Головна » 2013 » Березень » 30 » Легендарний танкіст
12:53
Легендарний танкіст

Цього року відзначатиметься 70-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. Скільки б десятиліть не минуло з тих трагічних і сумних днів, подвиг нашого народу у Другій світовій війні ніколи не забудеться. Щорічно ми схиляємо голови в пам’ять про тих, хто не шкодуючи своїх сил і життя визволяв столицю України. 

 
Не лише для Києва, а й для Вишгородського району, де кожен клаптик землі рясно политий солдатською кров’ю, ця дата – особлива. Сім десятиліть тому тут йшли запеклі бої, що вписані в історію Великої Вітчизняної війни як «Битва за Дніпро» і «Київська стратегічна наступальна операція 1943 року». 
 
Звання Героя Радянського Союзу — найвищий ступінь відзнаки, що надавався за особисті заслуги перед СРСР, пов’язані із здійсненням героїчного подвигу. За роки Великої Вітчизняної війни високе звання Героя Радянського Союзу присвоєно 11635 солдатам, сержантам, старшинам, офіцерам і генералам. Серед цих Героїв і одинадцять уродженців Вишгородського району. 
 
Разом із музеєм-заповідником «Битва за Київ у 1943 році» ми розпочинаємо публікацію матеріалів про славних Героїв з розповіді про життєвий шлях Никифора Микитовича Шолуденка, танкіста-розвідника, який відзначився при визволенні Києва і загинув у бою. 
 
Звертаємось із проханням до родичів та знайомих Героїв телефонувати до Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» за тел. 045 964-51-23, 045 963-26-72 та до редакції «Слова» (04596 542-89) з метою надання документів, матеріалів та фото про життя Героїв Радянського Союзу, уродженців Вишгородського району для поповнення експозиції нашого музею. 
 
Тамара СОКОЛ, 
заступник директора Національного 
музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році»
 
Никифор Микитович народився в 1919 році в сім’ї селянина, в селі Сваром’я Вищедубечанського (нині Вишгородського) району. З 1929 року проживав з батьками в Лебедівці. Потім працював у Києві на заводі «Арсенал». В 1939 році був призваний до Червоної Армії, закінчив школу молодших командирів. Розпочав свій бойовий шлях в червні 1941 році під Москвою помічником командира взводу. Далі був Сталінград, Дон, Воронеж, Курська дуга… 
 
В жовтні 1943 року 22-га гвардійська танкова бригада у складі 5-го гвардійського танкового корпусу після форсування по дну Десни (в районі Літок Броварського району) почала переправлятися через Дніпро в районі села Лютіж, обійшовши з півночі і північного заходу Київ, вийшла на річку Ірпінь. На жаль, внаслідок шаленого опору німців, їм довелося відійти в район Старих і Нових Петрівців. Протягом всього жовтня, разом з частинами 38-ї армії, бригада вела жорстокі бої на Лютізькому плацдармі. 
 
Бої досягли такого напруження, що прифронтові села по декілька разів переходили з рук у руки. 
 
Побоюючись другого Сталінграду, німці були змушені вивести з Києва основні сили, залишивши батальйон автоматників та 3-4 самохідні установки і підрозділ саперів для підпалювання міста. 22-га танкова бригада знищила їхній передовий загін, що відступав із Святошина, і підбила п’ять танків, шість автомашин з піхотою та три гармати на кінній тязі. 
 
Саме в цей час старшина Никифор Шолуденко і здійснив свій безсмертний подвиг. Йому та його напарнику Аветисяну було наказано перевірити дорогу, якою повинні наступати наші танки. Розвідники дізналися, що німецькі сапери мінують дорогу. Влаштувавши засідку, бійці захопили в полон німецького офіцера-сапера, що відійшов від дороги. При ньому була карта мінного поля. Командир танкової бригади полковник Кошелев особисто допитав «язика» і наказав посадити його на перший танк, щоб той показував безпечну від мін дорогу. На цьому ж танку розташувався й старшина Шолуденко, який добре знав Київ. На танку був ще десяток автоматників. Колона танків з теперішньої площі Тараса Шевченка через Святошин дійшла до кварталу, де зараз знаходиться метро «Політехнічний інститут». Саме там пролунав постріл німецької самохідки зі сторони Караваєвих Дач. Болванка вдарила по ба-шті танка. Никифор був смертельно поранений в груди і через декілька хвилин помер. Більше втрат особистого складу в бригаді не було. Бригада танків прибула в район Хрещатика на площу Калініна (зараз майдан Незалежності). Там на схилах Дніпра танкісти і поховали бойового друга. 
 
 
Можливо хтось може подумати, а в чому ж тут подвиг? Танкового бою не було, оборону противника не проривали… Але на війні розвіднику взяти в полон офіцера-сапера та ще з картою мінного поля, живим доставити його на КП командира бригади і тим врятувати багатьох товаришів та бойову техніку означало не менше, а навіть і більше, ніж участь у танковому бою. 
 
У квітні 1944 року в танковій бригаді побував командувач 6-ї танкової армії А.Г. Кравченко. Він, як колишній командир 5-го гвардійського танкового корпусу, особисто знав Н. Шолуденка, хороброго і відважного розвідника, який мужньо проявив себе і в Сталінграді, і на Курській дузі. Знав навіть, що його мати проживає в Лебедівці. Кравченко запитав, хто залишився в живих з воїнів-сталінградців, поцікавився долею Никифора. Комбриг відповів: «Загинув смертю хоробрих, визволяючи Київ». На запитання, чи нагородили посмертно, командири відповіли, що в метушні забули. Командарм наказав негайно представити Н. Шолуденка до звання Героя Радянського Союзу посмертно, а матері направити в Лебедівку подарунок. Указом Верховної Ради СРСР від 6 червня 1944 року Шолуденку присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. 
 
Прах Никифора Шолуденка згодом було перенесено на площу Сталіна (сьогодні Європейська), а в 1957 році в парк Вічної Слави. Його іменем названі вулиці в Києві (колишня Керосинна) та у Вишгороді. В 
 
Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ в 1943 році» експонується вітрина з особистими речами Никифора Шолуденка. Гості музею завжди з цікавістю слухають про нашого земляка, чий ратний подвиг навіки вписаний в славетні сторінки історії визволення столиці України. 
 
Ольга СУБАЧ, 
завідуюча відділом Національного 
музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році»
Категорія: Вишгородська громада | Переглядів: 1151 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus