Серед історичного надбання Вишгорода за яскравими подіями незаслужено призабутим залишився один унікальний факт. Це побудова першого у Київській Русі мосту через Дніпро. Не в Києві, не в іншому місті, а саме у Вишгороді. Інженерне диво наших предків і попри тисячоліття вражає своєю масштабністю і майстерністю. І якщо ми говоримо, що Вишгород протягом 300 років був духовним, військово-політичним і ремісничим центром, то варто додавати ще і важливим транспортним вузлом.
Із незапам’ятних часів Дніпро служив східнослов’янським племенам зручною транспортною артерією, щедро годував вишуканою рибою на кшталт білуги, осетрини, а в лиху годину ставав нездоланним бар’єром перед набігами азіатських орд. Водночас Славутич був і неабиякою перешкодою русичам у сполученні двох частин Русі.
Безперечно, що думка про міст через Дніпро витала у стольному Києві давно, але наважитися реалізувати цей проект зміг лише Володимир Мономах. Це і не дивно, бо з усіх київських Рюриковичів Мономах залишив за собою найяскравіший слід. Він був найуспішнішим державником України-Руси.
На початок його князювання у Києві з переправами було негусто. Власне, одна знаходилася у гирлі річки Почайни на Подолі, а інші пороми і човники ходили з гирла річки Либідь біля Видубичів. У цих умовах про нормальне сполучення з Чернігівським і Переяславським князівствами не могло бути й мови. І Мономах прийняв рішення будувати міст... у Вишгороді! Не в Києві напроти Труханового острова або Гідропарку, а саме у Вишгороді.
Здавалося, дивне рішення, але це не так. Давньоруські будівельники були не дурніші за нинішніх і добре зналися на тонкощах мостобудування. Князю було чітко сказано: «У Києві широке основне русло, по-друге, на лівому березі забагато проток, стариків, заболочених низовин. І майстри висунули свою пропозицію: спорудити моста вище оболонських луків у Вишгороді, де здавна існувала переправа. А місце для нього було дійсно ідеальним: біля підніжжя Ольжиної гори протікала мілководна протока. Далі — чималий піщаний острів і лише за ним — доволі помірне русло Дніпра. За ним – піщаний, незаболочений лівий берег. Чом не будувати?
Літопис Руський свідчить, що князь Володимир Мономах переніс мощі перших святих Бориса і Гліба з дерев’яної у нову кам’яну церкву і того ж року 1115-го побудував міст через Дніпро, щоб простому люду було краще ходити до церкви на поклоніння святим. Але, за великим рахунком, все ж це був стратегічний воєнний міст. У ті роки Київську Русь без кінця роздирали дикі половці. За часів Мономаха вони 46 разів налітали, палили села, полонили людей, забирали худобу. А маневрувати київській дружині перешкоджав Дніпро.
З появою моста ситуація докорінно змінилася — Мономах зламав хребта орді. Розгромлені і обезкровлені половці назавжди полишили наші степи і оселилися на Північному Кавказі, де і тепер мешкають їхні нащадки.
За будівельною класифікацією, це був наплавний міст на плавучих опорах. На них укладалися дерев’яні прольоти. Далі теслярі сокирами вирубували пази і гнізда для зв’язування брусів. Для настилу клинами розколювали здоровезні колоди на кілька частин і тесали з них дошки. Міст був так майстерно зв’язаний, що ніяка дніпровська течія не могла вигнути його в дугу. Звісно, що наплавний міст не міг вистояти перед натиском весняного льодоходу: крига різала опори і настил, мов сірники. Але минала повінь, теслярі знову бралися за сокири, і невдовзі мостом звично гуркотіли підводи, рухався кінний і піший люд.
Скільки років проіснував міст Володимира Мономаха – історія замовчує. Відомо, що він згадується у літописах 1146, 1151, 1161 років. Як мінімум, прослужив 50 років.
Зручною старовинною вишгородською переправою ще сотні років користувалися русичі і незвані гості.
У жовтні 1604 року до Вишгорода підійшло військо найуспішнішого авантюриста XVII століття Лжедмитрія І, який мав намір здобути московську корону. Для вторгнення у Московію йому необхідно було переправитися на лівобережжя. Плавзасобів у найманців, звісно, не було. Перетинати Дніпро по-татарському, тримаючись за хвоста коня, ніхто у жовтні не хотів. А ще у війська був великий обоз із боєприпасами і провіантом. Київський воєвода угнав подалі свої плавзасоби. Як бути? Та Лжедмитрій був не ликом шитий: він видав привілей киянам — не сплачувати мито московитам. Ті гаряче підтримали «царевича Дмитра» і пригнали до Вишгорода пороми, човни і плоти. Таким чином армія, поповнена вишгородцями і киянами, опинилася на лівому березі. Довго ще гуляли наші земляки по Московщині...
Історія пам’ятає і 1651  рік, коли через нашу переправу форсувало Дніпро литовське військо князя Радзивіла. Чужинці спалили церкву Бориса і Гліба.
Нашою переправою полюбляли користуватися і кримські татари. У 1482 році хан Менглі-Гірей розорив Київщину. Набіги кримчаків відбулися 1489, 1493,1500 рр. і так далі через кожний рік-другий.
Церковні літописи особливо виділили переправу 1661 року, коли Юрій Хмельницький зі своїми союзниками-татарами лаштувався на лівий берег. Для побудови плавзасобів військо шматувало Борисоглібську церкву, в хід ішли навіть ікони. Дії поганців і наших безбожників спричинили бурю на Дніпрі, і стихія розкидала військо, врятувався лише один татарин, який вхопився за чудотворну ікону Братської Божої Матері.
Остання масова переправа у районі Вишгорода відбулася у 1943 році. Це була швидше масова бійня з ворогом червоноармійців 167-ї стрілецької дивізії.
Дивоміст Володимира Мономаха, звісно, не може претендувати на кам’яні мости і віадуки давніх римлян. Але для Київської Русі ця гідротехнічна споруда була мостом єднання. Саме завдяки вишгородському мосту держава отримала змогу рівнозначно розвиватися по обох берегах Дніпра. А перший капітальний міст у Києві з’явився аж у 1853 році. Офіційно він називався Миколаївським, а в народі – Ланцюговим. І було б доречно одному з майбутніх столичних мостів дати назву – міст Володимира Мономаха.

Володимир ТКАЧ, поціновувач старовини