Головна » 2014 » Травень » 3 » Рідний Дніпро додавав сил
10:31
Рідний Дніпро додавав сил
Велика Вітчизняна війна стала однією з найбільших скорботних подій ХХ століття, однією з найболючіших ран наших людей, яка і досі болить чи не в кожній родині не лише в Україні та в державах колишнього Радянського Союзу, а й багатьох країнах світу. В усі часи люди живуть радощами і печалями — зустрічають сонце, шанують батьків, виховують дітей, мріють про майбутнє. Так було і в червневі дні 1941 року. Та чорна, жахлива примара війни перекреслила все. Усі, хто міг, стали на захист рідної землі. Вій­на забрала десятки мільйонів жителів, ще більше людей стали каліками, молоді жінки вдовами, а діти сиротами. 
 
Цього літа уже минула 94-та річниця від дня народження Героя Радянського Союзу  Олексія Романенка. Народився Олексій Данилович16 квітня 1919 року у селі Чернин Вишгородського району у селянській родині. Закінчив п’ять класів початкової школи та курси трактористів, працював у колгоспі «Більшовик» трактористом і помічником комбайнера. 
 
До лав Червоної Армії  був призваний у 1940  році. Після строкової служби навчався на курсах удосконалення офіцерського складу при 38-й армії. У боях Великої Віт­чизняної війни з липня 1941 року. Командував підрозділом протитанкових рушниць. Воював на Воронезькому, Степовому, Першому та Другому Українських фронтах. 
 
Восени 1943 року підрозділи стрілецької дивізії з глибини лісу приховано підійшли до Дніпра. А за річкою, у Вишгороді і Нових Петрівцях, господарювали гітлерівці. Було вирішено форсувати Дніпро на підручних засобах, не чекаючи понтонних частин. Опівночі О. Романенко побував на правому бе­резі річки, розвідав прибережну смугу. А до ранку він перевіз більше 80 чоловік особового складу з протитанковими рушницями і кулеметами. І сам залишився з ними. Десанту було поставлено завдання — вранці перейти в наступ і зайняти Нові Петрівці. Але сили виявилися надто нерівними. Цілий день позиції бомбували, але воїни відбивали атаки. До вечора залишилося в живих тільки 14 чоловік. Олексій Данилович вирішив уплав перебратися на лівий берег і доповісти обстановку. Для цього, йому знадобилися неймовірні зусилля, щоб при зустрічному сильному вітрі, та ще й в одязі, подолати річку. Мокрий, босий, знесилений, Романенко знайшов землянку комбата. Доповівши обстановку на правому березі, він тут же переодягнувся і, відчувши приємну теплоту, заснув міцним сном, адже близько двох діб він не заплющував очей, цілий день пробув у вогні жорстокого бою, переніс величезні фізичні труднощі. 
 
Через три години  Романенко знову був у човні. У чорному небі майже безперервно висіли ракети, і гітлерівці з правобережних круч добре проглядали річку. З першою ж переправою, ніби по команді, почалася жорстока дуель двох берегів. Солдати веслували дружно, з  кожним помахом весел човен ривками просувалася вперед. Аж тут здійнявся вгору стовп води і бруду зліва, потім справа. Човен хитнуло, через борти хлюпнула вода.  Романенко схопив з голови каску і кинув її бійцям, щоб вони черпали воду. Майже над головою з тріском розірвався снаряд. Олексій Данилович почув, як щось чиркнуло по його спині і спітніле тіло облила холодна вода. Величезний осколок через всю спину розірвав шинель. Хтось застогнав, попливли уламки весла. Романенко відчув під ногами воду, що фонтаном била через дірку у днищі човна. Він знайшов пробоїну, поклав на неї пілотку і наступив ногою. І знову, що було сил, продовжував веслувати. Під днищем зашурхотів пісок. Бійці вискочили з човна і розтанули в темряві. Олексій Романенко один повернув назад. На лівому березі його чекала нова група бійців. За чотири рейси під вогнем противника він переправив через річку понад 100 бійців і перевіз назад 15 поранених бійців.
 
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1943 року за мужність і проявлений героїзм при розвідці Дніпра, за переправу на човні більше 100 солдатів з озброєнням та особисту участь у захопленні і утриманні плацдарму біля села Нові Петрівці Олексію Даниловичу Романенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№1775).
 
Олексій Данилович пройшов  пів-Європи. І закінчив свій похід, уже командуючи ротою, в Угорщині. Після закінчення Великої Вітчизняної війни демобілізувався і до 1976 року працював водієм автобуса в місті Валки Харківської області. Приймав участь у громадській роботі. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни першого ступеня, багатьма медалями. Помер Герой 14 січня 1989 року.
 
Як дорого коштує Перемога!  У цього свята три кольори. Перший  – червоний. Колір крові, якої пролито багато. Другий – колір розквітлого саду. Білопінний його прибій, як найсвітліші сни солдатські, що ожили. Чорний – колір вдовиних хусток, які вітром зірвало із сивих голів матерів і дружин солдатських, що закрили  вони усе небо чорними птахами незабутнього горя.
 
Наші солдати проявили величезну мужність, відвагу і витримку, визволяючи рідну землю від ворога. Ми повинні пам’ятати про них і бути вдячними за світле  небо над нами, за мирне сьогодення. 
 
Звертаємось з проханням до родичів та знайомих Героїв зателефонувати до Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» за тел.04596 45-123, 04596 32-672 з метою надання документів, матеріалів та фото про життя Героїв Радянського Союзу, уродженців Вишгородського району для поповнення експозиції нашого музею.
 
Оксана НАРОЖНА,
науковий співробітник Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році»
Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 445 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus