Останній номер газети
Головна » 2015 » Травень » 30 » «Немає іншого Дніпра...»
11:25 «Немає іншого Дніпра...» | |
 «Немає іншого Дніпра...». Під таким заголовком у газеті «Слово» за 28 березня 2015 року була надрукована невеличка замітка до Всесвітнього дня води, у якій автор нагадав про одну з головних проблем людства – проблему питної води на Землі. Він звертає увагу, що вже сьогодні мільйони людей відчувають дефіцит води у всьому світі, але всеодно не цінують її, продовжуючи забруднювати продуктами своєї життєдіяльності.
Є проблеми з водою і в Україні. Автор нагадує, що великим резервом питної води в Україні є Дніпро, що треба її берегти. Звертається у пустоту, як сам до себе. Бо ті, від кого залежить збереження води у Дніпрі, його не почують, вони глухі до таких закликів. В умовах безкарності прибережна земля на річках, та й земля за межами села, для чиновників уже давно перетворилась у джерело особистого збагачення – це їх бізнес. З дозволу адміністрацій різних рівнів продані і забудовувані береги. Так, наприклад, землю Вищедубечанської громади урочище «Подильков», що на Десні: сотні гектарів, хто продав, кому продав, за які такі заслуги, громада не знає.
За цей час змінилось багато керівників, і кожен з них непогано «піднявся» разом із сільськими головами, розпродаючи береги. Це і зрозуміло, адже за одну сотку землі на березі Десни давали близько п’яти тисяч доларів.
За буття головою райдержадміністрації Анатолія Ольшанського якийсь власник землі на березі Десни у Пірнові повідгороджував свою власність – берег Десни від мешканців Пірново високою кам’яно-бетонною стіною. Я в свій час звертався і до пана Ольшанського, і до прокурора з листом, щоб не відгороджували пірнівчан від Десни. Що цей берег і коса завжди були пляжним відпочинком для селян і гостей, які приїзджали у Пірново на відпочинок. Та мене і слухати не захотіли, навіть ніхто не дав і відповіді на моє звернення.
Це з їх дозволу помиї, побутові відходи тепер течуть у річку, забруднюють воду, роблять її непридатною для всього живого. Це ж тільки за радянської влади ніхто не посмів би забудувати охоронну прибережну зону та забруднити воду в річці. Був закон, який виконувався, і ніякий чиновник будь-якого масштабу не смів його порушувати. І це стосувалося не тільки Дніпра. Велика увага приділялась Десні, адже вона була головним джерелом чистої питної води для Києва. Джерелом води, яку можна було пити без додаткового хлорування чи очищення.
А ви подивіться, у що сьогодні перетворилась Десна, її вода?! Та оспівана і легендарна Десна! Те єдине джерело цілющої води, найкращої води на всю Україну. Воду, яку можна було пити пригорщами. Та Десна, де влітку, за радянської влади, усі школи придеснянських сіл шуміли піонерськими таборами, діти з усього Радянського Союзу оздоровлялись у деснянській воді та лісах. По Десні щодня курсував пасажирський пароплав Київ-Чернігів, безліч катерів та барж. І воду для пиття та приготування їжі не везли з Києва, пили сиру деснянську воду. А у Пірнові «сільпо» виготовляв ситро на сирій деснянській воді.
Тепер за вільної, самостійної влади деснянську воду не те, що пити не можна, а й покупатися у ній. А її сьогодні качають киянам, хлорують, намагаються якось її очистить від хімії та інших продуктів життєдіяльності.
У публікації автор згадує також про «рукотворну водойму» – Київське водосховище, яке дає нове життя нашому древньому Вишгородському краю. Так! Нове життя. Та, мабуть, автор не знає, скільки безповоротно знищено природних ресурсів, яка нанесена рана первозданній незайманій живій природі, екосистемі водних ресурсів нашого Вищедубечанського межиріччя. Щезли з лиця землі несходимі придніпровські луки з безліччю стариків, озер і озерець, де круглий рік множилась і водилась риба, благодатний рай для великого і малого птаства, неміряні кормові запаси сіна для дикої фауни і для сільськогосподарських тварин наших придніпровських сіл. Тепер водойму зі східного боку обгородили насипною піщаною дамбою та фільтраційним каналом. Дніпровська вода, яка тисячоліттями поїла піщану землю Вищедубечанського межиріччя, тепер не має доступу. А обвідний канал ще й висушує землю, висохли болота, у лісі нема вологи, гине ліс, покинули наш край великі і малі птахи.
Кожної весни «лишню» воду з Київського моря і каналу, як щось непотрібне, скидають у Дніпро, щоб скоріше збігала у море, а щоб підтримувати рівень води у каналі шляхом системи гаток та підтримувати вологу у грунті, у влади не вистачає клепки.
Тепер власники забудов на берегах річки зацікавлені, щоб вода без затримки стікала, їм достатньо води і тієї, що залишиться, а пити – куплять у магазині бутильованої, зі свердловини.
Усе те, що було побудоване за Радянської влади українським народом на народні гроші і було народним – тепер виявилось власністю олігархічних кланів. І земля, і вода теж.
Воду не бережуть, умерла природа, висохли луки... Вода – джерело життя на Землі, як і повітря. Їх потребу люди починають відчувати, на жаль, тільки тоді, коли їх не вистачає. І в цьому їх трагедія і загибель. Кількість людей збільшується, а водні ресурси зменшується. Вода перетворюється у засіб бізнесу. А капіталіст, як писав Карл Маркс, піде на будь-який злочин, заради прибутку.
Вода, як і повітря, повинна бути доступна всім. І це проблема не окремої держави, а всього світу, існування самої людини як виду на Землі.
Іван ПОТАПЕНКО,
Вища Дубечня
| |
| Категорія: Україна | Переглядів: 590 | Додав: komashkov | |