Головна » 2018 » Травень » 3 » То чия ж вона – Перемога?
17:26
То чия ж вона – Перемога?

Комуністичною пропагандою в СРСР під час Другої світової війни, а пізніше, у радянській, і нині — в російській, історіографії термін «Другий фронт» прив’язувався до запропонованої керівництвом СРСР висадки значних військових сил союзників у Північній Франції. Бойові ж дії Великої Британії та Франції від вересня 1939 року, а США — від грудня 1941 року проти Третього Рейху, а саме дії союзників в Італії, Північній Африці, битва за Британію і взагалі — у районі Атлантики та Середземного моря — радянською стороною не вважалися «Другим фронтом». Уперше пропозицію про відкриття бойових дій проти Німеччини на півночі Франції висунув Й. Сталін у своєму листі до У. Черчілля 18 липня 1941 року[1]. Перевага сил була на боці союзників антигітлерівської коаліції. То коли ж союзники по антигітлерівській коаліції відкрили Другий фронт? Підтекст питання такий – поки радянські солдати проливали кров, воюючи з Гітлером сам на сам, союзники відсиджувалися і прийшли вже на готовеньке, щоб встигнути до поділу Європи.
Насправді ж саме союзники врятували Радянський Союз від розгрому. І другий фронт (насправді – перший) англійці з французами відкрили 3 вересня 1939 року, оголосивши війну Німеччині. У той час, як СРСР виступав союзником Німеччини, поставляючи їй нафту, бавовну, зерно, бензин і інші стратегічні товари, необхідні для ведення війни. 
І разом із Німеччиною воював проти Польщі (незважаючи на польсько-радянський договір про ненапад, що діяв до 31 грудня 1945 року). І підписував угоди про розподіл Європи, кокетливо названі пактом Молотова-Ріббентропа – насправді це, звичайно, пакт Сталіна-Гітлера.
Незважаючи на швидкий розгром Франції, англійці не злякалися війни з Гітлером практично один на один. «Ми підемо до кінця, ми будемо битися у Франції, ми будемо битися на морях і океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою в повітрі, ми будемо захищати наш острів, чого б це нам не коштувало, ми будемо битися на пляжах , ми будемо битися на місцях висадки, ми будемо битися в полях, на вулицях, ми будемо битися на пагорбах, ми ніколи не здамося», – говорив англійський прем’єр-міністр Уїнстон Черчілль. І в одній тільки битві за Британію (9 липня – 30 жовтень 1940 року) англійці знищили понад 1700 німецьких літаків. А в битві за Атлантику, на які відтягалися колосальні ресурси рейху, союзники потопили понад 700 німецьких підводних човнів. Підводний флот був елітою Німеччини – для нього не шкодували нічого. А кожний підводний човен – це десятки не побудованих танків і літаків. 
І ще один фронт союзники відкрили 26 липня 1941 року, заморозивши всі японські активи у Сполучених Штатах Америки і встановивши ембарго на поставки нафти в Японію. Тим самим спровокувавши на війну Японію, яка залишилася без 95% нафти. Цим вони врятували Радянський Союз від нападу японців на Далекий Схід СРСР та дозволило перекинути сибірські дивізії під Москву в найважчий для країни час.
Союзники не пустили німців до близько­східної нафти, життєво необхідної для армії рейху. Під час Курської битви союзники висадилися на Сицилії і почали італійську кампанію, не дозволивши Гітлеру перекинути резерви в Росію. І вже в 1943 році союзники змусили Італію вийти з війни. 
Авіація союзників методично знищувала промисловість та інфраструктуру Німеччини, змушуючи її тримати величезний повітряний флот в Європі, а страх перед висадкою союзників сковував серйозні сухопутні сили. 
Із листопада 1941 року до американської допомоги по ленд-лізу (система, за якою США, частково на безоплатній основі, передавали своїм союзникам у Другій світовій війні боєприпаси, техніку, продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти) був підключений і Радянський Союз. Посол США в СРСР Гарріман, інструктуючи делегацію від США, повторював: «Давати, давати і давати, не розраховуючи на повернення, ніяких думок про отримання чого-небудь натомість». 
СРСР отримав допомоги на 11 мільярдів тих ще, довоєнних доларів. 18 тисяч літаків і понад 11 тисяч танків. 44 тисячі джипів. 
Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков казав про допомогу союзників: «Отримали 350 тисяч автомашин, та ще яких машин! У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони для гвинтівок. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі. Хіба ми могли швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю». На американських вантажівках возили всю важку артилерію. Основним шасі для легендарних «Катюш» стали американські «Студебекери». 
Союзники затикали своїми поставками практично всі дірки радянської промисловості. Маленький технічний відступ. Основа танкової башти – це величезний підшипник, навколо якого знаходиться величезне зубчасте колесо. Від діаметра цього підшипника безпосередньо залежить калібр гармати, яку можна розмістити в башті. Так ось, у всьому Радянському Союзі було всього два верстати, які дозволяли виготовляти башти для гармати калібру вісімдесят міліметрів і більше. Танк Т-34 отримав велику башту з 85-міліметровою гарматою тільки після отримання третього верстата. Ще від союзників отримано багато броньового прокату для виробництва танків.
Взагалі до січня сорок другого року від радянської промисловості залишилася рівно половина. Дуже сильно постраждало виробництво пороху і вибухових речовин. Від трьох заводів з випуску алюмінію залишився один – найменший на Уралі. Випуск алюмінію вимагає величезної кількості електрики. Тому заводи розташовувалися на Дніпрі і Волхові біля електростанцій. А потім туди прийшли німці. СРСР за час війни виплавив 263 тисячі тонн алюмінію, а від союзників отримано 328 тисяч тонн. Тобто, як мінімум половина літаків була з американського і канадського алюмінію.
Радянському військово-морському флоту по ленд-лізу було поставлено понад 500 бойових кораблів і катерів. У їх числі 28 фрегатів, 89 тральщиків, 78 великих мисливців за підводними човнами, 60 сторожових катерів, 166 торпедних катерів, а також 43 десантних судна.
Союзники поставили у війська в півтора раза більше автомобілів, ніж весь Радянський Союз за роки війни. У воєнні роки СРСР не виробляв свої локомотиви – американці поставили 1900 паровозів і 66 дизель-електровозів. Друзі із-за океану поставили в 10 разів більше вагонів, ніж ми зробили їх за воєнний час.
Третина всієї вибухівки – це допомога союзників. Поставки подвоїли радянське виробництво кобальту і потроїли виробництво олова. Американська тушонка врятувала від голодної смерті сотні тисяч наших людей – отримано чотири з половиною мільйони тонн продовольства. Цей факт підтверджує ветеран війни Петро Мартинович Головко, який після визволення Вишгородського району від нацистських загарбників був призваний в армію і служив зв’язківцем в авіаційній частині – літаки «Аерокобра», радіостанції були американського виробництва і та сама тушонка, відкриваючи яку, солдати жартували, що відкриваємо «другий фронт».
Все це СРСР отримав майже безкоштовно. За знищену під час боїв військову техніку США відшкодування не вимагали. Закон про ленд-ліз передбачав оплату тільки цивільних поставок: залізничного транспорту, електростанцій, пароплавів, вантажівок та іншого обладнання, що знаходився у країн-одержувачів станом на 2 вересня 1945 року. Американці кілька разів зменшували вартість боргу – в результаті до 2006 року Росія погасила свої борги за ленд-ліз, частково сплативши 722 млн доларів, або близько 7%. При цьому сьогоднішній долар «легше» долара 1945 року приблизно в 11 разів.
Історія не знає більш масштабного, запеклого, руйнівного і кровопролитного протиборства, ніж те, яке довелося вести колишньому радянському народу з нацистськими агресорами. У війні 1939-1945 років вирішувалася доля не тільки багатьох інших народів і країн – по суті всього людства. Навіть через 73 роки після закінчення Другої світової війни Україна не може поставити фінальну крапку в підрахунку людських втрат. 
Дев’ять мільйонів осіб — стільки Україна втратила своїх громадян за період Другої світової війни. Сюди ввійшли безповоротні втрати військовослужбовців Червоної армії (2,4 мільйона), червоних партизанів та ополченців (0,2 мільйона), вояків — жителів України у складі військових формувань інших держав та в збройних формуваннях УПА (0,3 мільйона), втрати в результаті міграції жителів України за межі СРСР (1,7 мільйона). На жаль, половину від загальної кількості жертв війни склало мирне населення — 4,4 мільйона (люди гинули від масового терору окупантів, катастрофічного погіршення умов життя). Це — дані дослідження демографічних наслідків Другої світової війни для України, проведеного науковцями Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України.
В той же час Володимир Путін, цинічний лисий перевертень, що нині керує Росією, країною, що раніше входила до складу СРСР, заявляє, що Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні, навіть якщо б Україна не входила до складу Радянського Союзу. «Статистика часів Другої світової війни свідчить, що найбільших втрат зазнала саме РРФСР – більше 70%. Це означає, що війна виграна, не хочу нікого кривдити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ (де бралися ті ресурси –  вже всім відомо). Це історичний факт, це все в документах», – вважає «великий вчений-історик». Цими брехливими заявами він принижує світлу пам’ять воїнів різних національностей, і в першу чергу українців, які здобули перемогу над кривавим нацистським звіром. 
Якби не ленд-лізівські поставки літаків, танків, автомобілів, пального, продуктів харчування, стратегічно важливих матеріалів, то перемога прийшла б набагато пізніше. Та чи прийшла б? Тож твердження російських пропагандистів (які, до речі, залякують стерти деякі країни в «радіоактивний попіл»), що Росія чи не єдина має право називатися країною-переможцем, не мають під собою ніяких підстав. Спільна перемога кувалася під Москвою і в Африці, у водах Атлантики, під Сталінградом і в Нормандії. І під Києвом у 1941 і в 1943 роках. А ще на заводах в США, в Англії, в Канаді і багатьох інших країнах антигітлерівської коаліції. А також  на морозі на евакуйованих з України заводах в Сибіру, руками підлітків, стариків і жінок.
Але щоб це осягнути – потрібно бути чесним перед самим собою. Та цього не дано нинішньому російському керівництву, яке підняло свою брудну руку на святе – пролиту кров наших народів проти спільного ворога і світлу пам’ять полеглих воїнів і ще живих ветеранів. 
Пам’ятаю шкільні роки, вчився разом із хлопцями, чиї батьки були понівечені війною, мали інвалідність, отриману на війні. Інвалід без ніг дід Клим (та який він був дід, напевне, було років 40-45, але з бородою), сусід Іван Козак без ноги, батько однокласника дядько Юхим без руки, родич Василь без ноги. Двоюрідний дід Федір, поліг під Будапештом, згодом я побував у тих місцях. Всіх відразу і не згадаєш, а треба… Батьку моєму (1922 року народження) пощастило, прийшов із фронту неушкодженим, але теж не зовсім здоровим. 
Часто користуюся метро. Гірко і боляче дивитися, як зовсім молодий хлопець без ноги, ветеран, просить милостиню на станції метро «Лісова». А навкруги буяє білим цвітом весна, снують містом безтурботні перехожі, ідуть молоді мами, про щось щебечуть грайливі дівчата…  А десь там, на Сході України, гримлять вибухи, знову смерть і каліцтво, наші воїни самовіддано стали на перепоні, як підтвердилося ще раз, давнього історичного цивілізаційного ворога. Стали ціною власного життя, ціною здоров’я...
Напевне, ми не вберегли мир, тяжко завойований нашими батьками і дідами, напевне, не все зробили для цього хлопця, як люди, напевне, як громадяни, не все вимагаємо від держави, щоб вона віддала борг молодому ветерану… І багатьом іншим нашим захисникам… Мир на Землі дається дуже дорогою ціною, надто дорогою… Бережімо його. 
То чия ж вона – ПЕРЕМОГА? Недолугих путіних, американця, кращого льотчика Другої світової війни українця Івана Кожедуба, чи простого солдата – незалежно від його національності?

Підготував Олексій СЛОБОДЯНИК

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 83 | Додав: slovo
comments powered by Disqus