Останній номер газети
Головна » 2013 Жовтень 26 » Про війну з перших уст
10:24 Про війну з перших уст | |
 З кожним роком учасників Великої Вітчизняної війни стає все менше. Хоч би як гарно й цікаво писали в книжках з історії, проте спогади живих свідків окупації нашого району найбільше вражають. Із перших вуст про воєнні лихоліття пощастило почути учням Новопетрівської ЗОШ І–ІІІ ст. №1. З нагоди визначної події – 70-річчя визволення Києва – до школи завітали діти війни, Мусій Пилипович Мартиненко та Григорій Іванович Ткаченко. Сльози на очах бриніли в поважних гостей, коли шестикласники читали щемкі вірші про війну. Та й учні, затамувавши подих, уважно та щиро слухали розповіді ветеранів. Адже ці сивочолі дідусі пройшли крізь війну, коли були такими ж дітьми. Для М.П. Мартиненка школою стала війна. Коли восени 1943 року радянські війська визволяли Вишгородський (колишній Вище-Дубечанський) район, родину Мартиненків окупанти примусили залишити рідну домівку в с. Старосілля. На очах наляканих дітей спалили хату, переправили через Дніпро в Нові Петрівці. Мирні жителі опинились в епіцентрі бойових дій. Радянська армія стрімко наближалась до Дніпра, а німці з останніх сил прагнули втримати позиції. Новопетрівчани шукали порятунку в лісі. До них приєдналися й Мартиненки, проте загарбники їх упіймали й забрали з собою. Далі погнали через Пущу Водицю на Київ. А там уже ширилися чутки, що на вокзалі формують окремі загони дорослих та дітей і везуть до Німеччини. Проте світ не без добрих людей – завдяки їм і вдалося врятуватися. Хтось у своїй хаті обігрів і нагодував, хтось у погребі сховав, а хтось вчасно попередив, що треба тікати… Г.І. Ткаченко, голова Ради ветеранів с. Нові Петрівці, на війну потрапив закінчивши сім класів. І одразу, як-то кажуть, із вогню та в полум’я – у активну армію. Ветеран розповів учням і про наступи-відступи ворогів, і про важкі часи холодного та голодного перебування в Німеччині, і загалом про життя та цінності тогочасних дітей. Директор школи В.В. Шевченко щиро подякував ветеранам і наголосив на важливості подібних зустрічей. Адже доцільність таких виховних заходів очевидна. Та й учням до вподоби: зацікавлено слухали, ставили багато запитань, а на уроки йшли замисленими… Тож хай ще довго будуть поміж нас живі свідки війни, щоб не одне покоління дітей зацікавити своїми розповідями і застерегти від повторення тих страшних подій. Довгих років життя ветеранам і мудрості – новим поколінням. Юлія Набок-Бабенко, учитель Новопетрівської ЗОШ №1
| |
| Переглядів: 571 | Додав: komashkov | |