О 1 годині 24 хвилині 26 квітня 1986 року у приміщенні четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС при проведенні випробувань турбогенератора стався вибух, була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.  Виникла пожежа, що перекинулася на дах третього енергоблоку. З руїни реактора вирвався у небо стовп зловіщого вогню. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум’я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип’яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі Чорнобиля. У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося.

 

Першими удар атомної стихії прийняли на себе працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов’язок. Незважаючи на зусилля лікарів, шістьох ліквідаторів врятувати не вдалося. Це лейтенанти В. Правик, В. Кібенок, старші сержанти В. Ігнатенко, В. Тищура, М. Титенок, сержант М. Ващук. Усі вони посмертно відзначені високими нагородами. В. Правику та В. Кібенку присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Цього звання удостоєний і майор Л. Телятников (помер після тяжкої хвороби у грудні 2004 року на 54-му році життя). Урядові   нагороди  також  отримали  багато працівників пожежної охорони. На сьогоднішній день жодного з тих п’ятидесяти пожежників немає в живих. Усі вони пішли у вічність, а їхні імена вкарбовані у пам’ять землян.

 

Планета була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще три енергоблоки. Дослідники стверджують, що у такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна пустеля, загинули б на цій території люди і тварини, а радіаційною, небезпечною для життя зоною була б уся Європа.

 

На захист землі і народу України стали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об’єкта «Укриття», який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – працівники атомної станції, фахівці з інших станцій, водії, що прийшли на ліквідацію аварії. Це, у першу чергу, військові усіх спеціальностей. Шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України і тодішнього Союзу.

 

На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора. На жаль, з ліквідацією аварії, біда для України не закінчилася. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Кажуть, що Чорнобиль викинув багато Хіросим.

 

Щоб врятувати людей, які жили у межах ураженої зони, від смертельної радіації, їх усіх вивезли. Це була страшна евакуація. До міста Прип’ять у неділю, 27 квітня прибуло більше 2 тисяч автобусів. Їх підганяли до будинків, і люди, хто в чому був, прихопивши лише документи і гроші, без речей, змінного одягу, сідали в автобуси і їх назавжди вивозили з рідних домівок. Селили спочатку де тільки можна – в санаторіях, таборах, лікарнях, школах. Евакуйовані втратили все – житло, речі, роботу, а головне – здоров’я. Почалося екстрене будівництво будинків для поселення людей. Задля збереження здоров’я у те літо багато дітей із Києва та прилеглих районів було вивезено на південь України.

 

Після ліквідації аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну ситуацію. Але в жовтні 1986 року після великих робіт по спорудженню «саркофагу», перший та другий енергоблоки були введені в дію, а в грудні 1987 року відновлена робота третього.

 

Однак, у 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа. Стало зрозумілим, що подальше існування ЧАЕС є небезпечним. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений останній реактор станції і АЕС припинила своє існування. 

 

Вишгородський район, який знаходився у безпосередній близькості до АЕС, активно був задіяний у ліквідації наслідків. У першу чергу, це були люди: насамперед, пожежники, водії, представники інженерних спеціальностей, військові, міліціонери, медики... У районі було розгорнуто багато військової техніки, організовано будівельні підрозділи. Через район проходив величезний транспортний потік на Чорнобильську АЕС і назад.

 

Проходять роки. Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі Полісся, у її духмяному    повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у кришталевих джерелах. Народ пам’ятає подвиг своїх найкращих синів – ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які ціною свого життя і здоров’я зупинили  атомний смерч.

 

Життя триває…