Останній номер газети
Головна » 2014 » Травень » 24 » Проводи на чорнобильському цвинтарі
10:56 Проводи на чорнобильському цвинтарі | |
 Щороку міста та навколишні села біля Чорнобильської АЕС наповнюються людьми. Приїздять вони сюди на поминальні дні з різних кінців єдиної і неподільної України раз на рік, і саме на дев’яте травня. Тут звичайні і побутові слова – «єдина і неподільна Україна» – набувають особливого змісту, через спільну трагедію – втрату рідних та близьких. А Чорнобильська станція лише символізує єдине для всіх горе.
– З кожним роком людей на цвинтарях стає менше, – стримуючи сльози через, по суті, назавжди втрачену малу батьківщину, – говорить уродженець села Старі Шепеличі Чорнобильського району Олександр Охріменко , показуючи рідні, повністю здичавілі за 28 років забуття лісові місця. – Ось тут лось лежав прямо на подвір’ї, – вказує на прим’яту траву мій «екскурсовод», – взагалі звірини тут неміряно…
На підтвердження його слів, дорогу не кваплячись перейшов табун з тридцяти коней Пржевальського. На одному з блокпостів люди ще пам’ятають ручну лисицю, котра щодня протягом кількох років ночувала і харчувалася тут. Багато вовків, кабанів та ведмедів, але нам з ними зустрітися не вдалося – людна ця місцина дев’ятого травня.
Про сліди колишнього порядку і охайності на цвинтарі, неподалік від горезвісного «рижого лісу», нагадують і колишні села. Зараз геть запустілі, з хатами, мов привидами, та залишками господарської діяльності людей.
На сільському кладовищі близько тридцяти людей похилого та середнього віку.
– Приїхали до родичів, пом’янути, – каже Іван Василенко, колишній місцевий житель. – Поминки разом з рідною сестрою намагаємося відвідувати щороку, бо вшановуємо День Перемоги, як день глибокої скорботи за всіма, хто залишив цей світ. А ви помітили, що й братські могили та місця поховань уже у більшісті забутих революціонерів початку та середини XX століття тут дбайливо прибрані руками небайдужих жителів Старих Шепеличів?
Помітив. І подумав, що смерть безпристрасно порівняла скорботою колишніх і теперішніх живих. Якщо останні – люди з великої букви, звичайно. Подумається пересічному гостю і те, що поминки на радіоактивному цвинтарі, практично в кількох кілометрах від злощасного реактора, суттєво відрізняються від подібних заходів подалі від зони. Торжество життя там символізують діти, які збирають з могил цукерки та пряники, що залишають дорослі, спеціально з цією метою. Тут, у зоні відчудження, дітей немає. Тому ласощі та наїдки дістаються хіба що численним представникам фауни. І це теж важко і сумно усвідомлювати.
– На поверхні вже видимих для радара часток немає, за довгі роки все пішло в землю, – розповідає начальник Вишгородського районного відділу цивільного захисту населення та ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Олександр Охріменко, – але варто лише трошки заглибитися в землю – і смерть не забариться. Суворою забороною вивозити з зони будь-що і обумовлюються перестороги.
Неприродно і шкода спостерігати, що великий шматок Поліського регіону просто вмирає, залишаючи на тисячоліття (якщо вірити вченим) понівеченими техногенною аварією та природними змінами людські здобутки та долі.
Юрій Горовий, «СЛОВО»
| |
| Категорія: Київщина | Переглядів: 417 | Додав: komashkov | |