Головна » 2013 » Жовтень » 12 » Подорож із Вишгорода до «маленького Парижа»…
10:16
Подорож із Вишгорода до «маленького Парижа»…

У змістовну і цікаву розмову вилилася відповідь на запитання щодо враження від екскурсії держслужбовців району до Львова. Моя співрозмовниця Людмила Кашинська, керуюча справами районної ради і голова профспілки держслужбовців, розповіла, що екскурсію до столиці Західної України організувала очолювана нею профспілка разом з районною радою та її керівником Олександром Носалем. Для себе я відзначив, що є профспілкові організації, що дбають про підвищення культурного рівня і змістовний відпочинок своїх членів профспілки. 

 
А почалося все з філіжанки львівської кави, яку моя співрозмовниця привезла з собою. Запах був такий, що я не втримався від наївного запитання: «Чи по дорозі випадково не завітали вони до європейської Праги, щоб купити справжньої кави?» 
 
– Ні, – посміхнулася Людмила Григорівна. Це справжня львівська кава. ЇЇ на кожному кутку там готують. А подають так, що напій виявляється ще смачнішим! 
 
– Ви про обслуговування? – допитуюсь. 
 
– І про обслуговування, і про приємне ставлення до гостей, і до готельного сервісу, і про високий рівень української культури і духовності, взагалі. Останнє, як мені здається, найщиріше проявляться саме у Львові, – і продовжує. 
 
– Що мене здивувало, так це відчуття Європи, якби це парадоксально не звучало б, на меморіальному… Личаківському цвинтарі. Усі пам’ятники і скульптури виконані тут у стилі класицизму. Відчувається вплив західноєвропейської культури скульпторів ХІХ, початку ХХ століть Абель Марії та Генріха Пар’є, Юліана Марковського, Вітольда Равського. Серед безлічі дбайливо доглянутих поховань видатних українців вклоняємося могилам Івана Франка, Марії Конопницької, Марійки Підгірянки. Сучасників – Григорія Тютюнника, Григорія Нудьги, Володимира Івасюка. Свого часу всі вони були закохані у місто Лева через його, я б сказала, людяність, тобто українську європейськість. Недарма ж називали його «маленьким Парижем»! Не оминули ми і район старого міста. Тут навіть в акуратно обтесаній кам’яній бруківці відчувається любов до міста його мешканців, шана до своєї сумлінної і висококваліфікованої праці тисяч каменярів, котрі , мов крізь кам’яну глуху стіну довгими роками йшли до незалежності і цивілізації. 
 
Ще одне, що звичайно впадає в око кожному подорожуючому містом старого, мудрого, і водночас, сучасного Лева – це велика кількість закладів духовної культури. Тут католицизм традиційно і міцно пов’язаний з християнством, що відчувається у спільній вірі і крові представників обох духовних культур. Без поділу на «братів старших і молодших», без повчань, тиску і майнових суперечок. 
 
Хочу коротко, настільки дозволяє газетна площа, зупинитися на святинях Львова. Древніми легендами, бувальщинами та історичними міфами оповиті вони, тому гідні просторих і окремих розповідей про кожен. Зупинюся на храмі святого Юра. Чудовий вид на площу, де розташований собор, відкривається з узгір’я. Грандіозна споруда ніби висить у повітрі, завдяки двом широким балюстрадам, що запрошують до його величної середини. Під сходами печера, що мабуть веде до неоднозначного і досить таємничого минулого. Кажуть, це печера древніх монахів з скульптурою середньовічного сторожа в середині. Збудований храм у стилі класичного бароко архітектором Меретіном. Будівлю увінчує скульптура святого Юрія Побідоносця, відомого скульптора Іоанна Пінзеля. Вона нагадує про те, що святий Юрій є не тільки покровителем величного собору, а й міста Львова вцілому. 
 
Слухаючи співрозмовницю, особисто у мене склалося таке враження, що Людмила Григорівна підсвідомо перебуває у захваті не стільки від Львова і подорожі, скільки від європейської перспективи України. Львів лише візитка майбутнього нашої країни. Розважливого, гостинного для друзів і толерантного до тих, хто має іншу думку. 
 
Юрій ГОРОВИЙ, «Слово»
Категорія: Вишгородська громада | Переглядів: 469 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus