Останній номер газети
Головна » 2013 » Грудень » 21 » Життєва нива хлібороба
12:02 Життєва нива хлібороба | |
 Івану Гордійовичу Вільчинському виповнилось 85. Сьогодні людина надзвичайної долі, вчений агроном-економіст і організатор сільськогосподарського виробництва на заслуженому відпочинку. Народився Іван Гордійович на Волині, шістнадцятирічним юнаком пішов до війська, визволяв від фашистів рідну землю. Має багато бойових і трудових нагород. Серед них, зокрема, ордени Великої Вітчизняної війни, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Богдана Хмельницького, Жовтневої Революції, а також багатьох медалей, з-поміж яких найдорожча його перша – «За бойові заслуги». У перші повоєнні роки був мобілізований, як тоді водилося, спочатку на комсомольську, згодом на партійну, а потім і на господарську роботу. Івана, сина потомственного хлібороба, тягнуло до землі. Закінчив Українську сільськогосподарську академію з червоним дипломом. Нове життя після навчання розпочалося для Івана Гордійовича з «Нового життя». Таку назву мав перший колгосп, який очолив сьогоднішній ювіляр. Там і проявився його талант керівника й організатора сільськогосподарського виробництва. Саме за новаторський, науковий підхід до справи, людяність та порядність його і запримітили у галузевому міністерстві та перевели на роботу у столичну область у радгосп «Димерський». – Люди у мене до останнього дня гарну зарплату отримували. Ледарів та непрофесіоналів не було. По-перше, вони самі не трималися, по-друге, я оптимізував кількість працюючих. Це дало змогу вдвічі підняти врожаї, зокрема, картоплі та зернових. За це й отримав орден Трудового Червоного прапора, – згадує про власні здобутки ветеран. На жаль, не лише троянди встеляли життєвий шлях господарника. Нові часи та віяння приносили і негаразди. Так після дванадцятирічного керівництва радгоспом «Димерський» керівника зняли. Знову згадали про Івана Гордійовича лише після майже повного знищення радгоспу. І знову довелося розпочинати. Підприємство «Райспоживпостач» виявилося останнім у послужному списку Івана Вільчинського. Це теж була окрема сторінка. Адже хімічні та мінеральні добрива та гербіциди доводилося не лише десь діставати, а й уміло застосовувати. Лише в такому разі отруйні сполуки перетворюються на цілющий бальзам для рослин. Уже більше десяти років Іван Гордійович живе у селі. Після тяжких травм, нанесених невідомими злочинцями чотири роки тому, погано чує, має й інші проблеми зі здоров’ям. Тому взимку переїжджає у Київ, на Виноградар до доньки Людмили, а у травні знову перебирається у Хотянівку на природу. – Щастя в житті у мене було. У праці на благо мого народу. У продовженні моєму в дітях, онуках. У друзях, колегах, які не забувають, поважають і люблять мене. А що ще людині треба для повного щастя, – закінчує бесіду ювіляр. А й справді, щаслива доля у людини. Тільки здоров’я Вам, Іване Гордійовичу, побільше та довгих років життя! Юрій ГОРОВИЙ, «Слово» Фото Олександра КОВАЛЕНКА
| |
| Переглядів: 542 | Додав: komashkov | |