Головна » 2017 » Травень » 18 » Стелися, доле, рушниками
19:40
Стелися, доле, рушниками

Напередодні свята Дня Матері у районній бібліотеці голова районної організації ветеранів Таміла Орел презентувала жіночий клуб «Золота осінь» барвистою виставкою рушників. Веселкове диво створили невтомні руки української жінки.
Споконвіку рушник – оберіг оселі, роду, генетична пам’ять поколінь. Із близьких і далеких доріг материнське серце, її тепло і душевна щедрість повертали дітей у батьківську хату, де хрестики долі огортали ніжністю та спокоєм.
Затишок родинного гнізда завжди створювала жінка-мати, берегиня і хранителька кращих традицій українського народу, якій вишивання «рукам – робота, душі – свято». Тож окрилені слова про найдорожчу людину, які озвучила завідуюча відділом обслуговування Галина Дмитренко, відгукнулися болісним щемом і теплим спогадом в аудиторії поважного віку.
Проникливі вірші про маму третьокласників Вишгородської ЗОШ №1 І-ІІІ ст., яких організувала заступник директора по роботі з дітьми Валентина Скора, озвалися дружними оплесками та побажаннями діткам бути завжди під надійним крилом незрадливої материнської любові.
Відомі вишгородські поети Віктор Кучерук та Анатолій Черняхівський доповнили щемливу атмосферу свята чудовими присвятами неньці, її незгладимому сліду в долі кожного. Зокрема, Анатолій Іванович розповів цікавий епізод із дослідження історії рідного краю. У музеї Трипільської культури зберігаються 27 візерунків-символів на найдавніших свідченнях розвинутої традиції вишивок на тканині. І саме старшому поколінню необхідно долучати дітей – наше майбутнє – до пошанування історії рідного краю, звичаїв і традицій древнього і самобутнього народу. Наше коріння – у сакральних візерунках вишиванок, у слові, у музиці, у пісні.
Жіночий гурт «Золотий вік», що мелодійним звучанням і добором репертуару повертає до замулених джерел духовності, відомий нині в усій Україні. Подаровані українські пісні додали святковості, оптимізму і гордості за такі невичерпні скарби українського народу. До слова, одна з учасниць ансамблю – Марія Степура, прочитала лірично-проникливий власний вірш про матір. І скільки б не минуло літ, святі почуття до неньки у серці назавжди. І навчаймо дітей, онуків шанувати матір, бабусю.
Об’єднання людей поважного віку в гуртках за інтересами чи таких жіночих клубах, як «Золота осінь», що діє понад рік при районній організації ветеранів, не залишають досвідчених, мудрих наставників на узбіччі швидкоплинного життя. Про небайдужих, активних жінок коротко розповіла Таміла Петрівна, прочитала «Вранішню молитву».
У минулому – вчителі, інженери, медики, бібліотекарі та працівники різних галузей і нині на дружніх зібраннях не оминають гострих тем психологічних взаємин з дітьми й онуками, організовують різні цікаві поїздки, зустрічі з неординарними особистостями, знаходять спільні мотиви для обговорення, створюють атмосферу розвитку талантів у години змістовного дозвілля. Багатьом «золотоосіннім» жінкам саме цей вік посприяв знайти духовну скарбницю і втілити в картині чи у вишивці порухи нестаріючої душі.
У «Рушниковому дивосвіті» свій доробок (десяток неповторних полотен) для огляду запропонувала Олена Кобзар. Вона напередодні відсвяткувала свій день народження. Тож Таміла Петрівна щиро поздоровила іменинницю, побажала довгих творчих літ і нових візерунків долі. Присутні охоче приєднались до вітань і з цікавістю розглядали кольоровий розмай на рушниках майстрині. Вона багато років у спілці майстрів народної вишивки Вишгорода, навчає півзабутим технікам не тільки «спілчанок». На нинішнє свято завітала з особистим фотоальбомом, де на світлинах Олена Олексіївна кладе стібки у президентському і київському рушниках, бере участь у багатьох виставках, мала й персональну.
На п’ятиметровому рушнику, який вишивали 25 майстринь спілки, Олена Кобзар найпершою обрамила спільний витвір. Присутні наочно пересвідчились, як вдало і неповторно зацвіло полотно на вишгородському творі майстринь. Кожна добирала візерунок роду чи той, що найбільше відповідає душевному настрою. Ним відкривали День міста у 2010 році та Формулу-1 у Вишгороді.
Давні рушники з різною технікою вишивки для нинішньої виставки запропонувала й керівник спілки майстрів (Центр творчості «Джерело») Олена Кольвах. Вона долучає до творення краси діток у гуртку «Золоті ручки», у власній «бабусиній скрині» зберігає безліч раритетів з минувшини.
Порадувала присутніх майстерно вишитими рушниками і Валентина Котенок. Розповіла про значення квітів і рослин в орнаментах, призначення рушників на різні випадки життя, на одному оновила старовинний бабусин візерунок. Жінки прискіпливо оглядали виворітний бік, де не було жодного вузлика чи невдалих переходів. А це свідчення майстерності і вимогливості до результатів непростого заняття. У селі, коли дівчина перев’язувала сватів, жінки оцінювали її роботу за виворотом – чи хазяйка вишила дбайливо, чи криворука.
Галина Дмитренко продемонструвала оригінальний рушник, виконаний незвичайною технікою, своєї прапрабабусі. «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь!». 
Автор цих рядків у «Рушникове диво» запропонувала візерунки на домотканому полотні своєї тітки, яка при тьмяному світлі гасової лампи ще у 30-60-ті роки минулого століття залишила квіткове розмаїття. Скільки потрібно було вкласти сил і терпіння, щоб ці непідвладні часу кольори повертали на незабутні стежки дитинства, пригортати до грудей спрацьовані теплі долоні рідної людини! Розповіла жінкам про трагічну долю маленької трудівниці, якій «у душу й тіло в’їлася костриця, а полотно сіреньке, у вузлах…». 
Сподіваюся, що й майбутнім нареченим варто знати, як правильно оформити весільний рушник. Бажано, щоб його вишивала дівчина власноруч, але нікому не показувала. Полотно брати спеціальне, ткане для рушників, позначити той бік, з якого почато роботу. Це – найенергетичніше поле, на яке при вінчанні має стати дівчина, то й буде господинею в хаті. Не можна перерізати рушник прошвами з мережива чи вишивати з двох різних половинок. Малюнок не повинен завершуватися суцільним візерунком, бо це перекриває спільну долю в сім’ї. Зверху вишивають або квіти, або пташок. Весільний рушник ніде не залишати, а зберігати в сім’ї, у часи непорозуміння класти під подушку, а як хворієте – на груди. Не замовляйте цей оберіг злим людям або знедоленим.
Нехай він оберігає від усього лихого!

Ольга ДЯЧЕНКО
Фото Олександра КОВАЛЕНКА

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 825 | Додав: slovo
comments powered by Disqus