Головна » 2018 » Січень » 11 » «Зелена» пліснява на голубому екрані
19:06
«Зелена» пліснява на голубому екрані

Який швидкоплинний час! Ось уже перегорнуто перші календарні листки нового, 2018 року. Кажуть, як зустрінеш його, так і будеш проживати кожен день. Певно, багато хто після сімейних вітань та побажань всього-всього черпав позитивну енергетику з блакитного екрана.
Звичайно, за смаки не сперечаються. А в мене миготіння яскравих телевізійних вогнів на тлі калейдоскопу відомих, заслужених, народних талантів залишило гіркотний осад на душі. Ринкова економіка не обминула й галузь культури. Основний девіз нинішнього економічного розвитку «продавай-купуй-володарюй» відчутний у всіх сферах господарювання.
Отож і маємо те, що маємо. Як своєчасно і вдало охарактеризував загальний стан поступу молодої Української держави її перший президент.
І дійсно, чого нарікати на дзеркало?! Майже всі канали телебачення приватизовані. А той, хто платить, і замовляє музику. Даремно згадувати про традиції, неповторність української пісенної культури і прадавнє коріння духовної величі невпокореного народу.
Репертуар більшості каналів дивував примітивізмом і низькопробним добором жартів, пісень і виконавців. Чомусь домінувала тема «нижче пояса». То й втілювали її відповідно. Майже голі дівчата щосили кричали, щоб їх, засмаглих, цілували там, де немає «смаги». (Я навіть такого слова не знаю, зате натяк усім зрозумілий). Певно, охорона стримувала бажаючих із зали відгукнутися відразу на відвертий поклик. Навіть оператор демонстрував здебільшого верхню частину тіла із натхненно випираючими з ліфа грудьми, бо на нижній чоботи за коліна і плавки й телекамеру б гіпнотизували.
На деякі виступи моторні хлопці поспішили, мабуть, від сільськогосподарських робіт. Тож картузи прикривали спітнілі чуби, а футболки (часто-густо темні) пашіли від енергетики емоційних пісень про коня без ноги, або такого ж нещасного слона.
Просто дивно, що отакі співаки – ні людям, ні собі – збирають аудиторії, їм аплодують. Можливо, щоб швидше покинули сцену.
Надто відомий співак ледь не плакав, бо у сні вона йому приснилася, він її руку тримав у своїй. Геніальне відкриття, щоб мільйони просльозилися від шаленого кохання. Ото такі артисти – непостійні у почуттях. Одну дружину кинув, з іншою гріє постіль, а третю тримає.
 Чи тільки за руку?
На одному з каналів «відомий» «відомому» розповідав про закулісні ігри в шоу-бізнесі. Цікаво у новорічну ніч слухати, як треба руками і ногами триматися за місце під сонцем.
Та особливо «порадувало» інтерв’ю однієї одіозної жінки, яка у словесному водопаді була в захваті від своєї персони. Шкода, що не всі заслуховувалися її прозірливими прогнозами щодо майбутнього України саме під керівництвом ексцентричної пані. Чим не передвиборна кампанія? Цікаво, скільки вона заплатила (чи їй?) за таку психопатичну істерію протягом дорого оплачуваних нами хвилин?
Такого «оптимізму» було вдосталь на всіх каналах мовою «доброго сусіда», який вітав нас «градами» та упивався гарячою сльозою невинно убієнних і закатованих.
То що ж ми за народ такий? Засліпили очі «зелені папірці», а душу витруїли зневіра і розпач.
Виключила телевізор, а теплою згадкою повернувся виступ у Вишгороді хору ім. Григорія Верьовки, нашої співочої пташечки Тані Школьної, мелодійні перлинки сільських та міських творчих колективів, як, наприклад, «Співаночка» – вокальний ансамбль Вишгородського  міського центру художньо-естетичної творчості учнівської молоді  «Джерело» (на фото).
Наша пісня, все одно, не вмре, не загине! Співаймо, ми ж – українці!

Ольга ДЯЧЕНКО 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 142 | Додав: slovo
comments powered by Disqus