Головна » 2015 » Лютий » 21 » Не фінансуй окупанта…
11:13
Не фінансуй окупанта…
До цих роздумів мене підштовхнула новина про те, що з 1 лютого у Львові мережа українських супермаркетів «Рукавичка» припинила продаж російських товарів. Керівництво компанії прийняло рішення заблокувати прийом російських товарів та вилучити товари російського походження, замасковані під товари з українським чи іноземним штрих-кодом. Покупців попередили, що виведення російських товарів з продажу – це принципова позиція керівництва мережі.
 
На державному рівні Росію визнано країною агресором. За це голосувала Верховна Рада більшістю голосів. Логічно, що ми мали б припинити і дипломатичні, і торгівельні, словом, будь-які зв’язки з окупантом, що прийшов на нашу землю зі зброєю. Тож минулих вихідних я не просто шукала російські товари у численних вишгородських торгівельних точках, а й спостерігала чи купують продукцію, вироблену на території країни-окупанта, мешканці району, а подекуди навіть і намагалася запобігти «кривавій» покупці. 
 
Нині багато сімей відрядило на неоголошену війну найдорожчих – синів, батьків, друзів. Вони живим щитом стоять перед підступним ворогом, даючи можливість нам спокійно жити і виховувати наших дітей. Я дуже хочу, щоб кожен із нас замислився – а що ми робимо для цих мужніх людей і для перемоги? 
 
Здавалось, бойкот російських товарів в умовах військової агресії Росії – справа свята і потрібна. Для чого з власної кишені українцям оплачувати зарплату і набої окупантам? Але де там! Прилавки вишгородських супермаркетів майорять російськими етикетками. Я не буду називати магазини, аби ніхто не звинуватив автора в антирекламі. У деяких фірмових маркетах я виявила, що багато товарів не маркуються відповідними позначками країни-виробника. Тож якщо не бажаєте купувати «агресивного» товару, потрібно самому визначати походження продукту за торговою маркою,  штрих-кодом, який у Російської Федерації починається цифрами 460 або країною-виробником (бо іноді штих-код на упакуванні вказується за місцем реєстрації підприємства). В єдиному, із численної когорти великих магазинів, було встановлено кошика, куди бажаючі можуть покласти продукти, придбані у цьому ж таки маркеті, які передаються волонтерами на потреби військових у зоні АТО. Щодо маленьких продуктових магазинів, то тут навіть не мають уяви, що саме вони пропонують покупцям із товарів російського виробництва. Навала російських товарів спостерігається і в магазинах самообслуговування, що пропонують косметику, засоби гігієни, побутові товари повсякденного вжитку. В аптеках продаються російські підгузки та дитяче харчування, косметичні засоби для дітей і дорослих.
 
Але біда не в тому, що нам пропонують це придбати. Бо ми, громадяни, просто зобов’язані, оголосивши Росію країною-агресором, влаштувати справжній бойкот її товаровиробникам. Просто треба усвідомити, що для кожного з нас цінніше – шоколад «Красний Октябрь» чи мирне небо над головою і рідні люди поруч? Купуючи товари кривавого терориста, ви б’єте із міномета по автобусах у Волновасі, обстрілюєте з «градів» Маріуполь, Дебальцеве, Вуглегірськ, Щастя, Піски, калічите наших солдатів і позбавляєте їх життя, вбиваєте мирне населення…
 
Нещодавно міністр економіки України Айварас Абромавічус повідомив, що у 2014 році відбулося падіння товарообігу з Росією у два рази. 
 
Ми повинні висловити свій протест проти агресії Москви не лише у такий спосіб. Україна має зосередитися на пошуках альтернативних джерел поставок газу і видобутку власних енергоносіїв, щоб покласти край газовому рекету. А ми – допомогти країні позбутися газової залежності – насамперед, економним його використанням.
 
Далекого 2009 року одна українська партія провела у багатьох містах акцію «Купуй українське», насамперед, щоб зменшити потік товарів від північного сусіда і дати можливість розвиватися віт­чизняним виробникам. Таке починання громадяни підтримували, де б не проходили заходи. До парламенту було внесено закон «Купуй українське». Частина положень цього документа увійшла до закону «Про підтримку національного виробника». Наприклад, норма, яка зобов’язувала українського чиновника купувати українські товари, виконувати роботи, послуги, і в такий спосіб повертати близько 300 мільярдів гривень у віт­чизняну економіку. Але не сталося, як гадалося… 
 
Сьогодні, перебуваючи у стані війни, ми повинні звикати жити по-іншому. Дивлячись, як молода пара складала до кошика цукерки російського виробництва, я не втрималася. Запитала, чи розуміють вони, що роблять свій внесок на користь кремлівського окупанта, чи готова дівчина відпустити свого хлопця під кулі на схід України, чи готовий він піти захищати свою Батьківщину? А у відповідь – байдужий, незрозумілий  погляд. 
 
Байдужість. Зараз, коли одна частина українців займається волонтерством, ризикуючи життям доправляє необхідні речі бійцям на передову, коли інша ділиться, чим може, а подекуди й віддає останнє, коли гинуть найкращі сини – бути аморфним і байдужим – це злочин. Не знаю, чи почують мене оті молоді люди, але дуже хотіла б, щоб вони знали, що купили не цукерки, а коробку куль, кожна з яких може стати вбивцею нашого солдата, цивільної людини чи дитини. Це стосується всіх, хто ще плекає надію, що то не його війна. На жаль, біда вже не тільки стукає у наші двері, вона підло лізе через вікна. Єднаймося! Не фінансуймо окупантів України! 
 
Лілія ЯНЧУК, Вишгород
Категорія: Україна | Переглядів: 413 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus