Останній номер газети
Головна » 2013 » Червень » 22 » Пам’ять для сучасників
11:53 Пам’ять для сучасників | |
 Нещодавно в національному музеї «Битва за Київ у 1943 році» в с. Нові Петрівці було відкрито барельєфну експозицію «Стіна героїв», на якій зображено одинадцятьох уродженців Вишгородського району. Створено барельєф майже 30 років тому, але світ його побачив лише цьогоріч. Пам`ятаю, коли я була ще зовсім малою, моя бабуся заспівала мені рядки із трагічної пісні:
«22 июня ровно в четыре часа
Киев бомбили, нам объявили,
Что началась война…»
І покотилася сльоза по її немолодому обличчі. Тоді я не могла зрозуміти, чому ці рядки змусили її плакати. Але коли я підросла, почала розпитувати її про ті, невідомі для мене, часи.
Бабуся розповідала, що коли почалася війна, їй було 12 років. Вона не могла воювати, але щоб чимось допомогти Батьківщині, пішла працювати у шпиталь. Не цуралася ніякої роботи – робила легкі перев`язки, подавала воду пораненим, допомагала писати листи рідним, чергувала вдень і вночі, бо не вистачало медичного персоналу.
Її батько, мій прадід, пішов на фронт, але серцем і думками завжди залишався з дружиною та дітьми.
Бабуся на власні очі бачила німців, які жорстоко вбивали всіх на своєму шляху. Бачила радянських солдатів, які, захищаючи Батьківщину, були готові віддати своє життя. Бачила жінок, які зі сльозами на очах і з дітьми на руках втікали від нацистів, а їх малюки голосно плакали, не розуміючи, що трапилось.
Такі щирі бабусині спогади не залишили мене байдужою. Але ми – діти сьогодення – навіть не знаємо, що таке війна. Так звісно, є книжки та фільми про війну і дідусі нам можуть розповісти багато історій, але насправді ми не розуміємо самої суті… Адже ми не бачили битв за рідну землю, за свободу. Війна, голод, втрата близької людини та самотність – це найстрашніше, що може бути в нашому житті. І ми повинні все робити для того, щоб такого жахливого часу не настало знову.
Мільйони людей загинули в страшні роки війни. Вишгородщина теж постраждала. Одна із найбільших битв точилась на Лютізькому плацдармі. Зараз тут знаходиться історичний музей «Битва за Київ у 1943 році».
В ньому – всім відома діорама та багато експонатів, які збереглись з війни. Цьогоріч в музеї з`явилася ще одна експозиція – барельєф із зображенням героїв Радянського Союзу, які народилися в Вишгородському районі. Автор ідеї, Анатолій Фуженко, помер у 1999 році. Він так і не встиг завершити свій задум. Продовжив його роботу художник і архітектор Василь Климик.
– Барельєфи замовили, ще тоді, коли була побудована музей-діорама. Їх планували розмістити всередині самого музею. Барельєфи були зроблені, але коли інтер’єр всього приміщення був повністю закінчений, стало зрозуміло, що для них місця немає, – каже архітектор. Довго вирішувалося питання – де, коли і як їх розмістити. У музеї розмістили багато експозицій, а скульптури із зображенням героїв Вишгородщини все чекали свого часу.
– Було декілька варіантів проектів для розміщення барельєфів. Всі вони передбачали алею героїв в парку, з арочних конструкцій на плитах. Але така експозиція добре виглядала б лише з одного боку, з іншого була б просто глуха стіна. Так варіанти арочних конструкцій відпали, – розповідає художник. Василь Климик розумів, що для барельєфної експозиції добре підходить зовнішня стіна приміщення, проте заважали вікна. І щоб таки розмістити скульптуру, вирішили змінити конструкцію стіни.
– Розміри плит, надписи, висота, ширина були виміряні десятки разів, адже хотілось, щоб стіна героїв якось виділялась і органічно вписувалась в елементи всієї архітектури. Пізніше почали чистити барельєфи, бо за довгі роки вони почорніли. Знайшли такі засоби, щоб відтворити блиск бронзи. Робота закінчена вдало. І кажуть відвідувачі, що наче так і було, а це найкраща похвала для автора, – з гордістю розповів Василь Володимирович. У планах художника є подальша робота в музеї. Але для будь-якого замовлення потрібна чимала сума коштів.
– Ми сподіваємось, що знайдуться спонсори, яким не байдуже минуле нашого народу. І допоможуть нам показати якнайбільше з того, чого не бачили діти, – сказав архітектор. Наостанок, від щирого серця Василь Климик промовляє: «Зараз молодь багато чого не знає, а їхні діти, онуки – що вони знатимуть, якщо пам’ять просто похоронити?». Барельєфи чекали свого часу майже 30 років і нарешті побачили світ.
Ми повинні пам’ятати про героїв, які загинули на полі бою, але ще важливіше шанувати і завдячувати живим ветеранам війни. Своїми подвигами вони заслуговують на повагу сучасників. Вони є нашою історією, нашим корінням, нашим початком.
Марина ЛЕВКІВСЬКА,
учениця 9-го класу Новопетрівської ЗОШ №3
| |
| Категорія: Новопетрівська громада | Переглядів: 614 | Додав: komashkov | |