Головна » 2017 » Серпень » 17 » Бичача голова Київського водосховища
16:34
Бичача голова Київського водосховища

Шкоди каскаду Дніпровських водосховищ завдає не тільки браконьєрство, незаконний видобуток піску, виробничі і побутові скиди, а й внесена до Червоної книги рослина – водяний горіх плаваючий (чилім, рогульник, бичача голова, чортів горіх та інші), яка розмножилася настільки, що покриває величезні водні площі. Горіх негативно впливає на екосистему Дніпра, завдаючи колосальної шкоди рибним запасам.
За словами експертів, 14 квадратних кілометрів Київського водосховища заросло цим «загарбником». Зарості водяного горіха призводять до зменшення рибопродуктивності у середньому на 400 тонн щорічно. Така ситуація спричинена тим, що ця рослина сповільнює розвиток фітопланктону – генератора кисню. Під ним риба не живе – там «мертва вода».
Восени вся маса горіха опускається на дно і там гниє, що стає причиною зимової задухи, під час якої гинуть десятки тонн риби. Та й для людини рослина небезпечна: колючки легко пробивають підошву літнього взуття.
Ще недавно чилім вважали червонокнижною рослиною майже у всіх європейських країнах. Але після того, як він неймовірно розрісся, фактично всі країни викреслили його зі своїх Червоних книг. Заповідним він залишився тільки в Литві і у нас. 
Експерти-екологи  та зацікавлені фахівці рибного господарства вже декілька років ведуть дискусію із виїзними нарадами на водосховище та засіданнями щодо неконтрольованого розростання водяного горіха, але проблема поки стоїть на місці. А рішення повинно бути комплексним, адже питання розростання водяного горіха вийшло за межі Київського водосховища і стало загальнодержавною екологічною проблемою.
Водяний горіх – однорічна рослина. Проростання насіння починається появою назовні оболонки плоду зародкового корінчика. Незалежно від глибини занурення плоду в мулі корінчик спочатку росте вгору, а не вниз, як це властиво всім рослинам, і тільки з появою стебельця він згинається дугою і прикріплюється до ґрунту. Більша сім’ядоля випускає назовні плоду подібного за будовою до корінця довгого ниткоподібного тяжа, на якому тримається горіх, що виконує функцію якоря. При підйомі рівня води рослина може відриватися від грунту і вільно плавати. Потрапивши на мілководдя і досягнувши певної глибини, вона знову заякорюється і укоріняється. Довжина стебла залежить від глибини, але не буває довшою за 2 метри. На поверхні води рослина формує одну чи кілька, іноді понад 10 розеток. У пазухах розеткових листків на поверхні води розвиваються білі квітки, після запліднення яких їх зав’язі занурюються під воду, де й розвиваються плоди, заховані під листям. Восени вони опадають на дно водойм, прикріплюються до його поверхні ріжками. Тут вони перебувають доти, доки навколишні умови пробудять насіння до проростання. Це не обов’язково настає наступного року.
Дехто вважає, що під впливом водяного горіха пропадає ряска – важливий компонент поживи для качок. Ці мініатюрні рослини зустрічаються скрізь у калюжах, мілких ставах, канавах та інших водоймах, які добре прогріваються, з прісною стоячою чи повільно текучою водою. Присутність ряски у водоймі свідчить про наявність здебільшого органічних стічних вод. Очевидно, чистоводдя, у якому розвивається водяний горіх, не є місцем для інтенсивного розвитку різних видів рясок. Вегетативна маса водяного горіха в  процесі фотосинтезу може насичувати воду киснем, що ряскам «не подобається». Щодо латаття білого та глечиків жовтих, то вони часто ростуть поряд у стоячих водах та у водах з повільною течією, проте глечики жовті можуть поселятись на глибших місцях і витримувати сильнішу течію, їх водний спосіб життя постійно пов’язаний з нестачею світла і кисню. Глечики жовті долають цю нестачу за рахунок підводних короткочерешкових листків, що розвиваються не тільки навесні, а й взимку і лише влітку змінюються плаваючими, у глибоких і текучих водах вони можуть з’являтись протягом року. У латаття білого ті листки, що знаходяться у воді, майже безчерешкові, починають і продовжують функціонувати при температурах 4-8 градусів, тоді як листки, що знаходяться на поверхні води, припиняють свою діяльність при температурі нижче 8 градусів. Отже, при однакових умовах затінення листковими розетками водяного горіха першими відчують нестачу світла, а відповідно й загинуть зарості латаття білого. Дещо пізніше це трапиться й з глечиками жовтими. Можливо, загибелі лататтєвих сприяє й кисневий режим водної товщі у місцях зростання водяного горіха. Щодо конкуренції водяного горіха з лататтєвими єдина думка відсутня. На глибинах понад 200-250 см горіх успішно конкурує з лататтєвими, якщо вони представлені одним з їх видів, і, навпаки, сам зникає в умовах, якщо одночасно поряд розвиваються глечики жовті та латаття біле.
Для боротьби з водною рослинністю застосовують механічні, хімічні та біологічні способи. Всі вони рекомендовані для ставкових господарств. У природних водоймах вони можуть використовуватись з рядом обмежень. З механічних способів боротьби найпоширенішим є скошування та вигрібання рослинності вручну. Його здійснюють або пересуваючись у воді, або з човна. Використовують також моторні жатки. Хімічні способи застосовують тоді, коли іншими способами бажаного результату не можна досягти. Проте такі речовини необхідно вносити у таких кількостях, які були б безпечними для риб чи інших тварин. У порівнянні із зазначеними методами найбільш рентабельним методом знищення небажаної рослинності є біологічний метод: запуск рослиноїдних риб, зокрема амура білого. 
Щільність його заселення залежить від щільності рослинності у водоймі. При цьому необхідно мати на увазі, що маса з’їденої зелені однією рибиною протягом доби дорівнює її власній масі, а для приросту 1 кг живої маси їй треба з’їсти 30-70 кг рослинності. Для знищення заростей водяного горіха, маса яких на одному гектарі може досягати 2-4 тонн, протягом трьох літніх місяців необхідно вселити на один гектар 70-140 білих амурів трирічного віку із середньою масою 0,3 кг, або загальною масою 20-45 кг. Проте необхідно мати на увазі, що ця риба може зашкодити відтворенню тих риб, які відкладають ікру на рослинність, зокрема плітки, ляща, судака тощо: вона доїдатиме зелену масу не тільки водяного горіха.
Цікаво, що водяний горіх може приносити користь. У деяких азіатських та африканських країнах його навіть культивують, використовуючи в їжу, а також в якості лікарської рослини.
Важливий і рибогосподарський варіант у проблемі з водяним горіхом. Відомо, що зарості водяних рослин для ряду риб, а особливо для молоді більшості з них є місцем їх нагулу: тут вони не тільки знаходять захисток, а й живляться тими організмами, що живуть як на рослинах, так і на дні. Наскільки привабливими для риб є зарості водяного горіха, достовірно не встановлено. Можна вважати, що вони таки ваблять риб. Така думка грунтується на тому, що такі цінні риби, як лящ, судак, тощо зустрічаються в угрупованнях рослин з переважанням плітки. Остання ж переважає у зоні рдесника (рід багаторічних водяних рослин з родини рдесникових, з повзучим на дні кореневищем і довгим та тонким стеблом), особливо у центральних та прируслових ділянках водосховищ. Серед угруповання рослин підводного підярусу водяного горіха значне місце займають шість видів рдесників. Отже, підстави вважати, що зарості цієї рослини з нагульно-вирощувальною базою рибного населення Дніпра і верхів’я Київського водосховища.
Щодо факторів, які викликають скорочення поширення угруповань водяного горіха, необхідно звернути увагу на такий, як надмірне зволоження, а також на відсутність в описі їх поширення такого типу водойм, як штучні водосховища, останні з яких є в описах інших угруповань водяних рослин. Очевидно, внаслідок заповнення водою територій, що стали водосховищами, принаймні Київського, горіх водяний зникав з своїх традиційних місць, що були заплавними водоймами та затоками річок, через збільшення глибин у водосховищах якраз у зазначених місцях. Після закінчення періоду становлення Київського водосховища (а воно існує уже 50 років) для цієї рослини створились надзвичайно сприятливі умови: значні мілководні площі (зокрема, уздовж лівобережжя вершини водосховища), що добре прогріваються, незначні коливання рівня води, значна її прозорість у зв’язку з віддаленістю мілководь від фарватеру, внаслідок чого сонячне світло проникає у товщу води аж до дна тощо. Цим, очевидно, й зумовлений інтенсивний розвиток водяного горіха у верхів’ї Київського водосховища та прилеглої до нього частини Дніпра. У будь-якому разі без Міністерства екології та природних ресурсів України у цьому випадку не обійтись: необхідний державний правовий документ щодо можливості проведення робіт з обмеження чисельності водяного горіха плаваючого чи їх заборони. 

Підготував Олексій СЛОБІДСЬКИЙ, «Слово»
 

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 135 | Додав: slovo
comments powered by Disqus