Головна » 2015 » Жовтень » 29 » Щемлива зустріч у «Барвінку»
22:30
Щемлива зустріч у «Барвінку»

Осінні дні надихають на спогади. Ще лист зелений і жовтий, і багряний вабить око, височіють світлі небеса, а в повітрі уже повіває прохолодою. Саме в один із таких чудових днів у дошкільному навчальному закладі «Барвінок» Лютізької сільської ради відбулось свято «Осінь в Україні». Дітлахи, яким не звикати виступати перед однолітками і батьками, гостями, односельцями, цього разу були особливо збуджені. Адже сьогодні чекали не просто гостей, а воїнів, колишніх вихованців «Барвінка»!
Зацікавленими поглядами зустрічали діти колишніх вихованців нашого садочка, слухаючи завідуючу дошкільним закладом Т. Костюченко: «… Погляньте, ось ці дорослі чоловіки теж були маленькими, як ви і ходили в цей садочок, їли такі ж каші і котлетки, сиділи на цих стільчиках…».
Діти натхненно розповідали вірші, співали, танцювали…
Наші дорогі випускники, воїни АТО: Ігор Стрелін, Сергій Кирієнко – уважно слухали посміхаючись, а малят наставляли шанувати прапор України, берегти батька, неньку, їсти кашу і любити рідний край. Гості роздали дітям запашні осінні подарунки (яблука), а ми, працівники садочка та малята-дошкільнята, вручили воїнам власноруч виготовлені медалі з написом «Осінь в Україні» 2015 р. За хоробрість та збереження миру. Від дітей ДНЗ «Барвінок».
Закінчилось свято виконанням Гімну України.
– Як гарно тут у вас. Усе дитинство пригадалось. А ось ці ваші медалі не менш цінні ніж наші воєнні,– поділились враженням воїни. 

Дзвінок з АТО  (з війни)
(Після телефонного дзвінка Я. В.)
Задзвенів телефон в нічну тишу:
– Добрий вечір! Пізнали? Це я!
Як Ви там? Я листа не напишу,
То оце ось дзвоню… звідсіля.
– Не впізнала. Їй, бо, не впізнала!..
Рада чути!.. Розказуй, ти як?
– Я – як всі. Не сумуємо. Служим.
Хоч горить і душа, і земля…
Розкажіть, що в садочку нового.
На роботі чи вдома в цей час?
Я ще, мабуть, не скоро додому,
То дзвоню, як до друга, до Вас.
Захрипіло. Зв’язок обірвався.
Через трохи почулось крізь шум
– Тут таке, 
Вам, як мамі, – зізнався, – розкажу
Те, що сходить на ум.
Нам говорять, що скоро скінчиться
Ця страшна, незбагненна війна…
З бліндажа дим струмком майориться,
А між нами.., між нами  – «стіна».
Я от думаю: за що вбивають нас і ми?
Скільки хлопців злягло…
І кінця стрілянині немає…
Захищаємо ближнє село.
Тут так страшно…
Дітей возим в школу.
Дві машини – попереду й за,
А в автобусі дітки…
Чи скоро доберусь до свого Лютіжа?
Я так скучив, скажу, вже за Вами,
Обійняти так хочеться Вас!..
Ви для нас не аби хто, а мама,
І садочок у нас – вищий клас!..
– Ну, спасибі. Стараємось.
Тепло і затишно у групах завжди.
Дітки наші розумні, дотепні,
Як утнуть що, то вже від душі.
Було свято «Осінь в Україні»,
Ігорьок і Серьожа з АТО
Повернулись, ми їх запросили 
Подивитись на наших діток.
– Ой, не треба ятрить хлопцям душу.
Не розкажуть вони вам того…
Я б оце зараз з’їв свіжу грушу…
Ви дзвоніть… Ну, бувайте. Всього.
 І приємно, і сумно, і сльозино —
 Вихованець дзвонив із війни…
 Як тепер ми усе їм пробачим
 Тим, з-за кого воюють сини?
 Чим тепер ми усім їм віддячим
 Тим, хто мерзне в курних бліндажах,
 За синочка, що тата не бачить,
 За дружин молодих, що в сльозах?
Україно многостраждальна,
Кожен день неустанно молись,
Щоб легкою була путь нам дальня,
Щоби мрії, надії збулись.

Тетяна КОСТЮЧЕНКО (СЛЮСАР),
Лютіж-Демидів.
21.10.2015 р.

 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 136 | Додав: slovo
comments powered by Disqus