Головна » 2017 » Листопад » 30 » Край зачарованої Десни
18:25
Край зачарованої Десни

За 30 кілометрів від Києва біля зачарованої Десни розкинулося мальовниче село – Вища Дубечня. Перші згадки в історичних документах про цей населений пункт сягають корінням 1552 року. В останні роки село активно розвивається. Про життя села, здобутки та плани на майбутнє розповіла Вищедубечанський сільський голова Галина Березинець.
– Доброго дня, Галино Іванівно! Раді, що ви погодились розповісти читачам «Слова» про життя Вищої Дубечні. Для початку – чому Ви вирішили балотуватися на посаду сільського голови?

– У сільській раді я працюю з 1996 року. Чотирнадцять років була землевпорядником, після чого спробувала сили на посаді сільського голови. Працюю вже друге скликання і можу із впевненістю сказати, що це дуже непроста робота, вона потребує терпіння, мудрості та багато знань. А найголовніше, потрібно розуміти людей, з якими б проблемами вони не зверталися.
–  Чи знайшли Ви спільну мову з депутатами?
– Депутатський корпус – це живий організм. Всі вони думають і відчувають по-різному. Старше покоління керується своїми знаннями та досвідом, молодше – відстоює свої ідеї. Але у будь-якому випадку ця жива дискусія обов’язкова для того, щоб знайти єдине правильне рішення.
– Чи підтримує Вас у роботі Вишгородська районна рада?
– Робота районної ради є дуже складною. Тут «сходяться» болючі проблеми всіх сіл Вишгородщини. І всім потрібно допомогти. І депутати намагаються підтримати кожного. Не скаржимося на увагу і ми. Та, якщо допомоги на село буде виділяться більше, ми будемо дуже вдячні.
– Що вже Вам, як сільському голові, вдалося зробити на користь громади?
– Здобутки у нас є. Гордимося нашим будинком культури, який є одним із найкращих на лівому березі Вишгородщини. Тут відбувається багато різних свят, чудових концертів. Такі події об’єднують село, роблять його дружним, що дуже важливо у наші непрості часи. 
Працює у нас народний аматорський колектив «Деснянські зорі». Відомий і добре знаний в Україні, якому вже майже 10 років. Насправді, я ним дуже пишаюся. Тому, що люди, які там зібралися, є золотим фондом нашої держави. 
Багато уваги приділяємо дітям – вони наше майбутнє. У школі побудований міні-стадіон. Виготовлено проект на капітальний ремонт Вищедубечанської школи, і ми плануємо приступити до виконання робіт у наступному році. 
Освітлено майже всі вулиці села. Проводяться роботи по відновленню зруйнованої в 50-х роках минулого століття церкви. Тож запрошуємо всіх віруючих і небайдужих людей приєднатися до відродження наших втрачених цінностей. Виготовлені проекти і почали проводитись роботи по капітальному ремонту вулиць. Село у нас розкидане, тож це зробити непросто.
Багато різних питань потрібно вирішувати постійно. Село – це як сім’я. І скільки б не було зроблено – я розумію, що цього мало. Досягнувши однієї мети, треба йти далі. 
– Галино Іванівно, а  з якими проблемами найчастіше селяни звертаються до вас?
– Є багато проблем. Із актуальних на сьогодні –  транспортний зв’язок. Зокрема, невідповідність графіку руху автобусів.
Найболючіша, напевне, для всього лівого берега проблема – це земля. Багато технічних накладок, юридичних непорозумінь. Зокрема, питання «накладок» на приватні земельні ділянки земель Держлісфонду. Це важлива річ. Такі «накладки» обмежують права людей. Ця проблема знаходиться на конт­ролі районної ради. Проте той факт, що питання не дійшло до практичного виконання, турбує людей. Адже самі вони не можуть її вирішити. Потрібна сильна юридична допомога.
– На якому етапі перебуває об’єднання територіальних громад?
– Децентралізація – дуже важлива річ. Від нашого рішення сьогодні залежить чи буде розквіт громади завтра. На мою думку, це глобальні речі, і ми повинні зважувати всі за і проти перед тим, як робити вибір.
Громада розуміє можливі ризики. Буде непросто, особливо для таких маленьких сіл, як наше. Потрібно вийти із зони комфорту, багато чого переосмислити, щоб досягнути успіху. Тому це дуже відповідальний і складний крок. Із тим станом речей, який нині, з тим фінансуванням, яке мають сільські ради, із діючим законодавством  щось обов’язково потрібно змінювати. 
– З яких джерел наповнюється бюджет Вищої Дубечні? Чи залучаєте Ви інвесторів, щоб його збільшити?
– На жаль, бюджет нашого села маленький, а підприємств, на які ми могли б опертися – дуже мало. Найбільше підприємство, що знаходиться на нашій території – це ТОВ «Агромарс». Але певні недоречності у законодавстві не дають змоги селу отримати належні доходи. Є на наших територіях і бази відпочинку, які свого часу були відомі на весь Радянський Союз, та сьогодні їх економічний стан не дає процвітати селу. Ми шукаємо надійного інвестора для того, щоб повернути селу колишню славу придеснянського курорту. 
– Які маєте плани на перспективу?
– Їх чимало. Від маленьких, які виникають кожного дня, до більш глобальних. Я мрію, що відкриються перспективи і для таких маленьких сіл, як наше. Адже вони дуже самобутні, небалувані, щирі… Мрію, щоб повернулася слава нашого лівобережжя як найбільшої курортної зони. Адже Вища Дубечня розташована на берегах однієї з найчистіших річок України – на Десні. Це не проста річка, її цілюще йодисте наповнення унікальне. 
У планах також благоустрій центру села, щоб тут було затишно і красиво. А гості, заїхавши у село, розуміли, що тут живуть хазяйновиті та гостинні люди.
Є багато різних планів, та головне, щоб Вища Дубечня зберегла свою неповторність і жити у селі було зручно і комфортно.
– Як Ви бачите поєднання у роботі трьох обов’язкових аспектів: економіки, культури та соціального забезпечення?
– Життя – це певні можливості, і ми повинні використовувати їх. Успішна економіка неможлива без духовного наповнення, а бідні люди не можуть бути щасливі. А сільський голова повинен поєднувати усі ці сфери діяльності. По іншому неможливо. 
– Галино Іванівно, якими, на Вашу думку, рисами повинен володіти успішний сільський голова? 
– Він повинен бути чесним. Особливо у часи змін. Є рішення, які не приносять нам хороші дивіденди зараз, але вони необхідні для майбутнього. Якщо я на посаді сільського голови чогось досягла, село це бачить. Тоді вихвалятися не потрібно. Якщо  зробила щось невдало – потрібно бути чесним перед громадою села. Адже час все розставляє на свої місця.
– І, будь ласка, декілька слів для читачів «Слова».
– Ми маємо бути дружнішими, тому що ніколи одна людина не зможе вирішити всіх проблем. Наші досягнення – це не заслуга однієї людини. Це заслуга всієї громади. 
А ще ми не повинні забувати народні традиції. Має бути розуміння, що все, що робиться – для кращого майбутнього наших дітей. Ми живемо у дуже непростий час, потрібно приймати багато складних рішень, вчасно змінювати світогляд – іти в ногу з часом. Не завжди зміни приємні, часто вони болючі. Але, що б ми не робили, повинні думати, що все робимо для наших дітей.

Христина БАРАНОВСЬКА, «Слово»
Фото з архіву

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 290 | Додав: slovo
comments powered by Disqus