Останній номер газети
Головна » 2014 » Серпень » 23 » Життя після…
10:26 Життя після… | |
 Мабуть великою несподіванкою для сепаратистів-терористів на Сході України та їхніх ляльководів-«благодєтєлєй» із сусідньої недружньої держави став волонтерський рух в Україні. Ці, часто безіменні, герої доправляють багато необхідного нашим бійцям на передову. Не всі вони розповідають про свою діяльність. І не даремно. Адже останнім часом на Сході почастішали випадки фізичного знищення волонтерських груп, які працюють у зоні АТО. Але розповідати про них, я вважаю, треба. Це свята справа, що підтримує бойовий дух наших воїнів.
Як ми вже повідомляли, нещодавно волонтери благодійного фонду «З відкритим серцем у майбутнє» члени Народної ради Вишгорода та Вишгородського району Ірина Шугайло, Ірина Литовченко, Трофім Іванов, Анатолій Шугайло та Олександр Дзюба повернулися з чергової поїздки маршрутом Вишгород – Слов’янськ – Дебальцеве – Вишгород. Про волонтерську діяльність, життя звільнених міст, будні наших військових та погляд на війну жіночими очами, ми поспілкувалися з двома Іринами, Шугайло та Литовченко.
– Під час Революції гідності ми збирали та доправляли на Майдан їжу, теплі речі та інше необхідне для майданівців, – почала розповідь Ірина Литовченко. – Наприкінці лютого, після жахливих подій на Інститутській та втечі Януковича, коли змінилася влада у країні, ми всі вважали, що у державі піде поступальний рух змін на краще. Але керівникам у «братской дєржавє» це, мабуть, дуже не сподобалося. Крим, Луганськ, Донецьк… Пішли повідомлення зі Сходу про втрати серед наших військових та ганебний стан із їхнім забезпеченням. Ми, звісно, не змогли спокійно за цим спостерігати і вирішили поставити у Вишгороді намет для збору коштів та майна для військових. А щоб мати можливість акумулювати резерви, ми, як члени Народної ради, заснували благодійний фонд «З відкритим серцем у майбутнє».
– Першими, хто почав звертатися до нас, були близькі та рідні наших мобілізованих та добровольців, – доповнює подругу Ірина Шугайло. – Почалися активні зіткнення з терористами та російськими найманцями, які на першому етапі були значно краще оснащенні, ніж наші військові. Уп’ятьох ми з різних джерел почали збирати інформацію – де, хто служить і що їм там потрібно, як організовувати збір та доставку допомоги. Задля цього витрачали і сьогодні витрачаємо і власні кошти, адже потрібен транспорт, пальне, зв’язок тощо.
У самої організації спонсорів немає. Кошти та майно, що надходить, йде на цільові потреби. Інколи до нас звертаються люди – вони хочуть бути волонтерами, але їм потрібна зарплатня. Дуже дивно і, навіть, смішно чути такі пропозиції.
На початку, а інколи й зараз, ми займалися переселенцями, які теж потребували розміщення, харчування, одягу. Особливо – сім’ї з маленькими дітьми. Як виявилося, певний час ми були чи не єдині, хто ними займався в районі. Зараз організацію цієї роботи поклала на себе районна адміністрація та місцеві виконкоми. А тоді люди не знали до кого звернутись.
– З чим більше за все зверталися до вас?
І.Ш.: – Рідним та близьким наших солдатів, просто небайдужим людям потрібна була саме волонтерська допомога. Тобто, знайти те чи інше майно та доставити його хлопцям, кошти вони знаходили. Люди почали приносити все – від трусів-шкарпеток до амуніції та більш цінних речей.
З переселенцями було важче. Люди не дуже хотіли надавати безкоштовне житло. Єдиний вихід був – заселяти в «Межигір’я». Згодом на допомогу прийшла районна влада, надавши комунальні приміщення. З речовою допомогою було простіше – люди приносили все, навіть дитячі ліжечка.
І.Л.: – З часом ми вирішили, що допомагати переселенцям потрібно шляхом їхнього працевлаштування. А це прерогатива райдержадміністрації та місцевих виконкомів. Отже, діяльність благодійного фонду «З відкритим серцем у майбутнє» була сконцентрована на потребах наших земляків, які воюють в зоні АТО, але за необхідності допомагаємо і переселенцям. Хочу подякувати сільським головам, які активно брали участь у забезпеченні призовників з території сільради. Посилки, бронежилети, каски, амуніція. Тобто допомагали всім необхідним. Нашим завданням було все це зібрати та доставити за призначенням. Деякі сільські голови знаходили свої шляхи, щоб передати необхідне своїм мобілізованим. Це їхня справа. Головне – результат. Наші військові мають необхідне.
На жаль, з’явилася інформація, що у Лютіжі хтось називає себе Іриною із нашого фонду та збирає кошти начебто для армії. Хочу зазначити, що наш фонд не їздить по селах. Ми збираємо кошти на рахунок фонду або в опломбовану скриню разом із представниками органів місцевої влади. Майно збирається у складському приміщенні, яке безкоштовно надав нашому фонду директор ТОВ «Зооцентр «Турбота» Анатолій Забуранний.
– Крім коштів та матеріальних засобів, чим іще допомагаєте військовим?
І.Л.: – Намагаємося робити все можливе. Інколи, навіть, виконуємо роль психолога. Адже своїм близьким, аби їх не хвилювати, всю правду телефоном вони не розповідають. Важко буває їх слухати – війна є війна. Але й така допомога їм необхідна, особливо у найважчий час обстрілів 72-ї бригади. Відсутність води і патронів, постійні артобстріли, необхідність змінювати місця землянок, бо «безпілотники» їх постійно виявляють…
І.Ш.: – Розповіді про бої, про відступ, про перебування на території Російської Федерації, про повернення до Білої Церкви були дуже важкими. Дві доби з хлопцями не було зв’язку. Дорогою їхній автобус було обстріляно… Далі був зірваний стоп-кран у поїзді біля ДВРЗ, коли їх чомусь провезли повз Білу Церкву на Чернігів. Була образа на те, що всіх військових, хто повернувся з зони АТО, зустрічали з музикою, а їх кудись ховають. Але, мабуть, на те ми й жінки, щоб витримувати таке. Я вважаю, що ніхто не може висувати до них якісь претензії та в чомусь звинувачувати. Ці хлопці зробили все, що змогли. А ще – вони вижили. І вони зможуть помститися за своїх загиблих побратимів.
– З чим довелося зіткнутися під час волонтерської діяльності та що найбільше вразило?
І.Ш.: – Більш за все вразила поведінка українців у важких ситуаціях. Наприклад, у селі Амвросіївка є жінка, яка, на мій погляд, творила дива. Звати її Людмила Іванівна. Вона збирала після обстрілів наших бійців та лікувала у підвалі, мила та одягала. Ми пересилали через неї гроші та посилки, а вона, ризикуючи життям, передавала все це на позиції. Тобто волонтери знаходили можливість передавати необхідне до 72-ї бригади, а тилове забезпечення військових – далеко не завжди.
І.Л.: – Після поїздок туди виникає відчуття, що не все зроблено. Враження від почутого та побаченого важко передати словами, навіть повітря там інше, їдке від диму та смороду. Але наші хлопці – молодці. Нам є ким пишатися. Дивувало те, що найбільшим попитом користуються у військових не труси-шкарпетки та цигарки (хоча цьому вони дуже раді), а дитячі малюнки та вироби. Навіть якщо авторів вони не знають. Малюнки та вироби бійці використовують як обереги, зберігаючи в кишені біля серця. Поки у нас є такі бійці, країну є кому захистити. А ми, поки у цьому буде потреба, будемо й надалі займатися волонтерською діяльністю.
Контакти для надання допомоги через Благодійний фонд «З відкритим серцем у майбутнє»:
м. Вишгород, вул. Шолуденка, 11, оф. 7. Тел. (067) 547-23-84 (Ірина), тел. (097) 097-88-60 (Ірина).
Підготував Володимир ПОТАПОВ, «Слово»
| |
| Категорія: Україна | Переглядів: 576 | Додав: komashkov | |