чи зможу я заробити? У час перебудови малюванням не можна було заробити на життя. Якщо у людини є думка про щось, що вона хоче зробити або спробувати, вона повинна дати собі шанс. Можливо, їй вдасться реалізувати себе в цьому. Я спробувала і зрозуміла, що це моє. Мені є куди рухатись, і я буду йти далі.
– Поряд із картинами Ви також розписуєте предмети вжитку. Як ви почали прикрашати посуд? Чи є різниця у створенні картини і декору побутових речей?
–  Собі хочеться чогось для душі. І я почала розмальовувати тарелі. Мені хотілося, щоб не лише стіни були прикрашені, а й у руках була краса. Як такої різниці у створенні немає. Але людина отримує естетичне задоволення від картини і практичне – від побутових речей. Ти можеш із гарно розмальованої тарілки їсти, і вона буде не лише прикрашати твою стіну.
Цього року я навіть ялинку прикрасила іграшками, які розписані петриківкою. Я просила всіх своїх знайомих майстрів, щоб вони прислали мені свою іграшку. Вирішила щороку поновлювати колекцію.
– Чи працюєте на замовлення? Українці не байдужі до петриківського розпису?
– Так. Зараз у мене немає двох картин, які були мені дуже любі. Це картини із зображенням берегинь: одна – берегиня роду, інша – берегиня дерева роду. Щоб створити ці картини, я опрацювала багато літератури для того, щоб правильно намалювати символіку, знаки. Щоб ці картини дійсно були оберегами. Коли розписувала Софію Київську, залишила їх у церкві. На них захотіли подивитися, а потім і придбати. Дуже активно продаються ужиткові речі, адже це чудовий подарунок для господині. Найчастіше замовляють розписані кухонні дошки. Але також і листівки, проте замовляють їх із-за кордону.
– Як Вам вдалося поширити свої роботи за кордон?
– Вже сім моїх робіт живуть в Італії. Справа в тім, що моя подруга живе в Італії. Коли вона приїздила до мене в гості, я подарувала їй кухонні дрібнички. Її друзям дуже сподобались мої роботи, і через соцмережі ми зв’язалися з ними.
– Де можна побачити Ваші роботи і купити їх?
– На моїх сторінках у Facebook та Instagram. Інтернет зараз дуже допомагає комусь знаходити красу, а комусь вчитися створювати її.
– Які у Вас плани на майбутнє? Ви завжди повторювали, що Вам є куди рости. Окресліть свою вершину. Можливо, це створення власної майстерні?
– Звісно, продовжувати навчатися, удосконалюватися, навіть навчати, якщо я знайду однодумців. Хочу також зробити свою колекцію більшою. У майбутньому, безперечно, зроблю свою індивідуальну виставку. На перспективу – це створення майстерні.
–  Скільки часу потрібно, щоб розписати щось «петриківкою»?
–  Наприклад, тарілку я розмалювала за дві години. Коли ви вже створили у голові малюнок, його легко перенести. Але, якщо ви розписуєте побутові речі, підготовка може забрати певний  час. Тарілку, наприклад, потрібно шліфувати, проклеїти, поґрунтувати не один раз.
–  Яка цінова політика ваших виробів?
–  Залежить від заготовки плюс робота. Наприклад, речі побутового вжитку  від 100 гривень і більше. Адже різні розміри, різний розпис, різна складність. При замовленні ми можемо обговорити кольорову гаму і тематику. Я створюю ескіз і узгоджую його із замовником. Але малюю душею. Тому, якщо мені сказати, що я хочу такого сніговика, я навряд його зроблю.
–  Над чим працюєте зараз?
–  Наша поштарка завжди скаржиться, що у нас немає поштового ящика (сміється). Я вже підготувала його. Залишилося розмалювати.
–  Чи є поціновувачі техніки петриківського розпису у Вишгородському районі?
–  Мені здається, що так. Але вони цього не афішують.
–  Декілька слів для читачів «Слова».
–  У кожного майстра є свої родзинки та позитив. Тому варто ходити та навчатися. Не бійтеся! Рухайтеся! Рух – це наше життя!

Христина БАРАНОВСЬКА, «Слово»

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 373 | Додав: slovo
comments powered by Disqus