Головна » 2015 » Січень » 17 » Допомогати чи не заважати?
10:47
Допомогати чи не заважати?
Останні роки ми спостерігаємо не лише спад сільськогосподарського виробництва, а й втрату зацікавленості держави в його розвитку. Зменшення пасовищ, скорочення державних дотацій, створення додаткових робочих місць на селі тощо. З різних точок зору можна розглядати подібне явище. 
 
Чомусь держава, на мою особисту думку, якщо і втручається  у життя сільгоспвиробника, то це завжди на гірше… І прохання – хоча б не заважати – залишається на сьогодні таким же актуальним, як і раніше. Адже люди старшого покоління добре пам’ятають порожні полиці на прилавках і вдосталь звітів щодо засіяних площ, переможних  битв за високі врожаї, надої та рекордне збільшення поголів’я ВРХ та свиней. Становище перевернулося з ніг на голову. Зараз так багато всього, що й дівати його часом нікуди. Примітно, що не завдяки державі, а, скоріше, навпаки. Відпущений у «вільне плавання» підприємець, завдяки власним зусиллям і певним послабленням від держави, спромігся і полиці магазинів ущент заповнити і… поголів’я  худоби скоротити разом із посівними площами та робочими місцями… Щодо останнього, то скажу, що як громадянину України, мені дещо боляче за цим спостерігати з одного боку, а з іншого – кому потрібні засіяні без толку площі, численні стада та голодні свині?
 
Свого часу я схилявся до думки, що розумніше з усіх точок  закупити дешевший за собівартістю товар за кордоном, дорожче продати його на внутрішньому ринку і розвиватися за рахунок різниці між продажем і закупівлею. Багато підприємців сьогодні так і роблять. Однак мудрий господарник і бізнесмен розглядає можливість отримання  «лихварського» капіталу лише як першоджерельний капітал для розвитку власного виробництва. Так, зокрема, зробив мій родич із Херсонщини. Хочу запропонувати його досвід, адже він, на мою думку, вартий того, бо є позитивним прикладом і реформ, і бізнесу, і державницького (не плутати з чиновницьким) підходу до господарювання в цілому.  
 
Організувавши в херсонських степах приватне підприємство під однойменною із власним прізвищем назвою ПП  «Соценко», він орендував селянські паї і їх власників запросив до себе на роботу.  Замовив науковцям хімічний аналіз наявних грунтів та обгрунтовані рекомендації щодо їх обробітку і засівання. Надав банку детальний бізнес-план, що враховував і соціальні потреби найманих працівників. Таким чином він прорахував, що харчування і відпочинок працівників на робочому місці скоротить втрати часу, підвищить продуктивність праці. Пайовики сьогодні не лише успішно працюють, отримують належні зарплати, а й справді дбають про господарство, землю, дорожать роботою, фізично і культурно розвиваються за рахунок прибутків, що стабільно отримує підприємство. Я не в змозі перерахувати всі тонкощі приватного бізнесу, однак у читача є шанс звернутися за підказкою, зокрема і до мене, як до директора одного з вишгородських підприємств з регіонального розвитку. Якщо і не зможу відповісти на всі питання, то організую з вашою допомогою екскурсію до села Ульянівка Херсонської області, де діє сучасний «оазис сільськогосподарської підприємливості».
 
Так що думаю, напрямок,  озвучений головою профспілки працівників агропромислового комплексу Анатолієм Лук’яненком (див. газету «Слово» №1 від 3 січня 2015 року), стосується, зокрема, науково-обгрунтованого підходу до організації сільськогосподарських підприємств найрізноманітніших форм власності, вважаю правильним і злободенним. 
 
Михайло ДЗЮБА,
директор ТОВ «Регіональний центр розвитку»
Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 304 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus