Головна » 2013 » Серпень » 10 » Шерше ля фам…
11:11
Шерше ля фам…
Cлаветному українському поету, прозаїку і знаменитому художнику Тарасу Григоровичу Шевченку в наступному році виповниться 200 років від дня народження. На цій землі митець прожив 47 років. За цей досить короткий, як для життя людини, проміжок часу здобув славу геніального поета, художника, великого громадянина, по суті, Прометея і пророка українського народу. Так ми його і сприймаємо сьогодні, не згадуючи про його емоційне, часто суперечливе, сповнене численними драмами людське життя. 

Маловідомим штрихам з біографії Тараса Григоровича і приурочений уривок з першої, з дозволу сказати, сучасних журналістських монографій.
 
Як відомо, у далекому 1847 році Шевченко, на той час вже сформований поет-народоволець, випускник Петербурзької Академії мистецтв, учень прославленого художника Карла Брюллова, потрапив у заслання до Орської фортеці Оренбурзького лінійного гарнізону, у далекі від України киргизькі степи. 

Мало хто знає, що передувало цьому не революційне полотно, зіткане українськими демократами за роки підпільної боротьби з царизмом, не всесвітньо відомий «Кобзар» і не грандіозна поема «Гайдамаки», а сатиричний віршик про царицю Олександру Федорівну, яка в поетичному опусі виглядала, як опеньок на засушеній ніжці. Для чоловіка імператриці – царя Миколи Першого цього виявилося достатньо, щоб вишколений репресивний режим почав безжалісне полювання на передову українську інтелігенцію, якої, на думку імператорських жандармів, бути просто не могло. Адже Микола робив усе, щоб стерти будь-які, навіть теоретичні, відмінності України від Росії. Імператор всія Русі не міг збагнути простої речі – як зміг викуплений, завдяки забаганці дружини, вчорашній хохляцький кріпак Шевченко виявитися настільки невдячним цариці за нею ж організований аукціон по його викупу з кріпацтва. Як міг холоп заради абстрактних «народних інтересів» зрадити ніжній прихильності цариці, оточенню і особистій прихильності царя?! Адже всім відомо, що руку, що простягнута заради допомоги, не вкусить навіть собака… Отож, шерше ля фам (шукайте жінку), як кажуть французи… 

Говорячи сучасною мовою, солдат з поета виявився ніяким у прямому і переносному значенні слів. Щоб не звинуватили автора у нісенітниці, адже на думку багатьох геній у всьому має бути генієм, наведу слова самого Тараса Григоровича у листі Варварі Репніній, датовані жовтнем 1847 року: «… теперь прозябаю в киргизской степи, в бедной Орской крепости. Вы непременно рассмеялись бы, если бы увидели теперь меня. Вообразите себе самого неуклюжего гарнизонного солдата, растрепанного, небритого, с чудовищными усами, – и это буду я. Смешно, а слезы катятся. Что делать, так угодно Богу…». 

Однак, попри таку зовнішню незграбність, глумливе прізвисько «штафірка» (унтер-офіцери так зневажливо називали людей цивільних, непридатних до військової служби), Тарас безпосередністю і візуально суворою вдачею характеру подобався, як рядовим солдатам, так і старшим офіцерам, через мудрість висловлювань та прямоту вчинків. Для нього не існувало націй, народностей, віросповідань, чинів та високих посад. Для нього світ ділився на багатих і бідних, розумних і дурних, талановитих і бездарних. Він нарівні спілкувався з колись полоненим поляком, що прийняв російську присягу, з цивільним цирульником-євреєм, чи спекулянтом – вірменином із сусідньої до гарнізону горілчаної лавки. І невдов– зі пішли станицею військових поселенців побрехеньки, що Шевченко ніхто інший, як розжалуваний майор, кого за світські гріхи позбавили офіцерського звання та відіслали на перевиховання подалі від цивілізації. 

Похмурим, відлюдькуватим, заглибленим у вир людських проблем, запам’ятався він і молодим офіцерам та начальницькому складу гарнізону. У начальника гарнізону Іраклія Ускова Тарас Григорович якийсь час навіть дітей прекрасним мистецтвам навчав. За що той і надав митцю можливість опікуватись справами художніми та науковими замість чужих духові поета військових наук. Адже, незважаючи на сувору царську заборону малювати і писати, рядовий Шевченко став учасником експедиції з вивчення Аральського моря, під час якої замальовував пейзажі та заробляв виготовленням портретів на замовлення. 

Словом, на відміну від колись нав’язаної і невірної, пропагандистської думки комуністичних ідеологів, факти знущання над Шевченком під час служби в Оренбурзькому лінійному гарнізоні очевидцями всіх категорій військовиків не підтверджуються. Однак, біографи та очевидці не заперечують і факт непідкорення та спротиву всьому, що викликає насильство, руйнує здоровий глузд та гармонію будь-якого суспільства, суперечить людському праву на свободу і волевиявлення людини і громадянина. 

Думки, а особливо вчинки генія, за вжди залишалися таємницею для пересічних людей. На те вони й генії, щоб їх вчинки, спонукали до поступу вперед у всіх напрямках розвитку, і в першу чергу, в духовному становленні людства. 

Юрій ГОРОВИЙ, с. Новосілки
Переглядів: 527 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus