Після завершення будівництва Київської ГЕС та ГАЕС на Вишгородській промисловій зоні залишились потужні підрозділи будівельників тресту «Південатоменергобуд», всесоюзних управлінь «Гідромонтаж», «Гідромеханізація», «Гідроспецбуд», «Гідроелектромонтаж», «Спецгідроелектромонтаж», автотранспортне виробниче об’єднання «Південатоменергоенергобудтранс» (ПАЕБТ), бетонний завод та завод залізобетонних конструкцій, Київське будівельно-монтажне управління, які активно брали участь у будівництві і розвитку Вишгорода. Після аварії на ЧАЕС всі ці підрозділи промислової зони не розбіглись по всій країні, піддавшись паніці. Виконуючи свої службові обов’язки, незважаючи на втому, не маючи особистого захисного спецодягу, постійно ризикуючи своїм життям, вишгородці були першими, хто прийняв на себе смертельну незриму дозу радіаційного випромінювання. Тридцять років тому існування мешканців Вишгорода було розділено на дві епохи: «до аварії» і «після аварії».
Як і багато інших, я почав свою трудову діяльність майстром по монтажу металевих конструкцій та обладнання у Київському управлінні всесоюзного тресту «Гідромонтаж» після закінчення Одеського гідротехнічного інституту у 1963 році. Брав участь у будівництві Київського гідровузла і ГАЕС, Трипільської ГРЕС, Канівської ГЕС, Нурекської ГЕС, Бортницької насосної станції, Кременчуцької ТЕЦ, Боярської компресорної газоперекачувальної станції, Курської і Смоленської атомних станцій, Волзького автомобільного заводу, Воронезького шлюзу та водосховища, ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії (Ленінакан і Спітак), другої черги Курахівської ТЕЦ (монтаж 100-метрової градирні).
У грудні 1975 року був направлений на будівництво гідровузла в Сирійську Арабську Республіку на монтаж гідротехнічного обладнання. На будівництво Чорнобильської атомної станції був переведений з Київського управління всесоюзного тресту «Гідромонтаж» у січні 1980 року спочатку заступником головного інженера управління будівництва, а з жовтня 1983-го року – начальником будівельно-монтажного комплексу (СМК-1) – заступником начальника управління будівництвом Чорнобильської АЕС (головний корпус: машинний зал, діаераторна етажерка, реакторне відділення, лабораторний корпус). Мені довелось передавати четвертий блок в експлуатацію замовнику, єдиний блок з трьох попередніх був підписаний замовником з оцінкою виконаних робіт «добре». Третього березня 1986 року був переведений головним технологом тресту «Південатоменергобуд». З перших днів аварії на ЧАЕС безпосередньо брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Багато матеріалів по трагедії, яка відбулася на станції, були засекречені, і тільки зараз стали доступними для громадського обговорення.
…Пожежні впоралися з усіма осередками вогню до шостої години, крім пожежі у реакторі. У другій половині дня до Прип’яті прибула комісія з Москви, і була зібрана фахова комісія професіоналів з усього СРСР, яка розробляла програму по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Першочерговим завданням було прибирання на промисловому майданчику викинутих радіоактивних уламків плити та графіту для забезпечення безпечних подальших робіт. Основний тягар лягав на управління будівництва ЧАЕС та підрозділи тресту «Південатоменергобуд» з Вишгородської промислової зони: автотранспортне підприємство (АТВО); управління механізації будівельних робіт (УМБР) та інші монтажні організації. Керуючий трестом «Південатоменергобуд» Яковенко А.Д. з перших днів виконував завдання державної комісії по будуванню вертольотного майданчика, організації доставки необхідних сипучих матеріалів та безпосередньо брав участь у завантаженні матеріалів у вертольоти. До 7 травня з вертольотів на реактор скинули понад 5000 тонн піску, бору, свинцю, доломіту й глини. 
Було очікування третього вибуху у першій декаді травня, у зв’язку з чим розглядалось питання евакуації населення Києва на випадок, якщо буде пропалене дно реактора. Графіт на четвертому енергоблоці у перших числах травня продовжував горіти. Під дном реактора знаходився двоярусний резервуар локалізації аварій, у якому повинна збиратися охолоджуюча вода з реактора. Про наслідки пароводяного вибуху краще було не думати! Він би розніс останні три реактори, і масштаби цієї катастрофи були б вражаючими. Пропонувалося пропалити отвір у резервуар локалізації аварії для з’ясування ситуації. Мені було доручено провести розвідку радіоактивної ситуації під реактором для можливості вибору місця пропалення, доставки потрібного обладнання та підібрати добровольців для виконання цього завдання. Не вагаючись у розвідку пішов сам з військовим дозиметром, побачене жахливо вражало: мінусові приміщення кабельних галерей затоплені радіактивною водою, у транспортному коридорі металеві ворота в центральний зал були зірвані, мостовий кран у центральному залі висів вертикально на колесах з одної сторони, простріл радіації в цьому місці був 1000 рентген на годину. Після доповіді державній комісії про результати обстеження я з групою добровольців приступив до виконання завдання. Обладнання та необхідні матеріали переносили вручну. З метою зменшення отримуваної дози випромінювання прийняли рішення не виходити з під реактора, поки не буде виконано завдання, посилаючи двох чоловік (по черзі) із солдатськими термосами кожен день за харчуванням та питною водою. Для зв’язку протягнули польовий телефон. Змінювались всі через кожні дві години (по черзі). У кінці кожного дня доповідав по телефону черговому державної комісії про результати пропалення, першому голові державної комісії Івану Степановичу Сілаєву (заступник голови Ради Міністрів СРСР), який завершував розмову словами: «Бережіть людей!». Останні 100 мм дірки пропалював безпосередньо сам, вивів добровольців у безпечне приміщення. У басейні не було води та розплавленого ядерного палива, радіаційний фон становив 0.600 мілірентген на годину. За чотири доби безперервної праці пропалили отвір товщиною 2,7 метра важкого залізобетону з металевими окатишами. Питання евакуації населення Києва відпало.
Паралельно було прийнято рішення про влаштування підреакторної плити четвертого енергоблока з трубопроводом для охолодження плити рідким азотом. Плиту та арматуру виконували шахтарі, трубопровід монтував «Спецатоменергомонтаж» (субпідрядна організація УБ ЧАЕС). Бетон привозили міксерами з Вишгорода. Вкладав бетон по захватках «Гідроспецбуд» (субпідрядна організація тресту «Південатоменергобуд»). Облік пластичної добавки в бетон, ії об’єм та час подачі до бочки міксера виконував начальник Вишгородської будівельної лабораторії кандидат технічних наук Пресман І.Г. Унікальна операція по перевезенню бетону на відстань 150 км без втрати його пластичності, подача суміші по бетоноводам у захватку на відстань до 250 метрів не має аналогів в усьому світі. Керувало операцією головне виробниче розпоряджувальне управління по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ( ГоловВРУ Л.Н.А. на ЧАЕС), яке організував Герой Соціалістичної Праці В.Т. Кизима у червні 1986 року.
У подальшому ГоловВРУ разом із субпідрядними організаціями виконував фундаменти під саркофаг, обволікаючі дамби на охолоджуючому ставку, стіну в грунті навколо головного корпусу, протифільтраційні свердловини, будівництво вахтового селища «Зелений Мис», будівництво міста Славутич та інші комплекси робіт по ліквідації наслідків аварії. Координував увесь комплекс робіт заступник міністра енергетики СРСР по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Юрій Миколайович Корсун. 
15 грудня 1986 року був успішно завершений перший етап ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. За мужність, відповідальність за доручену справу, високі моральні якості указом по Міненерго СРСР були нагороджені підрозділи ліквідаторів і, у тому числі, підрозділи ГоловВРУ та тресту «Південатоменергобуд». 
Аварія на Чорнобильській АЕС – це майже 3,5 мільйонів постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це близько 10 відсотків території, що зазнала прямого радіактивного забруднення. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки та переїхати в інші місця. У зв’язку з високим рівнем забруднення з обігу вилучено 180 тисяч гектарів орних земель і 157 тисяч гектарів лісів. Забруднення територій і пов’язане з ним виведення із використання природних ресурсів, виробничих потужностей, об’єктів інфраструктури значною мірою вплинуло і на соціально-економічний розвиток України.  Негативний вплив соціально-економічних та екологічних факторів призводить до погіршення стану здоров’я громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема до зростання чисельності інвалідів Чорнобиля та підвищення рівня смертності серед цієї категорії громадян. Кількість постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, яким встановлено інвалідність, пов’язану з наслідками Чорнобильської катастрофи, щороку зростає.
 У ст. 16 Конституції України Чорнобильську катастрофу визначено як катастрофу планетарного масштабу, а збереження генофонду українського народу – як обов’язок держави. Питання захисту прав потерпілих від аварії на ЧАЕС та її наслідків регулюються безпосередньо Законом України з 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та  іншими нормативними актами. У той же час, зaкoн ствoрив бaгaтo юридичнoї нeвизнaчeнoсті, а подекуди й бeззaкoння, у пoрівнянні з існуючими нормативними дoкументами до 1991 рoку. 
Чорнобильці чекають від влади належного реагування на їх законні вимоги, вважаючи, що Указ Президента України від 14.12.2015 року № 702 «Про заходи у зв’язку з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи» і постанова Верховної Ради України від 12.11.2015 року №793 «Про вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та заходи, пов’язані з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи» залишаються, по суті, порожніми деклараціями. Громадяни, які постраждали внаслідок трагедії, закликають можновладців не обмежуватись урочистими промовами та покладанням квітів у пам’ятні дати. Водночас не слід забувати, що чорнобильські пільги – не привілей, і у разі, якщо обіцяне посилення соціального захисту сьогодні з ряду об’єктивних причин не є можливим, важливо зберегти хоча б існуючі права постраждалих.
Вічна пам’ять тим, хто віддав своє життя у боротьбі з мирним атомом, що вирвався з під контролю, та захистив світ від радіоактивного забруднення! Живим пам’ятати про подвиг дідів, батьків, братів і сестер.

Ігор МАГАЛА, 
голова Вишгородського районного осередку громадської Всеукраїнської організації «Чорнобиль-86»