Останній номер газети
Головна » 2014 » Червень » 21 » «Хотят ли русские войны?»
10:50 «Хотят ли русские войны?» | |
 22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна…
Нині щодень в українців сльози на очах. У будні і свята. Війна, на якій не співають «Катюшу» і «Землянку». Молоді стискають кулаки і беруть до рук зброю. Літні – плачуть і ковтають серцеві ліки. Особливо боляче за ветеранів. Їхні уявлення про життя, дружбу народів та «старшого брата» зараз розтрощені вщент. Відновлювати руїну у них уже нема ні часу, ні сил. Думалось, що тільки на їхні плечі звалилася війна. І ніхто не забутий, ніщо не забуто…
Але ж ні – почали цілеспрямовано вбивати, мучити та шматувати українців і через 69 років після великої Перемоги. «Ах, война, что ж ты сделала, подлая?» – зараз адресують не Німеччині, а фашистській… Москві. Хоча день Перемоги все ж лишається найсвітлішим із свят. Наче Різдво чи Пасха. Це свято більше не фальшива постановка із обов’язковими 100 грамами горілки, мискою каші та кількома гвоздиками раз на рік. Тепер 9 травня – день пам’яті за загиблими та день надії. На перемогу українців у боротьбі за життя рідних та близьких. За своє власне життя. І за свою країну.
Європейські та американські історики, які аналізували причини та події Другої світової війни, доводять, що Сталін та Гітлер були одного поля ягоди. Натомість радянська пропаганда ретельно відпирала кремлівського монстра. Нам з дитинства втовкмачували про «віроломний напад Гітлера без оголошення війни». Натомість історичні документи свідчать про те, що диктатори мали гарні стосунки – Гітлер, наприклад, вітав Сталіна із днем народження. Більше того, 22 серпня 1939 року у виступі перед командуючими всіх збройних сил Німеччини Адольф Гітлер казав: «З осені 1938 року я вирішив йти разом із Сталіним… Сталін і я – єдині, які дивляться лише у майбутнє. Так, я найближчими днями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталіну і разом з ним розпочну новий розподіл світу…». Домінування однієї партії у країні, культ особистості, фізичне знищення опонентів, концтабори і суцільна мілітаризація – все це ріднить Адольфа Гітлера і Йосипа Сталіна.
Та й не тільки їх обох. Керівники сучасної Росії швидкими темпами перетворюють країну на тоталітарну фашистську державу, де думка, відмінна від офіційної – крамола. Кара за правду – тотальний державний контроль та потенційне закриття ЗМІ. У рейтингу свободи преси за 2012 рік Росія опинилася на 142-му місці між Гамбією та Колумбією, адже офіційний Кремль розглядає медіа в державі передусім як інструмент розповсюдження своєї позиції. Вже кілька років у країні діє єдиний реєстр забороненої інформації, телевізійні новини подають інформацію викривлено і тенденційно, керувати виданнями призначають тільки «перевірених» людей. Наче у Радянському Союзі.
Взагалі, найбільше бажання Володимира Путіна – створити новий Союз Нерушимий. А Михайла Горбачова – постфактум судити за розвал держави-монстра. Зовсім нещодавно група російських депутатів вирішила вимагати від генпрокурора Росії визнання розвалу СРСР незаконним і притягнення до відповідальності «радянських сепаратистів». На підставі звернення та прокурорської перевірки депутати розраховують на порушення кримінальних справ стосовно першого президента Радянського Союзу. Бажання загнати якомога більше республік-сестер під п’яту «старшого брата» цілком і повністю підтримують націоналістичні рухи, які Кремль щедро підгодовує. Антисемітизм, ксенофобія і… свастика – реалії «рускіх маршей».
Так, у День народної єдності у Москві та містах Росії традиційні «рускіє марші» супроводжувалися використанням свастики, символіки дивізій СС. Від рук расистів і неонацистів у Росії, за даними інформаційно-аналітичного центру «СОВА», в 2013 році загинув 21 чоловік і поранено 178 осіб, 9 осіб отримали серйозні погрози вбивством», – інформує українське МЗС.
Окрім того, на початку 2014 року від ксенофобського насильства постраждало 14 чоловік у шести регіонах країни, 6 з яких загинули. Праворадикальними групами поширюється антисемітська література, на інтернет-блогах та в соціальних мережах містяться заклики до єврейських погромів. На пам’ятниках радянським воїнам і в публічних місцях все частіше з’являється фашистська свастика і відбуваються акти вандалізму. Оце – правда «руского міра». І відповідь на риторичне запитання «Хотят ли русские войны?» Хочуть. Більше того, вони й воюють постійно. Військова агресія стала звичною російською практикою. Спершу російські військові двічі громили Чечню, «допомагали» Абхазії та Осетії. Росія продовжує озброювати режим Асада. Москва вважає, що прибуття ракетних установок С-300 до Сирії здатне переломити ситуацію на користь багаторічного диктатора Башара Асада. А зараз старші «брати» взялися за Україну. Після анексованого Криму прийшла черга Сходу. Україна у вогні сепаратизму. Чітке бажання сучасних російських фашистів у 2014 році – таке саме, як у їхніх ідеологічних побратимів у 1941-му – втопити Україну у крові. За вільнодумство, розум, силу і непокірність.
«Bloodlands», тобто «кривавою землею» називає Україну американський історик Тімоті Снайдер. За те, що саме ми найбільше постраждали від нацистської та комуністичної диктатур. І якщо злочини фашистів отримали належну оцінку, то комуністичний принцип «спаленої землі» постійно виправдовується. Більше того, злочини кремлівських керманичів приписують фашистам. Це і вибух на Дніпрогесі, про який не знало цивільне населення, і підірваний разом із працівниками хлібокомбінат у Дніпропетровську, і затоплені разом із жителями приморські квартали в Одесі, і скинуті у море разом із пораненими санітарні машини у Севастополі.
Про це ніколи не говорила офіційна радянська пропаганда, яка, відстоюючи імперські інтереси, раз і назавжди призначила переможцем у Великій Вітчизняній війні «простого російського хлопця Івана». Це брехня. Так само, як і заяви керівника РФ Володимира Путіна про те, що Росія могла самостійно перемогти у війні. Через багато років після перемоги Путін плює на мільйони загиблих на фронтах, закатованих у концтаборах та замучених непосильною працею у нацистському рабстві українців. А ми що? Обітремось і погодимось? Протистояти мракобіссю можна тільки знаннями справжньої історії Великої війни. Загалом, наша країна заплатила за Перемогу найбільшу ціну із всього СРСР. На думку фахівців-демографів, загальні демографічні втрати України становлять не менше 14 млн. чоловік. Це якщо не забути про вбитих, жертв концтаборів, депортованих та евакуйованих.
Із 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4. «Це втрати найбільші й непорівнянні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні», – переконаний генерал-лейтенант запасу Петро Процик. Історик Юрій Шаповал вирахував, що «втрати СРСР становлять до 40% сукупних втрат, заподіяних всім учасникам Другої світової війни, разом узятим, а матеріальні втрати України дорівнюють приблизно 40% тодішніх загальносоюзних втрат». Це означає, що цілком або частково було зруйновано 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств. Це величезні жертви, які визнав увесь світ.
Саме тому Україна як держава, що найбільше постраждала від війни, була прийнята до Організації Об’єднаних Націй. Як член ООН, Україна брала участь у найважливіших дипломатичних акціях повоєнного періоду. Так, вона була учасницею Паризької мирної конференції (29.VІІ – 15.X 1946 рр.), скликаної для розгляду мирних договорів країн антигітлерівської коаліції з колишніми союзниками Німеччини. Підписи українців стоять під договорами з Італією, Угорщиною, Румунією, Болгарією і Фінляндією, які підвели підсумок війні і закріпили нові кордони в Європі.
Росія, яка у складі СРСР та антигітлерівської коаліції перемогла фашистську Німеччину, сьогодні сама перетворюється на країну-агресора. Створивши прецедент недотримання міжнародних зобов’язань щодо суверенітету України, Москва тим самим зазіхає на архітектуру світової безпеки загалом. Те ж саме чинив Адольф Гітлер у 30-х роках ХХ століття стосовно Європи. Ми його перемогли. І Путін – прийде час – отримає своє. Так свідчить Історія. А нам потрібна Перемога, хоча її ціна й має значення.
Марія АНДРЄЄВА, для «Слова»
| |
| Категорія: Україна | Переглядів: 422 | Додав: komashkov | |