Головна » 2018 » Березень » 6 » «Я носила для Вас рай у душі – як сонце»
20:09
«Я носила для Вас рай у душі – як сонце»

«Я знаю – любов до Маковея поставить мені корону на голову, а не мої літературні твори», – це зізнання Ольга Кобилянська залишила у своєму щоденнику. Вона «хотіла вийти заміж, щоб бути щасливою». А залишилася самотньою до кінця свого життя, бо той, кого вона пристрасно кохала, знехтував її почуттями. «Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі – як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати», – писала українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині Ольга Кобилянська в одному з листів до Осипа Маковея. Збереглося 176 листів письменниці до нього, з яких опубліковано лише 67. А листи від нього вона знищила після їхнього розриву.
Вони познайомилися у Чернівцях 1895 року. Ользі Кобилянській тоді було 32, Осипу Маковею – 29. Він – редактор газети «Буковина», правив її твори «від поганої мови та стилю», допоміг видати повість «Царівна», був її найщирішим критиком. У статтях про письменницю наголошував на реальній основі її творчості, на вмінні авторки вразити читача бурхливим потоком сильних почуттів, палкою любов’ю до всього прекрасного і благородного в людині, закоханістю в буковинську природу. Маковей перший визначив одну з найхарактерніших рис індивідуального стилю Кобилянської – органічне поєднання реалістичного і романтичного способів відображення дійсності – неоромантизм. 
На початку 90-х років О. Кобилянська захопилася філософією Фрідріха Ніцше, яка імпонувала їй антиміщанським спрямуванням, афористичною заокругленістю думок, за що їй довго докоряли «ніцшеанством». Кобилянська не перейнялася ідеями Ніцше, але, читаючи його, набиралася віри в те, що сила волі і витривалість її та її героїнь допомагають побороти життєві труднощі. 
Вони зустрічалися майже щодня, ввечері гуляли в парку. Маковей був зачарований її талантом, Ольга – його начитаністю. Він вважав її своїм другом, а вона закохалася – раз і назавжди. Не могла відвести очей від Осипа – імпозантного, високого, з бірюзовими очима. А він перехоплював її погляд – і лякався, не знаючи, що сказати. Швидко прощався і втікав від цього обтяжливого почуття. Майже десять років тривали ці муки. Ольга боролася зі своїм коханням до Маковея. Не спала вночі, гірко плакала. Відомою є її фраза про те, що краще любити коней, ніж чоловіків фальшивих та хвалькуватих. Насправді вона бажала «бути обнятою сильною чоловічою рукою». 
Про своє кохання писала, що воно серйозне, як смерть, і глибоке, як море. Висилала Осипу книги, переклади українських письменників німецькою мовою і постійно турбувалася про його здоров’я. «Ваше пальто в мене на підозрі, гадаю, що воно занадто легке для зими і Ви простуджуєтеся в ньому», – йдеться в одному з листів. 
Коли Маковей прийняв пропозицію Івана Франка працювати в «Літературно-науковому віснику» і переїхав до Львова, Кобилянській здалося, що він забрав із собою «світло її життя». А вона не вміла без нього жити. «Ні, це не була звичайна історія, це була історія незвичайної любові…», – напише Кобилянська в автобіографічній повісті «Доля». На щастя, Осип незабаром повернувся до Чернівців. І Ольга, стомлена розлукою і чеканням, зважується на дивний вчинок. Вона пише йому листа, пропонує жити разом. «Не знаю, як приймете мої слова, звичайно, дівчата самі їх не кажуть. Але я не йду звичайною дорогою дівчат… Я можу і «ждати». Два і три, і чотири роки. Я взагалі лише для одної душі на світі, більше для нікого… Чи маєте відвагу розпочати жити так, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово – я піду за Вами… Мені так дивно, що я се пишу… Майже сама себе не пізнаю. Ви не сподівалися сего по мені? Я сама не сподівалася сего по собі». Ольга зізнається Осипу, що старша від нього на три роки. «Я не відчуваю тої різниці, – пише вона, – властиво, що мала би мене «старою» зробити. Я їх зітру, тії роки, і вони не стануть нам на заваді. А коли б стали – Боже мій? – то поступіть, як треба…».
Ольга надіслала Маковею свій лист-пропозицію і чекала відповідь. Вона була впевнена, що Осип зрозуміє її, і вони житимуть разом. Хіба може бути інакше, якщо вона так його кохає? Але минув місяць, три, півроку… Відповіді не було. Навіть при зустрічі Маковей опускав голову і мовчав. Ольга готова була померти від приниження. І тоді вона пише йому покаянного листа. Зізнається, що раніше була в білих одежах, а тепер відчуває, що їх на ній нема! Їй боляче за себе, що не стрималася і надіслала йому того листа. Світ нічого не знає про її неймовірне кохання і найбільше щастя. А Осип відповів їй у папочці «Невідправлені листи»: «Є на світі жінки, котрих справді недооцінили чи не зуміли оцінити чоловіки. До таких я відношу Вас». І далі він з якоюсь жорстокістю вказує на її вік, який став на заваді їхньому спільному життю. Ольга ображена і принижена, ніщо вже не може її втішити. «В душі глибока рана, що не загоюється, – пише вона до свого друга – болгарського письменника Петка Тодорова. – Я дуже кохала одного чоловіка багато років… Всі квіти, що цвіли в моїй душі, я йому дарила. Раптом він відвернувся. Чому?».
Свій стан душі і поважне почуття до Осипа Маковея О. Кобилянська перенесе в жіночі образи своїх останніх повістей «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями» та ін. Фіаско в особистому житті збіглося з критичними нападами Сергія Єфремова. 1902 року у журналі «Киевская старина» він опублікував статтю «В поисках новой красоты», в якій звинувачував Кобилянську в ніцшеанській ненависті до народу, оголосив її символісткою-декаденткою. Стаття Єфремова обурила громадськість України і викликала низку відгуків.
Осип Маковей через три роки після розриву з Ольгою Кобилянською одружився з дочкою священика Ольгою Кордубовою. Йому було 38 років, їй – 25. Помер Маковей 1925-го – на 17 років раніше за Ольгу Кобилянську. У своєму останньому листі до Маковея велика письменниця писала: «…Будьте здорові й згадуйте мене. Я ніколи не була щасливою… Любила я свої мрії, гори, небо, засіяне зірками… Усіх тих небагатьох мужчин, котрих любила, я потім нехтувала…».

Підготував Олексій СЛОБІДСЬКИЙ
 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 622 | Додав: slovo
comments powered by Disqus