Головна » 2019 » Червень » 6 » Б’ють пороги, місяць сходить...
18:02
Б’ють пороги, місяць сходить...

Кількість дніпровських порогів протягом століть визначалася по-різному. Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у середині Х ст. згадував сім порогів. На карті «Точний опис Великого Князівства Литовського…», виданій Миколаєм-Христофором Радивілом у 1613 р., позначено 9 порогів. 13 порогів названі в поемі Самуїла Шимановського «Марс савроматський…» 1642 р. та показані на карті Г. де Боплана «Частина ріки Борисфена від фортеці Кодак аж до острова Хортиці…» 1652 р. В той же час на «Карті течії рік Дніпра та Бугу…» 1775 р., «Генеральній карті Новоросійської губернії…» 1779 р. та «Плані ріки Дніпра з розділенням островів…» 1780 р. бачимо 10 порогів. Академік В. Зуєв у 1781 р. повідомляв про «13 главнейших порогов, а с маленькими будет больше шестнадцати». Пізніше академік А. Лерберг зараховував до числа порогів 12 об’єктів. 
Протягом мільйонів років Дніпро прорізав шлях до моря через гранітні пасма Українського кристалічного щита, утворивши дев’ять порогів. 
Після побудови у 1932 році Дніпровської ГЕС пороги були затоплені. Навіть тепер ландшафти навколо вражають мальовничістю, дикістю та різноманіттям. Споконвіку Дніпрові пороги вабили, зачаровували і дивували неприборканою силою.  «Б’ють пороги, місяць сходить, як і перше сходив», –  писав Тарас Шевченко.
Поріг – це гряда каміння, яка перегороджує річку від одного берега до другого, а забори – кам’яна гряда, що займає тільки частину річки, вільний прохід із якогось одного боку. Пороги розташовані в такому порядку: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнигівський, Будильський, Лишній і Вільний.
Дамо характеристику одному із найбільших порогів.  Ненаситецький поріг (Ненаситець, Дід-поріг, Розбійник, Ревучий) — найбільший та найнебезпечніший серед усіх, який давав найліпше уявлення про природу дніпровських порогів. Початок Ненаситця з правого боку Дніпра знаходився за 8 км нижче кінця Дзвонецького порогу, навпроти дитячого оздоровчого табору в селі Микільське-на-Дніпрі Солонянського району Дніпропетровської області. Із лівого боку Дніпра поріг починався навпроти північної частини с. Василівка-на-Дніпрі Синельниківського району Дніпропетровської області. Довжина порогу дорівнювала 870 м, падіння води сягало від 4,75 до 5,2 м у різних місцях. 
Ненаситець складався з дванадцяти лав: Рваної, Служби, Гостренької, Одинцівської, Рогожиної, Буравленої, Булгарської, Богатирської, Довгополої, Казенцевої, Мокрих Кладів та Рогатої. Дерев’яний пліт проходив їх трохи більше як за хвилину. Поріг був настільки небезпечним, що перед його проходженням лоцмани за старим звичаєм прощалися один із одним. Особливо боялися Пекла — виру біля правого берега річки: «Пекло — то бездонна прірва. Попав до Пекла — буде тобі і холодно, і тепло». Перед проходженням цього Пекла робітники на плотах скупчувалися, тримаючись один за одного. Голова плоту падала в Пекло й поринала, а люди, стоячи, купалися трохи не по шию. Ще одне погане місце — так звана «Сцикуха» — глибока яма з каменем перед нею: «Як ти її не стережись, а вона тебе таки обсцикне».
Ненаситець не замерзав найлютішої зими. Весною, коли вода найбільш прибувала, всі його каміння і скелі, дамби його каналів були під водою. Неможливо було зрозуміти, звідки береться той приголомшливий рев, який змушує кричати на вухо співрозмовнику. Та коли подивишся на поріг знизу, то побачиш справжню водяну стіну — потік об’ємом 19,5 тис. кубометрів на секунду. Найефектніше Ненаситець виглядав влітку, коли вода спадала, і на поверхню виходила вся його робота по переборенню гранітних перешкод. 
Із високої правобережної скелі Монастирко поріг являв собою грандіозну картину: «…Через усе це ріка, що так вільно і плавно несла свої води руслом вище Ненаситецького порога, дійшовши потім до нього і зустрівши тут нездоланні перепони у вигляді лав, скель, пасом і мисів, із незбагненною силою вдаряється врізнобіч, кидається з одного каменя на другий, внаслідок чого страшенно клекотить, здіймає догори велетенські вали сріблястої бучі, розбивається цілими мільйонами мільйонів водяних бризок, розлітається навсібіч цілими хмарами водяного пилу, викручує поміж скелями бездонні круговерті, породжуючи усім цим такий страшний шум і стогін, котрий чується вже на далекій відстані від порога, поглинаючи собою кожен інший звук… Видовище і страшне, і разом з тим воістину могутнє, що не піддається жодному описові і ніякому пензлеві; для відтворення його, кажучи словами арабської приказки, язикові бракує слів, а уяві — барв», – писав історик Дмитро Яворницький.
Пороги на Дніпрі споконвіку були великою перепоною всім людям для плаву по Дніпру. У різних авторів існують великі розбіжності щодо кількості забор у порожистій частині Дніпра. Так,  Яворницький згадує 52 забори від Архієрейської біля о. Монастирського у межах міста Катеринослава (Дніпро) до Бруневої біля Кічкаського перевозу. Найбільше забор у Надпорожжі зустрічалося між Кодацьким і Вовнизьким порогами. Як правило, вони розташовувалися під правим берегом Дніпра. Забори не тільки лишали вільний прохід в руслі ріки, але й падіння води на них було значно меншим, ніж на порогах; отже, вони становили значно меншу небезпеку для судноплавства. Разом із тим, більшість назв забор походить саме від імен та прізвищ тих лоцманів, які свого часу «посадили» на них плоти: Пундикова, Бажанова, Шерстюкова, Волощинова, Біляєва, Пурисова, Данилеєва, Сухойванова, Петренкова, Кляпина, Карлова та інші. Часто забори носили назву розташованих поряд островів, скель та інших урочищ: Стрільча, Яцева, Піскувата, Дубова, Таволжанська, Богатирська. Деякі значні забори до початку ХІХ ст. вважалися порогами.
Серед величезної кількості окремих каменів і скель, що стирчали посеред ріки та коло її берегів, у Надпорожжі особливе значення мали так звані «примітні камені», кожен з яких мав свою назву. Найбільша концентрація каменів і скель із назвами спостерігалася саме поблизу порогів – у найбільш небезпечних і відповідальних місцях.
У порожистій частині Дніпра в XVI ст. виникла перша Запорозька Січ. Для її знешкодження у 1635 р. за рішенням польського короля Владислава ІV Вази поряд із першим Дніпровим порогом (Кодацьким) спорудили фортецю Кодак, поблизу якої виникло поселення дніпровських лоцманів.
Під час інтенсивної колонізації колишніх земель Вольностей Війська Запорозького низового царський уряд Росії від 1785 р. намагався поліпшити умови судноплавства Дніпром. Роботи вели з перервами до 1807 р., але становище не покращилось. У 1826 р. вивчено місцевість та складено план заходів для пробиття каналу. В 1833 р. зроблена перша спроба – на Старокодацькому порозі, а в 1843–1854 рр.  – на всіх порогах уздовж лівого берега було викопано канали й підірвано найбільш небезпечні скелі. Втім, канали виявилися надто вузькими та мілкими, тому невеликі судна продовжували ходити козацьким шляхом – природними прогалинами вздовж скель правого берега. Проходити пароплавами було неможливо, веслові та вітрильні судна, керовані лоцманами, долали пороги лише під час повеней. Корпорація дніпровських лоцманів мала статус самоуправлінської одиниці, приписаної до Міністерства шляхів сполучення. На початку ХХ ст. проекти встановлення прямого сполучення між Балтійським і Чорним морями потребували вирішення питання судноплавства через Дніпрові пороги. Перші проекти шлюзування з’явилися у 1905 р., а у 1918–1919 рр. проектом шлюзів займалася УАН. За планом ГОЕЛРО в районі Дніпрових порогів у 1927 р. було розпочато будівництво Дніпрогесу. Після спорудження греблі утворилося Дніпровське водосховище.
Однією з характерних рис порожистої частини Дніпра була велика кількість островів. Багато з них з часом міняли назви або мали їх одразу по декілька, деякі під дією сильних повеней розділялися на частини, зникали, інші знов виникали шляхом намиву піску. Д. Яворницький на відтинку між Монастирським островом і Хортицею згадує майже 90 островів, а на карті Дніпробуду їх позначено менше 70.
Найбільше у Надпорожжі було наносних островів. Вони утворювалися з піску та намулу, який відкладався за скелями та брилами, що стирчали з води. На цих островах, як правило, у північній частині, були виходи граніту. Зустрічалися й цілком піщані острови типу кіс, але не виключено, що в їх основі теж були скелі. Майже всі острови цього типу весною заливала вода. Друга група — скелясті, іноді позбавлені будь-якого ґрунту і рослинності острови. Деякі з них були настільки малі, що не заслуговували назви островів, і місцеве населення називало їх «камінням», «скелями». Зустрічалися і великі, і дуже мальовничі — наприклад, Стрільча Скеля коло Лоханського порога (до речі, не повністю затоплена водосховищем). Різко виділялися поміж інших острови Таволжаний і Перун. Це були ділянки материка, відмежовані Дніпром від останнього. Назви островів найчастіше відповідають їх природним особливостям — характеру ґрунту (Скелястий, Піскуватий, Кам’януватий), рослинності (Дубовий, Таволжаний, Кленовий, Лозуватий, Виноградний, Вербовий), фауні (Шуляків або Шулаїв), Ткачів, Кізлевий, Бобровий, Орлиний, Гавиний, Крячок). Часто назви зберігали імена місцевих мешканців — козаків, рибалок, лоцманів (Пурисові, Носулини, Демський, Біляїв, Орлів, Лантухівський, Аврамів, Дмитрів, Данилеєв), або панів-власників (Богомолловський (Монастирський), Воронцовський (Становий), Федоришин (Чорний).
Найбільшими у Надпорожжі були острови: Становий — нижче гирла річки Самара; Сурський — навпроти гирла річки Мокра Сура; Кізлевий — нижче гирла річки Ворона; Дубовий — поряд із селом Петро-Свистунове Запорізької області; Таволжаний — навпроти гирла лівобережної балки Таволжанської; Кухарів — навпроти гирла лівобережної балки Лишньої; Лантухівський — навпроти гирла правобережної балки Виноградної; Маркусів — навпроти сучасного правобережного селища Великий Луг.
До порожистої частини Дніпра традиційно відносять розташований у межах м. Запоріжжя острів Хортицю. Довжина цього найбільшого Дніпрового острова — майже 12 км. Ландшафти північної частини Хортиці є типовими для Надпорожжя: кам’янисті береги та високі скельні урвища, круті схили, вкриті степовою рослинністю, та балки з байрачними лісами. 
Як відомо, справжні печери у граніті не утворюються. «Печерами» або по-місцевому «скотами» у Надпорожжі називали великі щілини та глибокі гроти. Всередині переважно вони були холодними, вогкими і дуже тісними (довжиною всього декілька метрів, і такі низькі, що треба було стояти зігнувшись).  Проти острова Дубового в скелях правого берега були чотири маленькі печери — три Голубиних і одна Пугачіва. На правому схилі Вільнянської балки знаходилася печера Чортова Хата, схожа на українську піч. На лівому березі Дніпра, недалеко від Кічкаської переправи, була печера Школа (названа як урочище «Школа»). В селі Волоському, на острові Перун та на острові Хортиця були печери, звані Змієвими. Найголовніший — «цар-змій», за легендою, жив на острові Перун, у печері біля самої води.  З усіх печер, які були колись у Надпорожжі, сьогодні лишилася тільки одна Змієва печера на Хортиці. Вхід до неї розташований у прямовисному урвищі на північному кінці острова, близько двох метрів над водою та десяти метрів нижче краю урвища. Потрапити сюди можна тільки за допомогою мотузки. Печера – довга вузька щілина у скелі, між стінками якої застряли великі валуни. Всередині по камінню сочиться ґрунтова волога, дно завалене невеликим камінням. Від входу до тупика це «лігво дракона» ледь більше п’яти метрів. 
Земля на Порогах і навколо рясніє археологічними пам’ятками різних епох: палеолітичні та неолітичні поселення і стоянки, могильники та ритуальні святилища, кромлехи доби бронзи, скіфські кургани, поселення черняхівської культури, залишки фортеці Кодак, фундаменти козацьких церков і старовинні цвинтарі. До того, як води Дніпра затопили ці площі, у 1927-1932 рр. тут працювала археологічна експедиція. Нині на цій території існують геологічний заказник Дніпровські пороги та Національний заповідник «Хортиця».
Природа порожистого Дніпра дарує безліч можливостей для сучасного екологічного та краєзнавчого туризму. Адже саме тут можна побачити дику природу степового Подніпров’я в усій її красі та різноманітті. Різноманітний світ флори і фауни порожистого Дніпра – це понад 700 видів квіткових рослин і декілька тисяч видів тварин, з яких щонайменше 80 видів занесені до Червоної книги України. Тут гніздяться і орлан-білохвост, і зелена ящірка, і водяний вуж, і сарматський полоз, і чорний аполлон.
Дивовижне гірське утворення Дніпрові пороги в багатьох відношеннях – головний озонатор Дніпра, гігантське (99 км) нерестилище риби орієнтувало розвиток культури наших далеких пращурів, бродників, козаків, вільних людей… Це український світогляд взагалі.

Підготував Лаврентій КРАВЕЦЬ

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 4701 | Додав: slovo
comments powered by Disqus