Головна » 2019 » Квітень » 26 » Українська Богемія – Білий вир
08:56
Українська Богемія – Білий вир

А ви ніколи не були у Демидові? Це княже, дуже давнє місто. Згідно легенд, ще до татарської навали тут діяло понад шістдесят церков. Нащадки давніх князівських родів і досі живуть у цьому містечку. Один із храмів стояв за могутнім земляним валом, який зберігся і до сьогодні. Коли жахливі нападники обступили місто, настоятель храму, щоб не давати на поталу церковні мідні дзвони, заховав їх десь у глибинах Ірпеня, якраз навпроти Білого виру. Розповідають, що на великі релігійні свята звучання тих дзвонів можна почути над Ірпенем, але для цього необхідно спуститися до самої води і низенько вклонитися. Ось він – Білий вир... найкращий курорт Київщини. Так і хочеться кинутися вниз, до Білого виру, до джерельного Ірпеня.
Старожили розповідають, що до татаро-монгольського нашесття у 1240 році тут було величезне місто – Маслай. На початку XX століття зустрічалися і місцеві люди із таким дивним прізвищем, хто знає – тисячолітні хранителі історії і слави давньоруського міста?! Можна тільки припустити, що у Маслай-граді або Самуельполі, як його ще називали, жили ремісники різних професій. І до сьогодні багатьом відоме трактування слова із давньоруським корінням «маслати», що означає добре і якісно працювати. І дійсно, на цій землі трутнів справді не полюбляли, а місцеве населення було не тільки працелюбним, а й майстерно вишуканим. Скільки ж добрих музикантів, співаків від Бога народила ця земля! Хто хоча б не знає Валентину Осипову, дослідницю рідної землі, що зберігає пам’ять про затоплені села і рідні Бірки, співає у найвідомішому на всю Вишгородщину, і не тільки,  хорі «Любисток»? 
Вважається, що це місто було північним форпостом Києва, а може, не Києва, а все ж таки Вишгорода, коли той міг бути княжою резиденцією і столицею. Ще до Рюриків, у часи князя Оскольда, який вперше хрестив Русь у 860 році? Відомі і Бірки скандинавські – вони знаходяться за 30 км від Стокгольма. Це саме вивчене і досліджене місто вікінгів. На старовинній шведській мові «бірк» означає торговець. Це відоме місто вікінгів. Перші будинки у скандинавських Бірках з’явилися ще на початку IX століття. Місто проіснувало до кінця X століття. 
Так вже вийшло, що майже усі столиці європейських слов’янських держав починалися саме із Вишгородів – Велеградів – Вишеградів: Вишеград у Чехії, Велеград у Моравії, Велеград (Мекленбург) у Померанії (Німеччина), на берегах Балтійського моря. Був свій Вишгород (Польща) і на Віслі, і на Дунаї (Угорщина). У всіх цих країнах також були свої міста ремісників, згадаємо хоча б про переселення ремісників у Хадебю із розореного скандинавами Рьорика... Завойовники ніколи не чіпали ремісників – вони були корисні, головне, що вони вміли добре працювати, і їх майстерність, досвід накопичувалися роками. А чи не перші Рюрики (ще у добу регентства Олега Віщого, князювання Ігоря) переселили ремісників на Поділ, де згодом, на високих кручах, було засновано Київ? Хоча б з Вишгорода або Маслая-града? Важко таке уявити – бо це ламає традиційні уявлення. Справжня наука і має бути такою – аргументованою і рішучою, бо часто вона вступає у суперечку з тією, що писалася під замовлення, під кон’юктуру і прижилася. «Незнання – не знімає відповідальності» або «Той, хто не знає історії – не має майбутнього» – знайомі тези? А якщо вона просто неправдива? Відомо,  неправдива історія, перекручена думка, нічому не може навчити, вона веде манівцями, на догоду ж тим, хто її створював. 
Давно відмічена схожість звучання назв одного із столичних районів – Деміївка із назвою міста Демидів над Ірпенем. А схожість ця ось у чому. Деміями називали майстрів-склодувів, які з звичайного піску робили справжні дива, видували скляні князівські кубки, скручували кольорові скляні браслети, мода на які прийшла із Візантії, із самого Царгорода тощо. У Вікіпедії назву Деміївка трактують як «назва пішла від деякого роду Демієвих, що були пов’язані з цією місцевістю, або від дієслова «дмить» («демить»). Демить – тобто «вдувати, надувати, роздмухувати, дути». За допомогою видування на місцевому заводі художнього скла виготовлялися гарні кришталеві вироби. 
У центральній бібліотеці Деміївського району, де зберігається потужна підбірка матеріалів щодо походження району, ми також знайшли цікаві дані, що Деміївка походить від слова «дути, видувати» і пов’язане з майстерністтю склодувів. Перші гути на Деміївці з’явилися дуже давно, на основі їх пізніше піднявся і художній завод скляних виробів (дата заснування 1882 рік). Навіть у XIX столітті, коли відбувався певний розквіт цієї професії, майстри-гутники з Деміївки були не менш заможними і поважними за «королів усіх ремесел» – ковалів. І в цьому немає нічого дивного – їх замовниками були дуже заможні люди. 
В основному гути на Київському Поліссі та Волині тримали шляхтичі польського походження. Цікаво, що виникнення прізвища дворянського роду Демидових, хоча засновник цього роду був ковалем та його нащадки все життя продовжували займатися залізом, також може бути пов’язане із «скляним» ремеслом. Незважаючи на все, сучасні нащадки дворян Демидових, які мешкають у Швеції, цікавляться  історією містечка Демидів, що на Вишгородщині. Можливо, ще задовго до відкриття заводів на Уралі, куди переселилися їх предки з Тули, вони починали саме тут – із виготовлення козацької зброї? Звичайно, прямого відношення рід дворян Демидових до Демидова на Вишгородщині не має чи, точніше сказати – такий зв’язок на сьогодні не встановлений, бо їх заводи знаходилися переважно на Уралі, але...  Відомо, що Акинфій Демидов (1678-1745) наприкінці життя володів 25 заводами – чавуноплавильними, залізоробними та мідними, на Уралі, Алтаї і в центрі країни. Всередині XVIII століття брати Демидови були власниками 33 заводів, землі і понад тринадцяти тисяч кріпосних душ чоловічої статі. Загальна чисельність працюючих на Акинфія Демидова робітників сягала 38 тисяч. 
У с. Демидів також були свої ливарні заводи, але існували вони набагато раніше тих, що відкрилися на Уралі: «... в 1601-1604 рр. – гетьман України Петро Сагайдачний збудував три великих ливарних заводи там, де річки Тетерів, Здвиж та Ірпінь впадають у Дніпро. Отже, один із заводів і був у Бірках, у тому місці, звідкіля до Дніпра було трохи більше кілометра – це за Чекою. Саме тут вироблялися мідні трубки для вогнепальної зброї, кулі і ядра запорізьким козакам, а доставляли продукцію човнами по Дніпру до Хортиці. Ці заводи випускали озброєння доти, доки Катерина II своїм указом 1775 року заборонила і зруйнувала Запорозьку Січ. Ось звідкіля взялися величезні вали жежулю», читаємо у книзі Валентини Осипової «І болем в серці спогад озоветься...». Так, мали існувати у Бірках і Демидові свої Демидови, які ще задовго до Петра I поставили на промисловий рівень виготовлення козацької зброї,  починаючи від замовлення гетьмана Сагайдачного? На початку 50-х рр. бірківець Антон Костюк з того жежулю, який був просіяний через спеціальні решета і доданий до цементного розчину, збудував великий будинок. 
Найбільшого піднесення гутництво досягло у Моравії і Чехії (Богемія). Саме на ці території, за досвідом та секретами майстерності, часто доводилося їздити майстрам з України. Повертаючись до Білого виру хочеться підкреслити, що ці унікальні природні виходи і відкладення якісного кварцевого піску були відомі  здавна. Не випадково поруч із Демидовим виникають такі населені пункти, як Гута, Гута Межигірська. Давні гутні вироби з Демидівської землі доводилося знаходити і автору цієї статті під час обстеження обвалів крутих берегів в урочищі Княже, що у Нових Петрівцях. Це були вироби з товстелезного зеленого кольору гутного скла, густо вкритого сріблястою патиною століть. Були і більш граціозні знахідки – фрагменти жіночих, кручених із золотою ниткою, зеленкуватого кольору браслетів часів Київської Русі та жіночих перснів насиченого зеленого кольору. Багато подібних виробів було знайдено і під час археологічних розкопок Вишгорода. Згадка у літописах про розміщення у Вишгороді княжого гарему із 300 найвродливіших дівчат логічне тому підтвердження. Це скільки треба було б вишуканих дівочих прикрас: скляних браслетів, перснів тощо? 
Наприкінці двадцятих років минулого століття при Ме-жигірському художньо-керамічному технікумі було створено специфічне відділення – Інститут з дослідження кераміки і скла. Проіснував він недовго, але цілком зрозуміло, для того, щоб налагоджувати масове і якісне виробництво продукції, треба було звертати увагу на якість сировини, постійно проводити розвідки щодо пошуку родовищ високоякісного кварцевого піску і якісної гончарної глини. Відомо, що у 1927 році експедиції під головуванням київських спеціалістів-гутників активно проводилися навіть на території Білорусі. Можливо, у ці часи додатково вивчалися відкладення кварцевого піску  у Білому вирі?
Припущення щодо походження назви Демидів від «королівської» професії гутників-склодувів підтверджується не тільки існуванням у часи Київської Русі тут величезного міста майстрів-ремісників – Маслай-града, а й наявністю високоякісного кварцевого піску (урвище Білий вир) та гутного виробництва (Гута Межигірська, Гута) із найдавніших часів. Це наша справжня українська Богемія, великі таємниці якої ще належить розгадувати майбутнім науковцям – дослідникам рідної землі. 

Вадим ПЕРЕГУДА, краєзнавець

Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 333 | Додав: slovo
comments powered by Disqus