Останній номер газети
Головна » 2013 » Липень » 20 » Відповідальність перед громадою
11:10 Відповідальність перед громадою | |
 Але в той же час криза найповніше оголює усі його вади і недоліки повноважень, організації роботи, механізму формування. Виникає ще гостріше питання у необхідності реформувати самоврядування. Про своє бачення реформування місцевої влади кореспонденту «Слова» розповів голова Вишгородської районної ради Олександр НОСАЛЬ.
– У різний спосіб над реформою публічної влади в Україні працюють усі роки незалежності, – почав розмову Олександр Юрійович. – Але далі розмов справа не йшла. Це свідчить про те, що у політикуму було відсутнє стратегічне бачення розвитку країни, трансформації системи публічної влади загалом, місцевого самоврядування зокрема, а також політичної волі та бажання здійснювати не ефемерну, а справжню реформу. Після затвердження 8 квітня 2013 року Кабінетом Міністрів України Концепції розвитку місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, з’явилася надія на появу в державі повноцінного та повноважного інституту місцевого самоврядування, діяльність якого буде підкріплена відповідним багаторівневим бюджетним фінансуванням. Зміни необхідні не лише у сфері політико-владних, а й у соціально-економічних відносинах, зокрема, бюджетно-фінансових, фіскальних, земельних, пенсійних, житловокомунальних тощо. – Будь-які зміни ґрунтуються на певній законодавчій базі. Що, на Вашу думку, лягло в основу Концепції, особливо з огляду на європейський напрям розвитку держави? – Ще з набуттям Україною незалежності потрібно було докорінно переглянути всю систему регіонального управління. Але за 20 років кардинальних зрушень не відбулося. Було ухвалено низку законодавчих актів, що регулюють питання регіонального розвитку, діяльність органів самоврядування і виконавчої влади на місцях. Верховна Рада ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування, тож Україна, відповідно до взятих на себе міжнародних зобов’язань, мала внести відповідні зміни до Основного закону, чого так і не відбулося. В цілому, вітчизняне місцеве самоврядування залишається на законодавчому рівні, зафіксованому Конституцією 1996 року. Та головне – до останнього часу не було офіційно затвердженої концепції реформи, де було б визначено мету і способи її досягнення. Після двадцяти років дискусій навколо моделі місцевого самоврядування, яка має бути впроваджена в Україні, нарешті зроблено конкретні та дієві кроки. Віктор Янукович став першим з українських президентів, хто системно підійшов до такої складної проблеми. Наголошував він на необхідності адмінреформи, коли був в опозиції, продовжує цей напрям і зараз. 21 березня 2013 року на засіданні Ради Регіонів презентували проект Концепції розвитку місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. А вже в квітні, реалізуючи завдання Президента України щодо створення належних умов для розвитку сільських населених пунктів, Кабінет Міністрів розглянув та затвердив цю Концепцію. – Які основні складові Концепції, напрями її реалізації та де Ви бачите «підводні камені»? – На першому етапі (2013-2015 роки) передбачається забезпечити належне для проведення реформи правове поле. Створити умови для розвитку демократії участі, права громад на об’єднання та кооперацію, уніфікувати та стандартизувати адміністративні та соціальні послуги, розпочати масштабну програму інформаційного супроводження реформи. Реалізація першого етапу має закласти підвалини сталої довгострокової і прогнозованої регіональної політики. Перш за все, необхідно підвищити ефективність управління розвитком регіонів, тому вдосконалення потребує вся система територіальної організації влади. Відсутність цілісної території у адміністративно-територіальної одиниці базового рівня призводить до такого прикрого явища, як так звані «матрьошки». Тобто, перебування територіальної громади у складі іншої територіальної громади або іншої адміністративно-територіальної одиниці. Як результат – конфлікт компетенцій, малоефективне управління розвитком територій. За Концепцією адміністративно-територіальний устрій складається з трьох рівнів з відповідними органами місцевого самоврядування – базовий (сільська, селищна, міська ради), районний, обласний. На всіх трьох рівнях ради мають право формувати власні виконавчі органи. Тобто, в основу концепції покладено принципово новий вектор – місцеве самоврядування будуватиметься, виходячи з інтересів розвитку людини та громади, а не зручності управління владної вертикалі для центру, як було раніше. І це відповідає світовим тенденціям – інтереси місцевого населення, його розвиток та добробут – сьогодні головний критерій оцінки роботи місцевої влади в більшості економічно розвинених країн. Тож під час відвертої розмови на останньому засіданні Ради Регіонів з Президентом, урядом та колегами з областей було відверто визнано – існуюча система місцевого самоврядування не відповідає потребам суспільства та викликам часу. – Чим зумовлена реформа з історичної точки зору? – З 1991 року змінилися умови існування та роботи системи адміністративно-територіальної організації влади. На жаль, за роки незалежності ми втратили приблизно 2,5 млн. населення та 348 населених пунктів. Проте радянський спадок владної системи залишився незмінним. 3 12 тисяч населених пунктів країни майже половина має менше трьох тисяч жителів, з них п’ять тисяч сіл і селищ мають менше тисячі мешканців, а 1129 – менше п’ятисот (у Київській області зникло з мапи 81 село). Ці громади не мають виконавчих органів місцевих рад, бюджетних установ, комунальних підприємств тощо, а органи місцевого самоврядування не можуть виконувати надані їм законом повноваження – ці громади фактично позбавлені джерел існування. П’ять з половиною тисяч місцевих бюджетів мають семидесятивідсоткову дотаційність, а майже 500 – дотуються на 90 відсотків. Диспропорція в радянському адміністративно-територіальному устрої призвела і до конфлікту повноважень як між радами різних рівнів (одна й та сама громада може належати до кількох рад – наприклад, сільської та районної), так і між радами та держадміністраціями. В результаті місцеве самоврядування, яке в першу чергу створене заради задоволення потреб місцевого населення, часто є об’єктом нарікань, а інколи і безпосередньою перешкодою для громади. Звичайно, цю ситуацію треба негайно змінювати. – Як саме пропонується вирішення цього питання? – У Концепції закладено норми щодо реалізації права територіальних громад на добровільне об’єднання. При цьому передбачається надання обов’язкової та одночасної державної підтримки новоутвореним об’єднаним громадам для поліпшення власної інфраструктури. Укрупнення громад та розвиток співпраці між ними – шлях, яким пройшла більшість країн Європи. Передбачається запровадити співпрацю територіальних громад на засадах ресурсно-організаційної кооперації, прийняти закони про співробітництво територіальних громад, про внесення змін до Бюджетного кодексу (щодо визначення основних засад фінансування проектів такого співробітництва). Звісно, успішно завершити такий складний процес, як об’єднання громад, неможливо без широкої підтримки населення. Ми визнаємо, що населення, як правило, із недовірою ставиться до влади і має певні стереотипи і щодо посадовців, і щодо депутатів місцевих рад. Але це вже питання до самих народних обранців та способів контролю за ними з боку громади. Концепція ставить за мету максимально залучити населення до прийняття управлінських рішень, сприяти розвитку форм демократії на місцях. Це буде робитися через надання загальним зборам громадян за місцем проживання, згідно із законом, широкого права громадського контролю за владою. Для цього будуть створенні при органах місцевого самоврядування консультативно-дорадчі органи для проведення консультацій з громадськістю. Також, буде забезпечено право територіальних громад на місцевий референдум. Крім того, при проведенні реформи, необхідно всебічно вивчити досвід розвитку демократії в країнах-членах Євросоюзу, які є вихідцями з соціалістичного табору: Польща, Словенія, Болгарія тощо. Використовуючи їхній позитивний досвід, ми полегшимо вирішення своїх питань. – Кожна реформа повинна мати певний очікуваний результат. Що, на Вашу думку, ми маємо врешті отримати? – Основним підсумком реформи повин на стати однакова якість послуг, які людина отримує незалежно від того, де вона живе – в невеликому селі або мегаполісі на кшталт Києва. Що це означає на практиці? Діти повинні ходити в нормальний садочок (в місті діток буде побільше, а сільських десятків два-три набереться). В школах повинні бути спортзал, комп’ютери, кваліфіковані викладачі. Добре медобслуговування: людина в своєму селі, не далі, повинна отримати першу медичну допомогу, у районі – допомогу другого рівня, а серйозний, третій, рівень забезпечать йому в обласному центрі. Таким чином, можна сказати, що завдання концепції – дати можливість кожній громаді, з одного боку, повною мірою розпоряджатися тими матеріальними і нематеріальними ресурсами, які знаходяться на території громади, а з іншого боку – повною мірою забезпечити якісними послугами людей, які проживають на цих територіях. Багато питань будуть відрегульовані статутами громад, генпланами міст і сіл, стратегіями розвитку територій, іншими документами, якими члени громад будуть регламентувати питання свого життя. Крім цього, пропонується система, при якій люди отримають можливість збиратися і вимагати звіти від посадових осіб. Кожен посадовець повинен знати та відчувати, що він працює на громаду, яка його призначила. Звісно, ця реформа є надзвичайно складна. Потрібно пройти певний шлях, щоб забезпечити місцеве самоврядування реальними можливостями і фінансовоматеріальними ресурсами, компетенціями. Врешті, ми сподіваємося на краще, але для того, щоб змінити ситуацію, потрібна всебічна підтримка населення та його довіра до влади. Розмову вів Володимир ПОТАПОВ, «Слово» | |
| Переглядів: 477 | Додав: komashkov | |