Головна » 2013 » Серпень » 10 » Зустріч через… 70 років
11:39
Зустріч через… 70 років

У глибокому мовчанні, біля кам’яної плити з іменами загиблих за визволення Димера восени 1943 року, завмер сивочолий чоловік. На плиті вибито напис про його батька: «Рядовой Астафуров М.Ф. 1904-1943 рр.». 

 
Анатолій Михайлович Астафуров на могилі вперше – багато років довелося шукати місце загибелі рідної людини. З архівів міністерства оборони приходили невтішні відповіді, численні спроби іншим чином розшукати батька не давали результату. Врешті лист Астафурова потрапив до рук небайдужої людини – депутата Димерської селищної ради Йосипа Антоновича Решка. Невдовзі його настирливі пошуки дали позитивний результат. З меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» за підписом заступника генерального директора з наукової роботи Л.В. Легасової надійшла відповідь: «На звернення стосовно встановлення місця поховання червоноармійця Астафурова М.Ф., загиблого під час визволення м. Києва від нацистських окупантів, надсилаємо перелік воїнів, похованих у братських могилах смт Димер, у якому серед інших солдатів значиться розшукуваний”. Цей офіційний лист став підставою увічнення імені бійця на кам’яній стелі, де дивним чином залишилось вільне місце для одного напису. Так, ніби однополчани на нього чекали… 
 
Згадаймо історію… Початок листопада 1943-го. На північ від Києва в районі села Ясногородка захоплено плацдарм. Вранці, 3 листопада, після потужної артилерійської підготовки військові частини і з’єднання згідно з наказом розпочинають наступ. Завдання – протягом трьох днів, з боями, прорвавши оборону ворога, вийти до смт Бородянка, утримувати позиції з метою недопущення флангового удару противника по військах, що наступають на Київ з Лютізького плацдарму. На ранок 4 листопада Димер визволено, а ворог закріпився на стратегічних висотах по лінії хутір Вовчкове-Рикунь-Литвинівка. Цього дня на північно-західній околиці Димера у жорстокий бій вступила 141-ша стрілецька дивізія, що наступала в другому ешелоні. 
 
Боєць 687-го стрілецького полку цієї дивізії, Астафуров Михайло Пилипович (Філімонович) загинув смертю хоробрих 5 листопада. 
 
За архівними даними у братській могилі на Поштовій площі Димера вічним сном спочивають 217 бійців і командирів Радянської армії, відомі імена 189-ти з них, а 28, на жаль, ще не встановлені. 
 
Траурний вінок до меморіальної плити з ім’ям батька Анатолій Михайлович покладає разом з дочкою Галиною Анатоліївною – вони разом приїхали з Москви, де зараз проживають. Галина Анатоліївна – вчителька математики однієї з московських шкіл, на могилі діда вперше, дуже схвильована і дуже вдячна всім тим, хто допомагав у пошуковій роботі, хто належним чином доглядає за братською могилою, хто пам’ятає про подвиг бійців. 
 
Своїми спогадами ділиться Анатолій Михайлович: «Війна застала нашу сім’ю у місті Караганда. 21 травня 1942 року батько пішов на фронт. Було мені тоді близько п’яти років. Батько забіг у дитсадок попрощатись, я його тільки запитав: «Ти будеш дома?». «Так!» – відповів він. І все… Незадовго до його загибелі померла мати, він знав, а після його загибелі я залишився сиротою. Як багато хто з тогочасних сиріт, пішов у військове училище, пов’язав своє життя з армією, займався розрахунками траєкторії польотів літальних апаратів, в тому числі й космічних кораблів». 
 
Йосип Антонович Решко додає: «Старший брат Анатолія Михайловича, Борис, 1924 року народження, воював десь поряд із батьком, хоча про це не знав. Загинув 15 листопада 1943 року, через 10 днів після батька, біля села Альбінівка Житомирської області. Село перейменували і тепер воно називається Тетерівка, зараз ми туди поїдемо автомобілем, що надала селищна рада». 
 
Сивочолий 76-річний син про щось подумки розмовляв зі своїм 39-річним навіки батьком. А десь, ніби згори, линули слова з пісні: 
 
Сплять мільйони загиблих в окопах, 
Це моєї Вітчизни сини. 
Де була б ти сьогодні, Європо? 
Де була б ти, якби не вони… 
 
Григорій АЛЄКСЄЄНКО, краєзнавець
Категорія: Димерська громада | Переглядів: 581 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus