Головна » 2013 » Березень » 23 » Політична свобода
12:23
Політична свобода
Політична свобода є різновид зовнішньої свободи: людині надається право самостійно говорити, писати, вибирати, вирішувати й подавати свій голос у справах громадського устрою. Її вимоги задовольняються вже не тільки в питаннях внутрішнього духовного життя, але й в питаннях загального та спільного улаштування. Людина оголошується повноправним співучасником, співбудівничим, співкерівником у цих справах. І вже не тільки захищається її власна внутрішня свобода, але людині самій надається вирішувати про інших людей і про їх свободу або несвободу, про їх життя і поведінку. 

Політична свобода набагато більша – і за обсягом і за відповідальностю – ніж зовнішня свобода, бо остання дає людині права в її власних внутрішніх справах, права над собою і своєю душею, а політична свобода дає їй права і в чужих справах, права над іншими. Це означає, що політична свобода передбачає в людині, якій вона дається, набагато більшу зрілість свободи духу. Той, хто помиляється в своїх внутрішніх справах, шкодить собі; хто помиляється в питаннях чужої волі й чужих справ – шкодить усім іншим. Тому правильне співвідношення цих трьох свобод таке: зовнішня свобода дається людині для того, щоб вона внутрішньо виховала і звільнила себе, а політична свобода передбачає, що людина виховала і звільнила саму себе, і тому може виховувати інших до свободи. 

І справді, що зробить з політичної свободи людина, яка не дозріла до неї? Чим заповнить вона свої політичні права, якщо сама залишається рабом своїх пристрастей і своєї користі? Чого можуть чекати від неї інші люди, якщо вона своє власне життя перетворила на суцільне приниження? Що дасть своїй країні людина, котра зловживає свободою слова, друку, зборів, вибирає криводушно, голосує продажно, вирішує всі питання громади та держави за примхою своїх пристрастей і забаганок? Чи не стане вона найнебезпечнішим ворогом свободи іншої людини й загальної свободи? Чи не поширить вона у процесі загального розтління своє власне рабство на всіх своїх співгромадян? 

Ні зовнішня свобода, ні політична свобода ніколи не повинні проводитися послідовно, до кінця, до безмежності й розгнузданості. Зовнішня свобода повинна служити внутрішньому самозвільненню, бо тільки внутрішня свобода створює духовному гідність людини. Не слід відмовляти людині у зовнішній свободі, але, даючи її людині, необхідно пояснювати їй, що сенс її у внутрішньому самовизволенні, що внутрішня свобода не заперечує ні духу, ні авторитету, ні дисципліни, і людина, що не зуміла внутрішньо звільнити себе, не заслуговує політичної свободи тому, що вона тільки й зуміє зловживати нею. Тут лежить природна і необхідна межа зовнішньої свободи. Однак, в цьому ж напрямку слід шукати й межу політичної свободи: треба підготовляти людину до неї, пояснювати їй, що вона найтіснішим чином пов’язана з процесом внутрішнього самовизволення, що політична свобода покликана служити не особистій чи класовій корисливості, а захисту й розквіту права, справедливості та Батьківщини. 

Будь-яка зовнішня свобода – і формальна, і політична – має своє єдине лоно у внутрішньому людському світі. Свобода є щось для духу і заради духу, свобода є щось, що в дусі зріє і від духу виходить. Поза духом і проти духу вона втрачає свій сенс і своє священне значення. Відірвавшись від духу, вона звертається проти нього і зневажає його священне єство. Звернувшись проти нього, вона перестає бути свободою і стає свавіллям і вседозволенням. Тоді й звинувачувати свободу не можна, бо зловживати можна всім і в зловживанні винен той, хто зловживає, а не сама цінність. 

Отже: без свободи – гасне дух; без духу – вироджується і гине свобода. а совість є тим індикатором, котрий допомагає нам відчути це. 

Федір ВЕЛИЧКО
Переглядів: 1764 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus