Головна » 2016 » Жовтень » 13 » КиУР таки затримав ворога
12:14
КиУР таки затримав ворога

До 75-ї річниці окупації Києва нацистськими загарбниками в Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ в 1943 році» створено нову виставку оригінальних фотографій окупованого Києва з німецьких архівів. Ці фотографії люб’язно надані громадською організацією «Дослідники КиУРу», а саме Андрієм Кайнараном. 
22 червня 1941 року околиці Києва (військові аеродроми, мости та заводи) почала бомбити німецька авіація. При першому нальоті загинуло 25 чоловік, 76 – отримали поранення. У Києві особливої паніки не було. Київські газети писали, що непереможна Червона армія громить ворога, і ворог несе важкі втрати. Багато хлопців на хвилі патріотизму рвалися на фронт (хвилювались, що війна за два тижні закінчиться, і вони не встигнуть повоювати). Німці ж уперто сунули до Києва. Ще з 8 квітня 1941 року шість укріпрайонів Київського особливого військового округу було поставлено на консервацію, а озброєння з них знято. На початку боїв під столицею України залишилось 50 дотів, їх гарнізони жорстоко билися, але триматися в умовах повного оточення довго не могли. Втягнувшись у бої, на першій лінії оборони Києва (а це 750 дзотів та 40 км протитанкових ровів, 85 км інших перешкод) німці зробили серйозну тактичну помилку, яка обійшлася їм дорогувато. Але становище під Києвом залишалось відчайдушним, і в бій кинули навіть 16-17 літніх учнів 12-ї та 13-ї артилерійських спец­шкіл, військово-повітряної та морської шкіл.
Командуючий Південно-Західним фронтом М.П. Кир­понос вжив заходів щодо посилення тилових рубежів. 24 червня було видано директиву про розконсервування оборонних об’єктів уздовж старого кордону, зокрема Київського укріпрайону (КиУР), відновлення їх озброєння, створення рубежів оборони. 
Радянське командування вперто стверджувало, що столицю України ні за яких обставин не буде здано ворогові. Тисячі людей риють протитанкові рови на підступах до міста, на вулицях багато барикад, і встановлюють протитанкові «їжаки». Стратегічні об’єкти міста постійно піддаються німецьким бомбардуванням. У пропагандистських цілях для піднесення бойового духу жителів на вулицях Києва показують захоплені в ході боїв трофеї – літаки, танки, нацистські прапори. Але жорстокі бої точилися в другій половині липня на білоцерківсько-фастівському напрямі. Незважаючи на опір радянських військ, ворогу вдалося захопити Білу Церкву, Фастів, Миронівку. Ціною значних втрат йому вдалося вклинитися в передню лінію оборони в районі Віти-Поштової, Мриг, а потім потіснити радянські війська, блокувати кілька дотів, оволодіти населеними пунктами Юрівка, Хотів, Гатне, Лісняки, закріпитися на околиці Жулян. За п’ять днів безперервних боїв, зазнавши великих втрат, захисники Києва змушені були відійти від Жулян. Над столицею України нависла смертельна небезпека. 8 серпня до Києва з-під Трипілля підійшла група кораблів Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Мужністю і славою вкрили себе захисники Києва: червоноармійці, червонофлотці, ополченці. Безсмертний подвиг здійснив гарнізон доту №205, який складався з 16 бійців під командуванням лейтенанта 28-го окремого кулеметного батальйону В. Вєтрова. Відвагою прославили себе ополченці кондитерської фабрики ім. К. Маркса, сільськогосподарського інституту, Ленінградського (Старокиївського) району Києва, Київського університету ім. Т. Шевченка, Московського району Києва. В оборонних боях значну роль відігравали партизани. На початку серпня в Київський області діяли 20 партизанських загонів. Зокрема, героїчно воював загін «Перемога, або смерть», що налічував 200 бійців.
11 липня 1941 року гітлерівські війська опинилися на рубежі річки Ірпінь. Тут їх зупинила Червона армія. КиУР все-таки затримав ворога, давши країні декілька дорогоцінних місяців, щоб зібратися силами. У Києві тим часом починається масова евакуація організацій і підприємств, першими виїздять родини партійного та радянського керівництва. Чисельність населення Києва, що до початку війни складала приблизно 864000 чоловік, стрімко зменшується і на початку окупації в місті залишається близько 400000 людей. Штурм Києва почався 16 вересня, біля 12 години ночі наступного дня захисники Києва отримали наказ залишити місто. Відступ прикривали моряки Пінської флотилії та ополченці Ленінградського району. 20 вересня 1941 року прапор вермахту з’явився на Великій дзвіниці Києво-Печерської лаври. Намагаючись вирватись з оточення, у Київському котлі опинилися до 600 тисяч радянських бійців. У Києві для них було створено два великих табори: у Дарниці та по вулиці Керосинній. Євреїв, комуністів, політпрацівників одразу розстрілювали. Решта страждала від голоду та інфекційних хвороб. Лише у Дарницькому таборі загинуло понад 68 тисяч радянських військовополонених. У двадцятих числах вересня почалися організовані радянськими диверсантами вибухи в Київський цитаделі та на Хрещатику. Місто палало. Це стало для окупантів зручним приводом провести показову каральну акцію проти київських євреїв. Біль тих печальних подій назавжди у наших серцях.
Вся земля біля Києва вкрита останками непохованих солдатів та смертоносним залізом Другої світової війни. Гуляючи лісом, наступаючи на пагорбок, ми не знаємо – це просто горбик, чи, можливо, солдатська могила. Зараз, коли наша країна бореться з новим ворогом, хтось може вважати, що уроки тієї війни сьогодні не актуальні. Але хочемо нагадати відомий вислів: «У того, хто стріляє в минуле з пістолета, майбутнє вистрелить з гармати». За подвиг у 1941 році столиця радянської України удостоєна звання міста-героя, а указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1961 року було встановлено медаль «За оборону Києва».

Людмила СМОЛОВИК, 

завідуюча екскурсійного відділу Національного музею-заповідника «Битва за Київ в 1943 році» 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 68 | Додав: slovo
comments powered by Disqus