Головна » 2019 » Січень » 10 » Відроджена святиня
17:57
Відроджена святиня

Перше дніпровське водосховище було збудоване ще у двадцяті роки ХХ століття, коли зводили першу гідро­електростанцію – ДніпроГЕС. Потім тривалий час нічого не робилося, а в п’ятдесяті роки збудували значно більше за площею Каховське водосховище. Рішення про будівництво було прийняте після посушливого літа 1946 року. В тодішньому центрі влади, московському Кремлі, дійшли висновку, що без наявності лісозахисних смуг і гарантованих резервуарів води підтримати врожайність на цій території ризиковано. Кліматологи стверджували, що це явище може повторитися у будь-який момент. При будівництві затоплювалися величезні плодородні території вздовж Дніпра, порушувався віковий уклад життя українців, на нові землі переселялися десятки тисяч людей. Так 60 років тому утворилося Каховське водосховище. Всю інфраструктуру побудували раніше, а в 1958 році чашу водосховища почали заповнювати дніпровською водою. З цього і почалося створення каскаду дніпровських гідроелектростанцій. «Слово» планує розказати читачам історію їх створення.
Колись на карті Бориспільського району, що на Київщині, значилося старовинне село Гусинці. Оскільки село підлягало затопленню водами Канівського моря, 1971 року жителі Гусинців були виселені.
Із найдавніших відомостей про село відомо, що 1812 року поміщик Гусинський спорудив на пущі лівого берега Дніпра цегляний завод і збудував церкву, яка достояла до нашого часу. Церква ця колись розміщувалася в центрі села Гусинці, а нині залишилася стояти на мілині Канівського водосховища. В першій половині XIX ст., з 1826 року, село належало поміщиці, вдові штаб-капітана Іваненкова. У збірнику «Селянський рух на Україні в 1826-1849 рр.» повідомлялося про бунт селян Русинської економії проти цієї поміщиці. За даними 1859 року Гусинці значаться як власницьке село, в якому налічувалося 74 двори і 385 жителів. Із 1867 року село належало до Ковалинського волосного правління. У 20-30 роках XX ст. у селі діяла артіль «Лозовик», де сільські майстри виготовляли різні вироби з лози: від звичайних кошиків до ажурного плетива крісел, стільців і дитячих колисок. Робітники артілі виробляли за рік понад 20 тисяч кошиків для радгоспів і колгоспів. Стільці, крісла, колиски відправляли в Бориспіль, Київ, Миколаїв, Донецьк, Херсон. 
У роки війни село перебувало під окупацією з вересня 1941 до вересня 1943-го. Під час Київської наступальної операції восени 1943 року Гусинці стали місцем дислокації 3-ої гвардійської дивізії реактивної артилерії. Тут були поховані два Герої Радянського Союзу – Олексій Олександрович Карташов та Джуманіяз Худайбергенов. У зв’язку з побудовою та введенням у дію Канівського водосховища останки воїнів було перенесено у братську могилу села Головурів. 
Немає села...Пороз’їжджа­лися хто куди його мешканці, викорчувано дубовий гай, затоплено, замулено численні сінокоси, понівечено будівлі. Як німий докір людській байдужості, затоплена водою, залишилася стояти на місці колишнього села Преображенська церква. Ще й сьогодні старожили згадують Гусинці як прекрасне село, що воістину «потопало» в зелені дерев і сінокосів.
Ось спогад жительки села: «Мій батько з переселенців, і я з дитинства чула його, сповнені дитячої ностальгії, спогади про село, рибу, яку навесні ловили руками, щорічні повені з водою попід вікнами і човнами на вулицях, буряки розміром з голову і кота на підводі, разом із яким, його малого, перевезли на нове місце... Найбільшою мрією всього його життя було повернутися туди, де народився. Але все, що він міг – це кілька разів на рік стояти на березі водосховища і вдивлятися у водну далечінь, намагаючись побачити те, що давно втратив назавжди...».
Під дніпровськими водами загинули не тільки найбільш плодючі у світі ґрунти, загинув цілий пласт української культури з піснями, звичаями, легендами. Жителів затоплених сіл розселили по містах, селах та містечках, розчинивши у новоствореній радянській мас-культурі. Економічний ефект від будівництва водосховищ досить спірний, а колись багаті рибою, звіриною і врожаями краї, де жили веселі і волелюбні люди, потихеньку був похований під темними водами. До будівництва водосховищ рибу ловили за допомогою невода і трактора, який цей самий невід витягав. Улови були наскільки великими, що десятикілограмових сомів та всяку дрібноту випускали назад трохи підрости.
…На крихітному острівці, що залишився від колишнього села Гусинці, оточеному бездоганною блакиттю Дніпра, нині сяють золоті куполи Свято-Преображенського храму. Воістину, церква, що височіє над водною гладдю, фантастичне видовище! Головною окрасою села була старовинна церква, побудована на початку ХІХ століття. Але в 70-х роках минулого століття, під час спорудження Канівського водосховища, води поглинули невелике село. Тепер ви не знайдете його на жодній карті – воно припинило своє існування. Незатопленими виявилися лише деякі пагорби, що утворили невеликі острівці. На одному з таких підвищень і стоїть цей унікальний храм. 
Святиню будували на совість, не шкодуючи ні матеріалів, ні рук. Кошти на її будівництво пожертвував місцевий пан Гусинський, саму ж роботу виконували селяни та запрошені фахівці. Цеглу якісно виготовляли на тутешньому заводі, а в будівельний розчин для міцності додавали яйця.
За десять років до затоплення тодішній голова сільради разом із громадою взялися капітально відреставрувати будівлю церкви. За що голова і отримав сувору догану від вищого начальства. Але, мабуть, це і допомогло храму витримати натиск Дніпрових вод, що омивали його протягом сорока років – церква частково підтоплюється лише під час весняного паводку.
Святиня, поступово старіючи, в самоті боролася із стихією. Загублений вцілілий острівець обростав очеретом, храм в Гусинцях – легендами. 
Подейкують, що на церковні свята із серця великої ріки лунав розкотистий дзвін. Чувся він і в туман, допомагаючи рибалкам знайти дорогу додому. Час руйнівно позначився на образі храму, постраждало його внутрішнє оздоблення. Але, крім стихії, доклали рук і вандали – вони вирізали образи святих, винесли все, що можна, понівечили. 
Незважаючи на те, що церква перетворювалася на руїну, вона залишалася місцем паломництва. Довгий час дістатися до цього крихітного острівця можна було лише по воді, під’їхавши моторним човном від причалу Ржищева. Взимку люди йшли до церкви по замерзлому водосховищу.
Відновити храм взялася навколишня релігійна громада. Будівлю було визнано аварійною, але такою, що піддавалася ремонту. В 2011 році на пожертвування почалася реставрація. Храмовий комплекс складається з будівлі церкви та дзвіниці, виконаних в стилі українського бароко. До невеликого острівця, на якому знаходиться святиня, тепер веде акуратний місток.
Спасо-Преображенська цер­ква (Гусинська церква, затоплена церква, Спас на воді) – пам’ятка архітектури ХІХ століття, що вціліла при затопленні водами Канівського водосховища. Ініціатором відбудови храму став благодійний фонд, за підтримки якого у 2008 році було створено релігійну громаду Преображенської парафії. Фондом здійснено дві експертизи пам’ятки: у листопаді 2008 року проведено інженерно-геологічні дослідження прилеглої території, у грудні – науковцями Київського національного університету будівництва та архітектури обстежено конструкції церкви та дзвіниці з оцінкою можливості збереження та умов відновлення. 
Експерти визнали стан па­м’ят­ки незадовільним, а подекуди аварійним, проте відновлення – можливим, хоча і терміновим (характер руйнувань давав підстави прогнозувати остаточне руйнування протягом двох років). Фонд «Богуслав» відразу розпочав реставраційні роботи. 
У першу чергу підсилили підмурки. З вересня 2009 року підняли рівень ґрунту для захисту будівель від води та криги – було завезено 440 тонн піску, а також проведено залізобетонне зміцнення фундаментів та стін. На кінець 2011 року церква ззовні повністю побілена, дзвіницю відбудовано до первісного стану та покрито куполом.
Впродовж 2012 року повністю завершено відновлення церкви та дзвіниці. Стіни храму з зовнішнього боку частково вкрито розписами. На дзвіниці встановлено дзвони. Триває внутрішнє опорядження храму.
Острів, на якому стоїть церква, намито, і в 2011 році збудовано місток до суші.
У червні 2009 року Сошниківська сільрада надала храму адресу – урочище «Гусинці» та оформила громаді документи про право власності.
Неподалік церкви є піщаний острів із так званою Лисою горою. Її висота 125 метрів, вона найвища в окрузі. Кажуть, на Івана Купала відьми мало не з усієї України злітаються сюди на шабаш. Насправді, там відчувається щось магічне. Ніби опиняєшся серед закинутого древнього городища, і серед сивих вод Дніпра-Славутича стоїть відроджена пам’яттю нащадків велична церква.

Підготував Лаврентій КРАВЕЦЬ

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 24 | Додав: slovo
comments powered by Disqus