Головним наказом Міністерства оборони України військовим у Криму був наказ стояти. Щонайменше два тижні тому вони повинні були знати, для чого вони це роблять.
 

Україна не дає приводу російським агресорам для застосування зброї. Весь цей час йде позиційна війна, яка довго тривати не може. Які можливі шляхи врегулювання немирної ситуації на Кримському півострові?
На це та багато інших питань намагалися знайти відповіді голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков і керівник Центру військово-політичних досліджень, а також координатор групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук. До речі, «Інформаційний опір» на початковому етапі конфлікту в Криму фактично взяв на себе функції держави — інформувати народ України та світову спільноту про події в нашій країні. А сторінка військового експерта і блогера в Facebook протягом останніх тижнів стала для багатьох українських та світових ЗМІ чи не найбільш важливим і цінним джерелом інформації.
 

- Головним наказом Міністерства оборони України для військових у Криму був наказ стояти. Як мінімум два тижні тому вони повинні були знати, навіщо вони це роблять. Їм повинні були дати тимчасові або подієві позначки, після чого українські військовослужбовці можуть вдаватися до якихось дій, наприклад, йти на материк. До того ж «стояти» їм доводиться в умовах дуже жорсткого пресингу по всіх напрямках, в тому числі з тилу: на сім'ї військовослужбовців чиниться величезний тиск. Українським військовим також розповідають, що фактично вони знаходяться на території вже незалежної держави, що не має до України жодного відношення. З перших днів окупації серед наших військових поширювалися чутки про те, що на материку їх ніхто не чекає, вони є зрадниками і їх одразу ж заарештують. Ця брехня мала спростовуватися військовим керівництвом України. Виходило ж так, що ми отримували неофіційні дані з Генштабу і доводили їх до відома наших військ. Але ж я не маю на це жодних повноважень та компетенції. Я — військовий пенсіонер. І тільки днями, коли війська вже почали «сипатися», ми почули цю офіційну позицію Міністерства оборони, а вчора — заяву  Генпрокуратури про те, що справді ніяких справ не заведено і тих, хто не зрадив присязі, сприймають в Україні як героїв, — говорить Дмитро Тимчук.
 

Група «Інформаційний опір» неофіційно проводила консультації з різними відомствами, намагаючись розібратися, чому українські війська все ще залишаються в Криму. Вималювалася напівофіційна позиція з цього приводу, яка так і не була озвучена військовим: для того, щоб наше військово-політичне відомство могло торгуватися 27 березня в Генасамблеї ООН (звучить, можливо, грубо, але фактично — це так), нам необхідна присутність наших військовослужбовців у Криму. Адже за наявності як українських, так і російських військ ми будемо рівноправним учасником і можемо запропонувати мирову — демілітаризацію Криму. В іншому випадку ми будемо вимагати виведення російських військ. А це вже інший предмет торгу.
 

- Є військові, які залишилися вірними присязі. Не слід забувати, що хоча вони не контролюють територію своєї частини, вони не здалися. Є люди, які піддалися на вмовляння росіян та готові приймати присягу на вірність Росії. Є третя категорія, які пишуть рапорти на звільнення, припиняють військову службу і йдуть по домівках. Ці співвідношення постійно змінюються. У цьому і складність. Є шанс сподіватися, що в Криму залишаться підрозділи, підконтрольні Києву. Сьогодні ми не можемо звинувачувати Міністерство оборони, Генеральний штаб в бездіяльності, адже це інструмент, який реалізовує волю верховного головнокомандувача. За наявності виразного наказу можна було б критикувати Міноборони за його виконання, — додає Тимчук.
 

«Інформаційний опір» відстежує скупчення російських військ на прикордонній території з Україною: «За нашими оцінками (думаю, наші спецслужби також до цього схиляються), умовою вторгнення на Сході може бути тільки дестабілізація ситуації в цьому регіоні. Росія буде вводити війська на прохання облрад, міськрад, начебто жителів регіонів, які просять Росію допомогти захистити їх від київських фашистів та «бандерівців». 

Важливо розуміти: якщо не буде дестабілізації — не буде вторгнення. Якщо ще тиждень тому ми спостерігали, як СБУ працює з безпосередніми учасниками цих акцій, то останні дні ми бачимо, що вибиваються ключові ланки — організатори заворушень: заслані козачки і місцеві сепаратисти. Це дуже позитивні процеси».
 

- Люди повинні розуміти, що не всю інформацію можна доносити громадськості, — каже Євген Лупаков. — Під час Другої світової війни окремі, досить великі військові підрозділи направлялися і йшли демонстративно зовсім в інший бік, щоб відтягнути сили противника. Ми повинні вміти аналізувати ситуацію. Наприклад, під час Майдану багато хто говорив відкрито: закінчиться Олімпіада і Путін піде на Україну. Але людям треба говорити хоча б напівправду, яке завдання перед ними стоїть.
 

Торік 5 квітня Спілка офіцерів проводила черговий, четвертий, автопробіг по Севастополю з державними українськими та військово-морськими прапорами. Якщо перші два роки нас закидали яйцями, освистували, потім ставилися нейтрально, то минулого року нас вітали по всьому місту. Люди підходили і віталися. За рік спецслужбам Росії при повній бездіяльності та навіть сприянню з боку української влади вдалося перевернути ситуацію. Там працювали тільки російські спецпідрозділи пропаганди та антипропаганди Чорноморського флоту, вся інформаційна російська машина працювала на Крим, Схід та Південь України.
 

Присутність українських військ у Криму має суто політичний аспект: «Слід враховувати, що це не перший ультиматум Путіна. Перший передбачав «очищення» Криму від українських військ до кримського референдуму. Але наші хлопці піднесли Кремлю сюрприз. Другою датою було 21 березня — як ми бачимо, ця завдання також не було виконане. Наявність українських військ у Криму — це суто політичний момент. У військовому плані ми не бачимо варіантів використання наших збройних сил для повернення контролю над Кримом. Це провальний сценарій.
 

Тепер щодо проекту резолюції Генасамблеї ООН. Якщо буде прийняте рішення про демілітаризацію Криму, тоді там армії як такої бути не може — ні української, ні кримської, ні російської. Буде стабілізація обстановки в регіоні. Далі потрібно буде діяти дипломатичними методами. Потрібно тиснути дипломатичними шляхами, щоб Європа здійснювала задекларовані нею обіцянки до кінця. Мені здається, що в комплексі ці заходи могли б серйозно вплинути на Росію і поставити питання про Крим в іншій площині».
 

Сьогодні слід звертати особливу увагу на події, які відбуваються на південному сході країни. 
- Теоретично існують два сценарії російського вторгнення, — припускає Д. Тимчук. — Перший — повноцінна військова операція, як 22 червня 1941 року. За нашими останніми даними, по периметру українських кордонів знаходяться 83 тисячі одиниць всіх російських угруповань. Білоруське угруповання вважаємо малоймовірним. Лукашенко не перечить Кремлю, але за іншими факторами видно, що він далеко не вітає вторгнення росіян до України. Останні два тижні ЗМІ Білорусі, що знаходяться під повною цензурою верхівки, починають досить жорстко критикувати росіян і показувати, що білоруси виступають за єдину суверенну Україну.
 

Чернігівський напрямок швидше також не вважаю можливим. Загальне угруповання сил там близько 4 тисяч осіб. Швидше за все, ця частина може бути плацдармом для десантування в наш тил.
 

Основний напрямок — це Донецьк. Але там ми не бачимо пропорції за родами військ, щоб можна було говорити про створення тактичних угруповань для наступу. Грубо кажучи, підрозділ у комплексі має прикриватися ППО, повинна бути задіяна армійська авіація і т. п. Тому я схиляюся до другого варіанту, тобто за сценарієм, подібним до кримського: «туристи Путіна» і місцеві сепаратисти захоплюють органи влади, насамперед місцеві ради, після цього звертаються до Росії за допомогою. І тут є два варіанти: або під виглядом миротворців з'являються російські війська, або ж з нізвідки з'являються «зелені чоловічки». Для цього сценарію потрібен хаос в регіоні. Про це нам всім потрібно пам'ятати і не допустити цього».
 

На запитання про те, якщо рішення Генасамблеї ООН буде на користь України, яким чином воно може бути реалізовано, Є. Лупаков відповів, що в першу чергу потрібно виводити військових, членів їх сімей, патріотів України на материкову частину: «Адже вже зараз багато людей просто зникають. Це питання потрібно вирішувати через Міжнародний червоний хрест. Військовослужбовці мають бути забезпечені житлом, фінансуванням. Військові, вірні присязі Україні, отримають за їх згодою рівнозначні посади. Крим є районом бойових дій, тому, як вже було оголошено, військові отримають статус учасників бойових дій з усіма позитивними для них наслідками.
 

Всі ми бачили гарну картинку, де курсанти Військово-морської академії під час виконання російського гімну співали «Ще не вмерла України і Слава, і Воля». Але одразу ж виникає питання: де їм тепер довчитися? Спілка офіцерів України вже звернулася до в. о. президента з вимогою звернутися до Америки, щоб дати можливість нашим курсантам завершити навчання у Військово-морській академії США в Аннаполісі. Мені здається, там вони отримають непогані знання».
 

Є інформація про існування плану з захисту Криму від анексії Росією, який, за словами екс-голови аеромобільних військ України Івана Якубця, був запропонований Турчинову. За непідтвердженими даними, які є у розпорядженні Д. Тимчука, цей план просувався і був уже на стадії реалізації. В останній момент було дано відбій: «Я хочу вставити свої «п'ять копійок» з приводу реалізації планів. Звучало багато питань: чому ми не проводимо антитерористичну операцію в Криму? Адже Путін сказав, що військ там немає, а є так звана самооборона, «зелені чоловічки» — тобто, терористи. Насправді ситуація сприймається неправильно. 

Справа в тому, що більша частина цих військових належить до Чорноморського флоту РФ. Те, що вони були без знаків розпізнавання, — це друге питання. Де-юре вони там знаходяться на підставі двосторонніх договорів. Якби почалася антитерористична операція і вбили російського солдата, Росія відразу дістала б документи, сказавши, що ці військові перебувають на території Криму легально. Це б означало: «бандерівська» армія починає вбивати російських військовослужбовців, які там перебувають законно.
 

До речі, якщо в 2005 році при Ющенку було представлено п'ять сценарних планів щодо застосування збройних сил, то при Януковичі це все було знищено. Ніяких планів щодо захисту нашої території — ні Криму, ні інших регіонів України, ні України загалом не існувало. Особливо з боку Росії. Ми можемо подивитися по карті і побачити дислокацію наших військ».
 

На думку Є. Лупакова, операція не була проведена з причини перехідного періоду: «Тоді середня ланка силових структур взагалі не знала, кому служити. Думаю, влада не була впевнена в тому, що військовим не дадуть іншу команду. Про що можна говорити, якщо останні міністри оборони у нас призначалися ФСБ Росії?».
 

«Сьогодні нам потрібно йти за турецьким варіантом. Нам нічого іншого не залишається, — говорить пан Лупаков. — Турки після Другої світової війни звернулися до Америки з проханням дати їм кораблі, підводні човни. Америка дала. Потім попросили Німеччину поділитися технологіями виготовлення підводних човнів. Сьогодні Туреччина за німецькою технологією сама виробляє і продає їх.
 

Миколаївський Чорноморський завод колись сам будував підводні човни. Сьогодні американські сенатори звертаються до свого Сенату з вимогою надати Україні технічну допомогу. Можливо, німці нам також запропонують і підводні човни, й іншу техніку. Дай тільки Бог нам не допустити переростання цієї підлої війни з боку Росії в повномасштабне протистояння».
 

Незважаючи на те, що весь світ сьогодні порвав військово-технічні зв'язки з Росією, Україна продовжує постачати комплектуючі для зброї у цю країну. За словами Є. Лупакова, досі навіть не розірвано Угоду про співробітництво між СБУ і ФСБ: «Цю угоду можна було припинити на рівні міністрів. Ми тільки говоримо про люстрацію, а нічого не робимо. Треба негайно перезавантажити владу — перейти на нові штати, починаючи від ВР і закінчуючи сільрадою».
 

Д. Тимчук назвав сьогоднішню ситуацію просто шизофренічною: «Ми бачимо іноземне вторгнення і продовжуємо поставляти військову продукцію непрямого призначення цій країні. З іншого боку, війна не оголошена, де-юре Росія все ще не є ворогом. Ситуація повинна вирішуватися централізовано, має бути якась єдина позиція, що йде згори».
 

«Сьогодні триває «Часткова мобілізація», але що це таке, ніхто не розтлумачив. Військкомати не переведені у військовий стан. Сьогодні в районних військкоматах замість тринадцяти залишилося двоє людей (начальник і секретар), яким потрібно мобілізувати дві тисячі осіб. Багато людей пішло працювати туди на громадських засадах. Однак війна не ведеться на громадських засадах», — нарікає пан Лупаков.
 

Говорячи про відродження фактично втрачених ВМС України, Д. Тимчук зазначив, що перед тим, як вирішувати, які ВМС нам потрібні, потрібно визначитися, що ми вибираємо — позаблоковість або входження до НАТО: «При позаблоковому статусі потрібно виходити з потреб власної обороноздатності. До того ж, при позаблоковому статусі повинна бути тільки призовна армія. Це колосальні економічні витрати.
 

Якщо ми йдемо в НАТО (мені здається, це кращий варіант), то це рішення найменш обтяжливе для економіки. У НАТО є спеціалізація. Коли ми готувалися до вступу в Альянс, у нас були натяки на спеціалізацію — транспортна авіація, інженерно-саперна частина. Якщо вибираємо НАТО — тоді немає сенсу в призовній армії. Це велика, високоефективна і добре оснащена контрактна армія.
 

Євген Лупаков оптимістично додав, що у нас є всі можливості для досить швидкого відродження армії: «У світі немає другої такої країни, як Україна, за можливостями військово-морського будівництва. Тут знаходилися чотири найбільших суднобудівних заводи у світі та СРСР. У нас є як можливості, так і фахівці — все можна відродити. Наприклад, частково нам дає НАТО, частину ми будуємо самі. Думаю, за п'ять-сім років це можливо. Головне сьогодні — не допустити ворога на материк. Наступне — звільнити наш український Крим».
 

Підготував Володимир Потапов, «Слово»