Останній номер газети
Головна » 2013 » Листопад » 16 » Знак нескінченності доброти і людяності
12:56 Знак нескінченності доброти і людяності | |
 Нещодавно працівники Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) привітали з днем народження жительку Вишгорода, учасницю війни, ветерана праці Тетяну Марківну Шеверу.
Незвичайне в дні народження цієї жвавої моложавої жінки насамперед те, що виповнилось їй небагато-немало, а 88 років! Ці вісімки – як два знаки нескінченності життя, людських відносин, людяності, любові і доброти…
«Не будемо говорити, скільки мені сьогодні, — каже Тетяна Марківна. – Давайте будемо вважати, що десь 36-38». А, може, воно й справді так — адже людині стільки років, на скільки вона себе відчуває. А Тетяну Марківну ніколи не побачиш без діла — то зайнята своїми квітами у кімнаті, то біля будинку (хоч і живе на шостому поверсі) клумби прополює, то поспішає провідати своїх приятельок, то до свята якогось пече дивовижний торт… Ось і в день народження у неї на столі такі смачні власноруч приготовлені страви, що тільки подивуєшся – до такого треба докласти професійної майстерності.
«Та ні, я не кухар за професією, — відмахується жінка. – Хоча й дійсно багато часу пропрацювала у вагоні-ресторані на Далекому Сході офіціанткою, була можливість спостерігати як страви готуються, як сервірується стіл…».
У житті цієї жінки було чимало випробувань, хоч від багатьох бід та незгод ніби боронила її сама доля. Під час війни з Чернігівської області, де вона народилась, відправили до Німеччини не одного її ровесника. Їй також тричі повідомляли, що зобов’язана їхати, але то машина, що везла їх на вокзал, зламалась і не встигли до відправки, то з документами якісь неузгодження, а останнього разу їх з вокзалу просто розігнав німецький комендант: «Вег, вег, домой!».
У 1943 році Тетяна Марківна – на своєрідному бойовому посту, на відбудові звільненого Харкова. Тривалий час працювала в Харківській області у колгоспі, потім перебралась до міста і працювала в офіцерській їдальні. У 1958 році її спіткала тяжка втрата — у військовому конфлікті загинув чоловік, виконуючи свій службовий обов’язок.
Сидіти вдома не було сил, тож влаштувалась на роботу у вагон-ресторан, де срібною ниткою залізниці повились далі роки її життя. Ще раз зустріла чоловіка, з яким судилось пройти рука об руку спільні роки життя, та й знову чекала на неї втрата – у 1995 році чоловік помер, внаслідок хвороби отриманої при ліквідації аварії на ЧАЕС…
Сьогодні Тетяна Марківна проживає у Вишгороді, у невеликій квартирі, що сповнена світлої позитивної енергетики і куди охоче поспішають її приятельки з Вишгорода та району, з Києва, куди приходять листи і куди телефонують з Харкова та інших міст. «Якби там не було, а вважаю, що мені у житті багато в чому пощастило, —розповідає жінка. – Адже завжди поруч було чимало людей, котрі могли підтримати, розрадити, допомогти. Навіть зі свекрухою пощастило – я її з усією щирістю називала мамою і вона мені віддячувала материнською любов’ю. А тут, у Вишгороді, у мене чимало подруг. Збираємось разом за будь-якої нагоди, а то і без такої – щоб підтримати одне одного, бо у декого, як і у мене, навіть рідні не залишилось. І не відчуваємо себе одинокими, бо і ми всі, як одна родина, і діти подруг почуваються з нами, як зі своїми батьками – допомагають, підтримують, навіть… лають. Якщо ми не дуже дотримуємось порад лікарів».
Тетяна Марківна вважає себе людиною щасливою і багатою – і насамперед людьми, які її оточують. Коли зустрінеш на вулиці цю тендітну жінку з ясним обличчям, то навряд чи й запідозриш, що їй ось днями виповнилось… Та не будемо про це говорити!
Галина МАКАРЕНКО
Фото автора
| |
| Категорія: Вишгородська громада | Переглядів: 483 | Додав: komashkov | |