Останній номер газети
Головна » 2013 Жовтень 19 » Тече вода Ірпінь-ріки…
10:22 Тече вода Ірпінь-ріки… | |
 Є в народі чудове прислів’я: «Малий золотник, а ціна велика». Так можна говорити про нашу річку Ірпінь, яка волею долі виявилася в епіцентрі формування слов’янського етносу і наступного державотворення. Про цю річку – красуню Вишгородщини, варто замовити добре слово. Довжина Ірпеня всього-навсього 162 км. У 14 разів менша Дніпра, а за Амазонку взагалі в 43 рази коротший. У свій час мені поталанило пройти пішки весь Ірпінь від витока до гирла. Іншого разу на човні проміряв річку вздовж, у поперек і в глибину від Гостомеля до Київського водосховища. Це були незабутні миттєвості мого життя. Є в Житомирській області Андрушівський район. У ньому – село Яроповичі. Тут і розпочинається річка. Поміж двох великих пагорбів пробивається маленькеджерельце, яке і утворює струмок. У цьому місці Ірпінь легко перескочить навіть жаба. Цікава деталь: за переказами це село заснував київський князь Ярополк, син Святослава. У князя був радник – Свенельд. Його сина – Люта, у районі нинішнього Лютежа, убив древлянський князь Олег, брат Ярополка. Ярополк відплатив йому війною і вбив Олега. Потім взявся розбиратися з іншим братом – Володимиром у Новгороді. Той утік до Скандинавії і повернувся з найманцями – варягами. По дорозі на Київ він захопив Полоцьк і силоміць взяв у дружини княжу доньку Рогнеду, якій, до речі, подобався Ярополк. Майбутній хреститель Русі Володимир убив Ярополка і посів київський престол. Ось такі драми розігрувалися у Х столітті на нашому Приірпінні. З кожним кілометром на північний схід Ірпінь мужніє, розсуває береги. Звідусіль річку живлять джерела і чисельні притоки. Це невеликі річечки завдовжки 10-20 км з чудернацькими назвами. З лівого берега це: Жарка, Свинарийка з притокою Сивкою, Відьманка, Лупа, Куделя, Трубище, Буча, Рокач і нарешті Кізка. Не менш колоритні назви і в правобережних притоків: Крив’янка, Білка, Шишкарівка, Веприк. Найбільша притока Ірпіня – Унава на Фастівщині – 87 км завдовжки. Далі Ірпінь живлять Нивки від київських Теремків, річка Любка – тече з Нивок через Святошинський ліс, за нею Горенка з Костуркою пробираються з Пущі-Водиці, Мощунка, Бобриця впадає у Святець з притоками Притваркою і Глевою. І в кожної притоки своя багата історія. Звідки пішла назва Ірпінь? Тільки не з байки про якусь Іру, яка сиділа на пні і цей обрубок дерева назвали Ірин пень. Насправді є декілька серйозних припущень, що претендують на істину. Перша версія – це індоарійське походження назви: «ір» – це ріка, а «пінь» – охоронниця або оберіг. Арійські племена проживали на цій землі задовго до слов’ян. Заслуговує на повагу й гіпотеза про англосакське коріння. Саме по Ірпеню проходив південний кордон їх прабатьківщини до того, як вони рушили у Західну Європу. Кілька тисяч років тому Ірпінь мав дуже широку заболочену заплаву, тому староанглійською мовою назва складалася з двох слів: EAR- «озеро» і FENN – «болото», тобто замулена водойма. До речі, корінь FENN – мул – присутній і в назві села Феневичі, що розташоване серед боліт. Третя версія: назва походить від призабутого праслов’янського слова «рпа, рупа», що означає «яма». Очевидно наших пращурів вражала глибина річки. Нарешті існує припущення, що назва річки може походити від кримськотатарського слова «ірпа» – осот – багатолітньої трави, що густо росла по берегах цієї річки. Можна довго сперечатися, дискутувати навколо назви річки, але те, що Ірпінь був колискою багатьох народів – цього не відняти. Ірпінські грузькі береги з тупиковими заводями та плесами, заболочена заплава, густі очерети і верболози служили лінією оборони Києва аж до ХХ століття. Це був природній кордон між слов’янськими племенами: лівобережний Ірпінь – древлянська земля, а з правого берега – територія полян. Кілька тисяч років тому Ірпінь служив північною межею Країни скіфів. На правому березі річки ще можна знайти залишки скіфських курганів, а далі жодного. Тисячоліттями Ірпінь годував людей рибою, птаством і звіриною. При чому, досхочу. Я проглянув праці професора Київського університету Св. Володимира Карла Кесслера, в яких він зазначав, що на середину ХІХ століття в Ірпіні водилося 57 видів риби. А ось згідно монастирських літописів, польських і литовських хронік, у річку з Дніпра заходили білуги вагою до 20 пудів. Це 320 кілограмів! Соми вигодовувалися до 15 пудів. Не риба, а кабан! Столітні сомища хапали на воді качок, гусей, собак і навіть маленьких дітей. По протокам і старикам гуляли семипудові осетри, щуки вагою до 60 фунтів (24 кг). А таку рибу як окунь, йорж, плітка, лящ, плоскирка, піскар, бичок і за рибу не вважали. Винятком був хіба що лин: ніжний, смачний, золотистого кольору. Монахи полюбляли готувати з нього холодець, линки гарно умлівали в молоці. Уміли слуги божі готувати страви! Звісно, ірпінські плавні кишіли птаством, а на водопій торували стежки олені, тури, лосі, косулі, ведмеді, кабани, вовки. Недарма сюди на лови полюбляли приїздити всі київські князі. Від того достатку сьогодні вже не залишилося нічого. Скажімо, про турів – цих первісних биків вагою більше тонни, тепер нагадує хіба що місцевість Туровча. До речі, на берегах Ірпеня археологи знаходили навіть кістки шерстистого носорога, який тут жив 20 тисяч років тому. Можливо десь під торфами лежать останки і мамонтів? Сьогодні, дивлячись на тихеньку річку Ірпінь, важко уявити її повноводною. А між тим, ще 100 років тому, ширина річки у гирлі сягала до 50 саженів, себто, більше 100 метрів, а глибина – до семи фунтів (два метри), місцями – до двох саженів (п’яти метрів). З Дніпра в Ірпінь вільно заходили байдаки – деревяні судна вантажопідйомністю 200 тонн з осадкою до півтора метра. На «дубах» – човнах-довбанках, люди ловили рибу, перевозили подорожніх через річку. Переправитися через Ірпінь у стародавні часи було не так просто. Коли княгиня Ольга йшла з каральною експедицією на древлянський Іскоростень, то її піше військо, кінна дружина та обоз переправлялися через річку два дні. У своїй історії річка Ірпінь неодноразово перебувала у центрі воєнних дій. У 1321 році біля сучасного села Демидова відбулася битва між литовсько-руською армією (на чолі з Великим князем Литовським Гедиміном) та татарським військом (у союзі з київським князем Станіславом – васалом Золотої Орди). Супротивники зійшлися на великому річковому острові. Січ була такою запеклою, що загинули навіть два принци ханські з роду Чингізхана – Тимур і Давлат. Полягли також татарські союзники – князь Луцький Лев, князь Переяславський Олег і з ними тисячі татар і русичів. Станіслав Київський разом з рештками ханського війська накивав п’ятами до Рязані, де недовго сумував і оженився з донькою рязанського князя Ольгою. А через деякий час навіть правив князівством. Ось що значить вдалий шлюб. Від Ірпеня Гедимін вирушив на Київ, що капітулював без бою. Таким чином, завдяки Ірпінській битві, більшість сучасних українських земель було звільнено від татар. Здавалося б, радіти цій перемозі над ординцями, але ні, російські історики оцінюють битву як «відрив Київської землі від новонародженої Московської Русі». Інші взагалі вважають битву на Ірпені як одну з найбільших воєнних поразок руських (росіян) нарівні з побоїщем на річці Калці та Цусімою в японській війні. Але, щоб там не гадали прокремлівські історики, ця битва надала можливість Русі-Україні вільно розвиватися у складі Литовського князівства. Остаточно татар доб’є у 1362 році у битві на Синіх водах старший син Гедиміна Ольгерд. Символічно, що литовсько-білоруське військо йшло з битви на північ через Ірпінь біля Демидова саме через це поле слави. Майже ціле століття річка Ірпінь була кордоном між Польщею і Росією. Як і годиться, тут процвітала контрабанда. Благо, ірпінські нетрі сприяли цьому. Загалом, благодатну, родючу ірпінську заплаву люди давно прагнули осушити під плуг. До війни колгоспники спробували це зробити, але отримали по руках від Наркомату оборони СРСР. За що? За підрив оборони Києва. Справа в тому, що в лісі, на правому березі Ірпеня вже будувалися секретні об’єкти – залізобетонні доти Київського укріпрайону. Заплава військовими розглядалася як непрохідна перешкода для ворога, тому було вирішено штучно заболотити місцевість ще в мирний час. Так, спецсектор Наркомату землеробства УРСР спорудив три греблі від Козаровичів, Демидова до Червоного Хутора. Дамби насипали колгоспники Димерського району протягом 1932 року. Але повінь наступної весни зруйнувала їх. Ніщо не могло встояти перед натиском льодово-торфяної маси та очеретяних полів. Не допомагала навіть вибухівка. З часом відновили лише одну дамбу біля Демидова. У 1937 році на неї виділили 250 тисяч карбованців, хоча треба було два мільйони. Але і ця одинока демидівська гребля на початок оборони Києва завадила німцям захопити з ходу столицю з півночі та заходу. У короткій газетній статті неможливо відтворити всі події, що відбулися на цій річці, та хто з видатних осіб перебував на її благодатних берегах. Сьогодні річка Ірпінь приручена і слухняна. Насоси висмоктують її воду нагору у Київське водосховище. Але часом тяжко хвора ріка, немовби згадавши минувшину, здвигне плечима у повінь, і тоді розіллється навкруги справжнє море. І як тисячоліття тому, люди будуть зачаровані величчю і красою цієї праслов’янської річки. Володимир ТКАЧ, с. Демидів
| |
| Переглядів: 6425 | Додав: komashkov | |