Головна » 2014 » Червень » 21 » Шлях у майбутнє – випереджаючий розвиток економіки
11:13
Шлях у майбутнє – випереджаючий розвиток економіки
Найголовніша та найболючіша проблема сучасної України – втрата розвитку. Її зворотний бік – не лишень зубожіння населення і погіршення життєвих можливостей людей, але й стрімке ослаблення обороноздатності та національної безпеки країни. 
 
Темі пріоритетного розвитку столичного регіону в цілому та Вишгородського району зокрема присвячений «круглий стіл», проведений Українською академією наук у приміщенні Вишгородського НВП «Технопроект». У його роботі взяли участь в.о. голови райдержадміністрації Вячеслав Савенок, голова районної ради Ірина Побідаш, голова правління асоціації ділового співробітництва «Київ-Пекін» академік Української академії наук професор Юрій Сенюк, директор НВП «Технопроект» Віктор Федосенко, заступники Вишгородського міського голови Олександр Ростовцев та Олексій Данчин, депутат райради Тетяна Попова, представники міського депутатського корпусу та виконкому.
 
– Для нації як живого організму, – розповів один з організаторів заходу академік УАН Іван Бурдак, – проблему розвитку не можна відірвати від самозбереження. Адже неможливо зберегтись не розвиваючись, як i розвиватись тому, хто не зберігся. I саме для захисту цієї функції розширеного відтворення нації i створюються незалежні держави, в той час як їхня неспроможнicть забезпечити таке відтворення веде до соціальних революцій та загрози втрати державної незалежності та суверенітету. 
 
– Всебічний випереджаючий інноваційний розвиток держави в цілому та кожного її регіону на основі особистісного розвитку набуває першочергового значення, – зазначив доповідач професор Юрій Сенюк. – В умовах сучасної глобалiзацiї розвиватись – означає «вийти за межі». Передусім – адміністративно-територiальнi. За межі старого, нежиттєздатного та перекинути місток між минулим і майбутнім. Бо цей місток i є розвиток. Розвиток, що не зводиться лишень до розбудови зовнішньої інфраструктури, а має свій власний внутрiшнiй механізм i притаманний тільки живому та цiлiсному, саморозвиток та спiврозвиток з іншими. 
 
З історичної точки зору ми уже знали період централізовано-планового розвитку на основі великих державних корпорацій. Він призвів до швидкого нарощування промислово-виробничого капіталу країни як основи соціально-економічного розвитку. За рівнем капiталiзацiї на душу населення Україна наприкiнцi 80-x років мала показники в ринкових цінах спiвставнi з провідними країнами Європи. Достатньо сказати, що нацioнальне багатство України на рівні 1990 року оцінювалось в 14 трильйонів доларів США, або по 280 тисяч на пересічного українця. Отже, багатими ми вже були, але не були ефективними. Віддача цього капіталу не досягала i 1%. Проблема була системною i управлінською, внаслідок чого простий українець не був господарем у своїй державі.
 
Обраний Україною шлях ваучерної «прихватизації» та спосіб ринкової трансформацiї економіки на базі приватних корпорацій призвів до переважно негативних результатів. Нові власники, в переважній більшості, замість модернiзацiї та створення нових активів масово займались експлутацiєю старих i вивозом прибутків за кордон. Результатом цього стала не лишень деградація та деiндустрiалiзацiя економіки, але й катастрофічна декапiталiзацiя – мало не в 7 разів! Це фактично зруйнувало економічну базу розвитку, а «олiгархiзацiя» політичної системи виключила «маленького» українця з числа учасників власного розвитку. 
 
Ось чому проблема народження нової моделі розвитку, яка б «соціально долучала» всіх носіїв творчої енергії та підприємництва (економічного та соціального) до процесів інноваційно-iнвестицiйного перетворення суспільного буття має принципово важливе значення не лишень для України, але й усього світу. Тим більше зараз, коли наша країна опинилась в головному фокусі всесвiтньої уваги. 
 
 
– Ми маємо стати таким цiлiсним живим організмом, – зауважив Вячеслав Савенок, – єдиною територіальною громадою. З’єднати можливості влади, бізнесу та громадськості i віднайти власну модель сталого та всебічного (а не лишень соціально-економічного) просторово-дiяльнiсного розвитку. Іншими словами – стрімко розширити життєвий простір та змінити систему дiяльностi. Однак це неможливо зробити без зміни суспільної свiдомостi. I в ній, а не лишень в грошах чи дарах природи та iсторiї – наш головний ресурс. Маємо вивчити уроки iсторiї. Без цього навіть з грошима зайдемо в тупик. 
 
– Розвиток на основі партнерства влади, бізнесу та громадськості – шлях до економічної самодостатності та громадянської гiдностi територiальної громади, – зазначила Ірина Побідаш. – А ще – партнерства між громадами. Бо лише так можливо здолати конфлікт адміністративно-територіальних та фiскально-економічних iнтересiв району та місцевих громад.
 
Підсумовуючи роботу учасники круглого столу зазначили, що майбутня Вишгородщина має стати одним із центрів Київщини в рамках нової полiцентричної моделі та нового генерального плану розвитку столичного регioну. Центром, а не периферією. Центром, де концентрується молода енергія життя та креативного розвитку на основі власного проекту території випереджаючого розвитку. Для такого наміру є вагомі причини – плідна багаторічна робота з групою стратегічного проектування Української академiї наук на чолі з почесним громадянином Вишгорода академіком Іваном Бурдаком. Сьогодні ця робота вимагає нового змісту та масштабу, а головне – єдності громади. Відтак, ця творча дорога ближче до початку, ніж до кінця. Але починається вона, як i належить, з першого кроку – з порозуміння та великої віри. Віри у себе, творчі сили громади та української нації, віри в гідне майбутнє України. 
 
Підготував Володимир ПОТАПОВ, «Слово» 
Фото Олександра КОВАЛЕНКА
Переглядів: 616 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus