Головна » 2015 » Жовтень » 1 » Ми пам’ятаємо тебе, Костя!
20:48
Ми пам’ятаємо тебе, Костя!

Війна, яку дехто вперто продовжує називати АТО, навічно закарбується у наших серцях. Втрачаючи найцінніше – наших рідних і близьких, друзів і знайомих, часто не можемо повірити, що вже нема, не буде ніколи їх поряд.
25 вересня, у день народження Костянтина Непопа, на будинку Вишгородської школи №1, де навчався герой, відкрито пам’ятну меморіальну дошку. Вшанувати пам’ять героя прийшло багато людей – керівники району і міста, рідні, друзі, бойові побратими, учнівська молодь. 
Костя загинув на Донбасі –  підірвався на фугасі автомобіль. На кляту війну пішов добровольцем у червні 2014 року. Мав звання сержанта. Був командиром відділення 95-ї окремої аеромобільної бригади. Указом Президента України №213/2015 від 9 квітня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Ім’я Костянтина Івановича Непопа внесено в Книгу пам’яті загиблих воїнів АТО.  
   Я знала Костю спочатку як депутата Вишгородської районної ради. Але доля склалася так, що в лікарняній палаті, де на лікуванні перебували його мама і моя свекруха, ми познайомилися ближче. Я, спостерігаючи як він дбайливо і з ніжністю доглядає за матір’ю, ловила себе на думці, що, напевно, такі сини, як Костя, у сто разів кращі за таких доньок, як я. Останній раз я бачила його на відкритті ялинки у Вишгороді. Він ясноокий, і як завжди  усміхнений. Але багато палив. До нього підходили люди аби обійняти, подякувати і привітати з поверненням, а він соромився і ніяковів: «Костя, ти ж можеш вже не повертатися. Ти залишишся вдома?» – «Моїм дороговказом по життю є гасло десантника «Ніхто, крім нас», ось цей раз і все, вже буду вдома», – говорив Костя. Але, на жаль, життя Костянтина Непопа обірвалося. Обірвалося у тому віці, коли людина в розквіті сил, переповнена бажанням і натхненням працювати, виховувати дітей. 35 років – це навіть не половина життєвого шляху.
Немов передчуваючи лихе, Костя перед від’їздом давав настанови «про всяк випадок» своїм колегам і друзям, які зобов’язалися виконати сказане ним як останню волю. Пишу, і кожна думка, повертаючи у минуле, так ятрить душу. Війна, війна страшна, брудна, брехлива по обидва боки, війна знищує найкращих, вона залишає нас сиротами. Скільки ще? Скільки таких красивих, молодих хлопців, як Костя, має стати Небесним військом?
Я нещодавно була у тебе, Костя. Я тобі дякую за те, що спокійно живе моя сім’я, мої діти ростуть маючи батька. Я все життя молитимусь за душі всіх загиблих Героїв, і за тебе, Костику. Ти мав би жити. Але Бог потребує таких світлих як ти. Та все ж ти живий, живий у нашій пам’яті…

Лілія ОЛЕКСІЙ, 
директор Вишгородського районного радіомовлення

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 152 | Додав: slovo
comments powered by Disqus