Останній номер газети
Головна » 2014 Грудень 27 » Суспільство чекає реформ і змін
10:50 Суспільство чекає реформ і змін | |
 Важкий хрест заробітчанина може нести не кожен. На превеликий жаль, потрібно визнати, що частина людей, які виїхали на заробітки, додому не повертаються. На сьогоднішній день немає статистики про кількість заробітчан в Україні, але є статистика у кожному населеному пункті нашої держави, про дітей-сиріт при живих батьках, про жінок-вдів при живих чоловіках, недоглянутих батьків при живих дітях. Про ці та інші проблеми людей, змушених залишити власну домівку, ми спілкувалися з представницею ГО «Заробітчани» Степанією Григорівною Сідляр.
– Ви тривалий час займаєтесь проблемами людей, вимушених їхати «на заробітки» в інші регіони країни. Зокрема на Вишгородщину. На що покладаєте надії, чого чекаєте від нової влади у вирішенні проблем заробітчан?
– Заробічани, як і все громадське суспільство нашої країни, чекає від нової влади змін, чекає реформ. Країна за весь час свого існування практично знищила власне виробництво, скоротила сотні тисяч робочих місць, і як наслідок – з економічно-розвинутої країни перейшла у країну зі слабкою економікою, а, отже, без реформ шансу на життя немає. Але судячи з аналізу дій нинішньої влади, реформи поволі забалакують.
На превеликий жаль, влада по-новому, а тим більше по-чесному жити не має ніякого наміру. Ставку, як бачимо, зробили на зовнішню допомогу: іноземні кадри, іноземні кредити, тоді як кожен із нас розуміє, що можливість вийти з кризи знаходиться зовсім не у зовнішній допомозі.
Можливість вийти з кризи – у нас самих, у наших духовних цінностях, в інтелектуальному капіталі – первісному джерелі будь-якого процвітання. А тепер про заробітчан. Якщо коротко сказати чого чекають заробітчани від влади, так це щоб жодна молода людина працездатного віку (а саме такими є заробітчани) не шукали заробіток для виживання за багато десятків та сотень кілометрів від власної домівки. Але судячи із розвитку української економіки на перспективу – заробітчанство це всерйоз і надовго. Бути заробітчанином важко не тільки тому, що фізична праця досить важка: будівельники висотних будинків, ремонт доріг, продавці на ринках під відкритим небом, інші роботи, на які в жодному випадку немає потреби погоджуватись місцевому населенню. Коротшим за 10-12 годин робочий час у заробітчанина не буває. Місто ще спить, а о шостій ранку заробітчанин-будівельник уже працює. Для заробітчанина набагато важчий тягар – тягар психологічний. І, на жаль, саме цей удар долі здатен витримати не кожен.
– Як відчуває себе людина далеко від дому вам відомо дуже добре…
– Так. Людина народжується вільною, здобуває освіту, створює сім’ю, будує житло і вірить в те, що тут, у створеному своїми руками родинному затишку, вона проживе, пропрацює скільки Господь Бог життя призначив. І раптом за дуже короткий період усе ламається, закриваються підприємства, скорочуються робочі місця і, крім дуже небагатьох регіонів, зокрема – Києва і Київської області, роботу знайти майже неможливо.
Такі гіркі обставини, як безробіття, безгрошів’я чоловіків і жінок працездатного віку змушують залишати дітей, старих батьків і жити та працювати у надзвичайно важких умовах, маючи вдома добротні будинки, тепло і чистоту.
І саме ці думки, неначе цвяшок у душу вбитий, не дають спокою жодному заробітчанину. Кожну секунду, кожну хвилину думки: «Чому я тут, чому немає роботи вдома?» Адже кожен із нас розуміє, що Господь Бог дав Україні таку багатющу землю, що робочі місця можна створити скрізь. Це знає робітник, і це знає державний чиновник із найвищого кабінету на Банковій і на Грушевського. Але перший нічого змінити не може, а другий уперто нічого змінювати не хоче і не буде.
– Що допомагає справлятися з життєвими обставинами?
– Заробітчани у переважній більшості – категорія сильних людей, які важко працюють, самі виживають, утримують сім’ї і, на відміну від високих державних чиновників, самі шукають і оплачують собі житло. На сьогоднішній день для кожного заробітчанина єдиною підтримкою і впевненістю у завтрашньому дні є священик і роботодавець.
Священик – тому що в будь-яку важку хвилину (нема де переночувати, немає грошей на проїзд тощо) завжди допоможе. У нас усю цю допомогу надають заробітчанам Вишгородщини священики отець Богдан (УПЦ КП) і отець Тарас (УГКЦ).
Роботодавець – людина, спроможна створити робочі місця, а отже – годувальник мільйонів українських заробітчан.
– Тож який вихід Ви бачите?
– Під час спілкування з представниками різних рівнів влади, а особливо представниками влади на місцях, розумієш, що їх цікавить лише, чому заробітчани не платять податків (хоча цілком вмотивованих запитань за результатами своєї праці у заробітчан до місцевої влади є набагато більше), чому не влаштовуються офіційно, зарплату отримують у конвертах тощо. Це, звичайно, не є провина роботодавця. І це, звичайно, велика трагедія, бо бідна і малозабезпечена старість заробітчанина – це як на мене, наслідок неправильного розвитку трудових відносин в Україні, управління економікою не за законами розвитку, а за законами страху, ручного керування.
Реформування усіх сфер життя, у т.ч. трудових, фінансових відносин неминучі. Сьогоднішня влада усіх рівнів знаходиться на дуже крихкому льодовику, який танути почне дуже швидко і при відсутності реформ підімне під собою і владу, і народ, і державу. У громадян України після Майдану Гідності була мужність почати зміни. Отже, буде мужність і закінчити їх.
Я по життю оптиміст. Вірю, що Господь Бог і докладені зусилля усіх нас, у т.ч. заробітчан, допоможуть владі провести реформи.
– Сьогодні і в колах експертів, і в ЗМІ активно проводять обговорення програми дій уряду. Що ви знайшли позитивного чи доброго для заробітчан?
– Слухала запитання і чомусь згадала старий, як світ, анекдот: «Чоловіку, який вголос читав газету, зробили зауваження: «Читай про себе». На що він відповів: «Про мене там нічого не написано».
Програму уряду я мала можливість прочитати, проаналізувати, але про заробітчан там нічого не написано.
Те, що в Україні 70% економіки в «тіні» – визнають експерти. Не заперечує цього і уряд. Але в бюджеті 2015 року механізму виведення грошових надходжень із «тіні» не закладено. Отже, і великому бізнесу, і необлікованій робочій силі з його підприємств нічого не загрожує. Як і збільшенню дохідної частини бюджету.
Розумію, що бідна держава не може бути соціальною державою. Але не можу зрозуміти, чому бюджет не став бюджетом розвитку, бо ж про економіку розвитку, про створення робочих місць, як основне джерело поповнення дохідної частини, не сказано нічого, а, відповідно, життя простого смертного робітника, його важка безперервна праця, поневіряння світом не стали для нинішньої влади скарбом, яким вона повинна гордитись і обов’язково дбати.
– На кого з представників нового парламенту Ви покладаєте найбільші надії у вирішенні проблем заробітчан?
– Уже багато разів після кожних виборів і обрання чергової «нової» Верховної Ради ми пишемо звернення на ім’я лідерів фракцій, нових міністрів щодо проблем заробітчан: легалізація праці, створення соціальних і побутових умов, участь у громадському житті держави (як-то виборчий процес). Проходять роки, приходять у Раду і Кабмін нові обличчя, але старими залишаються ігнорування і відписки. Дуже розумно сказав англійський драматург Бернард Шоу: «Взагалі-то влада не псує людей, а чиновники, потрапляючи до влади, псують її».
Зараз написали звернення про проблеми заробітчан на Вишгородщині голові фракції політичної партії об’єднання «Самопоміч» Олегу Березяку. Чекаємо на відповідь.
Представники ГО «Заробітчани» Вишгородського району протягом багатьох років в усній і письмовій формі інформували народних депутатів, працівників усіх рівнів влади щодо проблем заробітчан. Жодних змін. На цій підставі можна зробити висновок, що влада усіх рівнів незалежно від політичного кольору до заробітчан байдужа. Важка праця, набагато гірший побут – це важкий хрест заробітчанина, і виявляється – не проблема влади.
Сьогодні на Київщині 4 млн чоловік заробітчан, на Вишгородщині – більше 10 тис. Держава не бачить цих людей. Депутатам і чиновникам принизливо знати як живуть робітники, які працюють по 10-12 годин, де харчуються. А це представники усіх областей України.
Чиновник підпорядковується тому, завдяки кому він перебуває на посаді, а, відповідно, обов’язків перед українським суспільством абсолютно ніяких. А депутати після виборів забувають про обіцянки-цяцянки. Здається, не професіоналізм і совість забезпечують блага безбідного життя і спокійний сон державним мужам. Щось інше. Що?
Розмову вів
Володимир ПОТАПОВ, «Слово»
| |
| Категорія: Україна | Переглядів: 474 | Додав: komashkov | |