Головна » 2014 » Листопад » 22 » «Я єсть народ...»
10:41
«Я єсть народ...»
Тричі за два з половиною десятиліття радянська Україна потрапляла у пекельні лабіринти голодоморів із величезними людськими жертвами. Кожний з них позначений певною специфікою. Разом з тим їм властива одна спільна риса: примусові державні хлібозаготівлі. Виникає питання: чому радянська влада була настільки безжальна до тих, кого своїми хлібозаготівлями прирікала на повільну смерть?
 
Голодомор в Україні 1921-1923 років — масове вбивство радянською владою корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом, в основному у південних областях України, спричинене конфіскацією у селян та вивезенням хліба з України до Росії, Європи та Америки. У середньому на територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні України, Кубані та Поволжі.
 
Голодомор 1932-1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УРСР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української РСР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду. Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. 
 
У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання української мови у пресі, школах та при веденні документів на Кубані і на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. У Росії ця тема досі під негласним табу. 
 
Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946-1947 років, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати у селян залишки зерна і продати чи подарувати його «братнім» режимам соцтабору. Так 1946 року з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947-му 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства. 
 
24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. 2003 року Верховна Рада назвала, а 2006 року офіційно визнала Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сімох вищих керівників СРСР та УРСР і констатував, що, за даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору 1933 року становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
 
Отже, усі три українські голоди мають під собою як найголовнішу причину – підведення під тоталітарний режим адекватної йому директивно-планової економіки. У ході створення у 30-х роках колгоспного ладу з’явився ще один, додатковий фактор поглиблення голоду – націлений проти українських селян і козаків державний терор.
 
Керівництво Російської Федерації і досі приховує від громадськості у «кремлівському архіві» таємні директиви тодішнього вищого керівництва СРСР, що спричинили три Голодомори в Україні, проводить курс на моральну реабілітацію Сталіна – «ефективного менеджера» (за сучасною офіційною кремлівською термінологією, озвучувану учнем ефективного менеджера Володимиром Путіним). А події на Сході України, де Росією ведеться неоголошена, але справжня війна проти українського народу вам нічого не нагадує з історії? За гуманітарну катастрофу на Донбасі, що насувається, відповідальність несе виключно керівництво Росії. За словами прем’єра Арсенія Яценюка, зараз Україна не може виплатити жителям окупованих територій пенсії і зарплати, тому що будь-яка інкасаторська машина з готівковими коштами на цій території піддається пограбуванню. Відправити гуманітарну допомогу в ці регіони Україна теж не може, оскільки на першому ж блокпосту терористів її або не пропускають, або розкрадають. Як сказав  прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк: «Ми хочемо миру, ми хочемо, щоб люди, які є українськими громадянами і зараз знаходяться під контролем російських терористів, отримували пенсії і зарплати, мали роботу, могли отримувати медичну та соціальну допомогу. І щоб ці люди не були заручниками російського режиму і терористів, які цим режимом підтримуються». 
 
Тож хіба не переконливішими від будь-яких (навіть архівних) документів є дані про величезні людські втрати, що їх зазнав український народ під час здійснення комуністичного експерименту, спланованого вождями більшовизму? Але незважаючи ні нащо – наш народ незборимий. І це найкраще сказав класик української літератури Павло Тичина у своєму вірші «Я утверждаюсь:
 
Я єсть народ, якого Правди сила
Ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
А сила знову розцвіла.
Згадаємо всіх і вшануємо пам’ять невинно убієнних…
 
Підготував
Олексій СЛОБІДСЬКИЙ, «Слово»
Категорія: Україна | Переглядів: 446 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus