Останній номер газети
Головна » 2015 Березень 21 » Роздуми про аграрні реформи або маємо те, що маємо…
10:44 Роздуми про аграрні реформи або маємо те, що маємо… | |
 Чи задовольнить село запропонована нова аграрна політика і чи можна ії вважати реформаторською? У який спосіб відбувається приватизація (розпаювання) землі у фермерських господарствах. Чи з’явиться у землі господар? Чи зробить нова аграрна реформа бідні місцеві громади самодостатніми, сильними, впливовими і незалежними? Чи варто запроваджувати мінімальний термін оренди землі і продаж земель сільськогосподарського призначення? Кому допомагатиме держава?
Своїми роздумами з цього приводу ділиться голова громадської організації «Асоціація фермерських і особистих селянських господарств у Вишгородському районі» Василь МОРЕНКО.
У травні цього року виповнюється 20 років асоціації, вона трохи молодша від аграрної і земельної реформи, які здійснюються в незалежній Україні з 1992 року на основі права на безплатну приватизацію земельних ділянок, наданих громадянам у користування. Світовий досвід свідчить, що найефективнішим господарем на землі є її власник. Поки що у Вишгородському районі більшість фермерів побоюються, що у них можуть її відібрати. Земельна реформа щодо розпаювання фермерських господарств гальмувалась всіма президентськими вертикалями. Складається враження, що була мета – розтягнути земельну реформу на півстоліття і не надати, а відібрати землю у селян. Згадаймо зранку набиті селянами коридори у прийомні дні різних начальників, відділу земельних ресурсів, сертифікати, державні акти різних кольорів на паї, на присадибні земельні ділянки, проекти техдокументації, кадастрові номери… Десятки приватних проектних фірм і фірмочок, керівники яких безцеремонно з повними портфелями техдокументів відкривали двері установ. Чи потрібна була селянам така «імплементація» земельної реформи?
Річ у тому, що згідно Земельного Кодекса, підписаного Президентом України Л. Кучмою 25 жовтня 2001року, сільські ради було позбавлено права розпоряджатися землею. Нею розпоряджалися люди, призначені безпосередньо Президентом. Фермерів позбавили права успадковувати виділену в постійне користування землю, а надали право (cт. 32 ЗКУ) кожному члену фермерського господарства на приватизацію земельної ділянки (паю) у розмірі паю члена колгоспу чи радгоспу, розташованого на території відповідної сільської ради. Проте, скористалися цим правом за незначним винятком, лише певні люди.
У більшості областей первинне розпаювання земель було проведене згідно вимог ст. 6 Перехідних положень ЗКУ до 1 січня 2005 року. Більше того, землевпорядні роботи і виготовлення державних актів були оплачені фондом підтримки приватизації землі (США), від послуг якого, чомусь відмовились. У визначений законом термін, до 1 січня 2005 року, у районі не розпайовано жодного фермерського господарства, у 2005-2009 роках розпайовані два господарства, відмовились від землі (100 га) два господарства, 2010-2013 роки розпайовано ще декілька, у 2014-му – нуль господарств. Всього в районі 50 (п’ятдесят) фермерських господарств.
Станом на 1.11.1991 року в районі було 40697 га с/г угідь (100%), з яких на виконання постанови Верховної РАДИ від 13.03.1992р. «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі» у травні 1992 року було передано місцевим радам 6465 га (16%) в основному під розширення особистих селянських господарств, індивідуальне житлове будівництво, сінокосіння та випас. На даний час цей ресурс майже використано. Місцеві ради безземельні.
Крім цього, до земель запасу вилучено 5178 га (12,7%) сільгоспугідь, у тому числі для фермерських господарств 2143 га (5,3%). Фактично фермерів станом на 1.01.2015 р. 1080 га (3,7%), з яких приватизовано (розпайовано) біля 200 га (0,5%).
Неодноразове звернення асоціації до всіх керівників щодо протизаконного гальмування реформи залишились без реагувань. Неодноразові скарги з цього приводу завершались відписками. Заминене коло системи було непробивним.
У коаліційній угоді не сказано про завершення фермерських господарств, натомість відображено оренду землі. Але чи варто запроваджувати мінімальний термін оренди землі на 8-10 років? Очевидно – ні. Це відкрите подальше закріпачення селян за латифундистами – платять оренду не 2-3%, а більше, і люди укладатимуть договори на триваліший термін.
Згідно з даними опитування, середній вік українського селянина становить майже 60 років. Тож, якщо він віддасть в оренду землю на 8-10 років, то чи дочекається ії повернення?
Другий Президент України своїм указом у 1994 році роздав селянам сертифікати на землю, але господар на землі так і не з’явився. То чи варто було розвалювати радгоспи і колгоспи? Чи не краще було б на їх базі і на основі приватної власності селян на землю, реформувати їх в обслуговуючі селян кооперативи, використавши досвід розумних людей (наприклад, кібуци в Ізраїлі). Але маємо те, що маємо…
Держава повсякчас опиняється перед дилемою – чи допомагати великому агробізнесу, чи звернути увагу на дрібний та середній бізнес, фермерські та особисті селянські господарства, які більше впливають на соціальний розвиток сільських територій і зростання трудомістких галузей. Понад усе це стосується тваринництва, овочівництва, садівництва. Дайте селянину додатково по 1 га землі на кожну корову і знову потечуть молочні ріки. Але все, що записано про оренду і про регулювання та багато інших речей, стосується інтересів великих землевласників – холдингів, а державної підтримки потребує розвиток саме дрібних господарств.
Земля – всенародне добро, рівні права на яке мають держава, місцеві громади, фізичні і юридичні особи. Асоціація звернулась до суб’єктів законодавчої ініціативи: при розгляді земельних законів ініціювати передачу нерозпайованих малих (до 50 га) фермерських господарств у власність засновників з правом успадкування. Земельні ділянки площею до 0,25 га, видані під городництво, приватизувати для ведення особистого сільськогосподарського господарства і забудову в межах населених пунктів.
Передача частини державних земель до комунальної власності сільським громадам – це історична справедливість. Проте, на Поліссі земель сільськогосподарського призначення, що залишились ще не розданими, не так уже і багато.
Залишається ще Держлісфонд… Особливо принадливі для декого – це пригородні ліси, 50-кілометрові зелені зони Києва і великих міст. Мисливські угіддя розібрані в довгострокову оренду (49 років). Свої маєтності новоявлені власники огороджують високими парканами з надійною вартою. Доступ простих громадян до відкритих водойм, лісів, навіть до збору грибів чи ягід стає обмеженим і небезпечним. Площа лісів Київської лісової науково-дослідної станції зменшилась. Більше однієї тисячі гектарів лісів, у тому числі урочище «Межигір’я» вже комусь належать. Перші спроби Верховної Ради приватизувати гамузом лісгоспи і спиртзаводи не набрали більшості голосів.
З приводу всього цього виникають сумніви щодо спроможності місцевого самоврядування у наведенні ладу та можливостей сільських громад. Може тут і допоможе новий закон про передачу більшості повноважень і ресурсів на рівень територіальних громад сіл, селищ та міст, чітке розмежування повноважень між різними органами місцевого самоврядування, і між органами виконавчої влади.
Як станеться – покаже час, як Бог дасть, так і буде.
| |
| Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 766 | Додав: komashkov | |