Головна » 2018 » Січень » 4 » Райтер на ймення Свиня
17:39
Райтер на ймення Свиня

Тепер графіті можна побачити не лише на вулицях, а й на вернісажах. Графіті – це вже мистецтво, але інколи  воно несе в собі певний виклик суспільству чи навколишньому середовищу. Більше того, графіті вже визнали пам’ятками історії, які потребують захисту. Наприклад, житель 18-го округу Парижа, який зафарбував на своєму будинку малюнок художника  Блека ле Рата, був оштрафований за вандалізм. Що ж, якщо у малюнку присутня певна філософія, чітко проглядається творчий задум автора, це надає зображенню особливого змісту, завдяки чому такі художники, як американець Баскія, який прославився спочатку як графіті-художник у Нью-Йорку, а потім, в 1980-тих, як дуже успішний неоекспресіоніст, і стають загально відомими. Чи Бенксі (псевдонім скандально відомого англійського андеграундного художника графіті, політичного активіста та режисера, особа котрого не встановлена). Навколо його біографії та справжнього імені точиться багато суперечок. 
У Цюріху під охороною держави перебуває «Ундіна» митця Гаральда Неделі. А у Брістолі громадяни вирішили на референдумі визнати графіті Бенксі витворами мистецтва. Тож, можливо, знищені графіті Бенксі ще й реставруватимуть.
А для молодих людей – це невід’ємна форма урбаністичного мистецтва. Більше того, за розписи на стінах ще й платять. Девід Чо став одним з найбагатших стріт-арт-художників сучасності – він розмалював стіни першої штаб-квартири компанії «Фейсбук».
А може, це вандалізм, коли всі починають малювати там, де їм заманеться? Між іншим, не питаючи згоди у господарів будівель чи об’єктів. Так, графіті – це і вандалізм також. Офіційно воно визнано мистецтвом лише в окремо відведених для цього районах у кількох десятках країн, наприклад, Австралії, Бразилії, Польщі, Чехії, Данії. Поза межами це сприймається як акт варварства – і не тільки тому, що для багатьох графіті залишається таким же непорозумінням, як абстракції чи квадрати Малевича. Райтери (графіті-художники) «мітять» публічну та приватну власність, що спричиняє збитки власникам. Найчастіше графіті з’являється в тих районах, де найлегше і непомітно малювати.
Стінопис або мурал — різновид монументального і декоративного малярства, що виконувалося безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. В Україні вже навіть існують певні арт-школи, де навчають такому малюванню, а кількість муралів, наприклад, на вулицях Києва стрімко зростає. До їх створення долучаються навіть органи влади. Так, Київська міськдержадміністрація підтримала міжнародний урбаністичний арт-проект, який передбачає створення в Україні 100 муралів. Мета – привернути увагу людей до проблеми війни та насильства. Більшість робіт намалювали у столиці. Графіті різноманітні, з бразильськими, мексиканськими мотивами, з Франції, Аргентини, Австралії та Колумбії. На жаль, витворів нашого національного, українського спрямування можна перерахувати на пальцях.  Багато з цих муралів викликають певні запитання щодо місця їх розташування, особливо в історичній частині міста, та сумнівної художньо-естетичної цінності. А накладено цей «грим» на історичне  архітектурне лице Києва не безкоштовно –  між іншим, за кошти платників податків. І чогось цей процес іде дуже активно…
У той же час у Києві об’єднуються активісти, які критично ставляться до стінопису, знищують їх на знак протесту та вимагають дозволу від місцевих мешканців. Нині створення розписів на стінах не має чіткого законодавчого врегулювання. Що ж до певних написів чи стилів стріт-арту, то це вважається вандалізмом, штраф за який складає від 5100 до 8500 грн. 
Графіті – це і мистецтво, і вандалізм. Воно вже давно влилося  у міську культуру, тому його не можна заперечувати – його треба досліджувати.  Вандалізм – це у будь-якому разі певна особливість графіті. Тут своя система, свої цінності та закони. Усього разом занадто багато, аби зрозуміти за один раз. Графіті – маргінальна культура, яка не завжди вписується  у соціально прийнятне середовище. Наприклад, нещодавно у Чернівцях вандали пошкодили  пам’ятник Францу-Йосифу – недолугі «художники» замалювали нігті імператора у синій колір. Сумнівне художнє досягнення. 
Наш чудовий мальовничий Вишгород, який розквітає на очах, розбудовується, теж став жертвою самодіяльних «митців».  Нещодавно невідомі замалювали «шедевром» бокову поверхню на сходах Будинку культури «Енергетик». І це після нещодавнього ремонту фасаду.
Не обійшли увагою «художники» і пам’ятник Святославу, створивши напис із трьох літер (але не те, що ви подумали) і, таким чином, продемонстрували убогість свого словникового запасу і знання історії. А почалося «малювання» давно, коли доморощені «майстри» пензля до якихось виборів розмалювали огорожу на вулиці Набережній, де згадували одного з керівників.
Хотілось би звернутись до подібних «художників». Поважайте красу, створену руками ваших батьків та дідів, не паскудьте її своїми писульками. Малюйте паркани, будівлі, кімнати у себе вдома чи, наприклад, у родичів. Ще можна розмалювати собі чоло або тіло, а міську архітектуру все-таки залиште у спокої. 
Звичайно, це не стосується тих людей, які створюють чудові графіті у спеціально відведених місцях і поважають природу, архітектуру міста і працю інших.

Олексій СЛОБІДСЬКИЙ

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 52 | Додав: slovo
comments powered by Disqus