Ти чесно бій прийняв, не дбаючи про себе,
І, вражений свинцем, упав лицем на сніг, 
Ти не помер, а відійшов на небо,
Бо на землі зробив  усе, що зміг!
Бої за Дебальцівський плацдарм – одне з найбільших бойових зіткнень на Донбасі. Найгостріша фаза тривала майже місяць – з 25 січня до 18 лютого 2015 року і включала в себе як масовані артилерійські обстріли, так і перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї, танкові бої. Паралельно цьому в столиці Білорусі йшов переговорний процес, який завершився 12 лютого підписанням так званого «Мінська-2», що передбачало повне припинення вогню з 15 лютого. 
Після відходу сил АТО з Дебальцевого і його околиць на Донбасі настало якщо не перемир’я, то принаймні відчутне зниження активності бойових дій (бої в Мар’їнці чи Широкиному за своїми масштабами все ж значно поступалися подіям лютого 2015 року), а лінія фронту майже не змінювалася. Додаткових резервів для підтримки сил АТО в Дебальцевому майже не було. За таких умов Генеральний штаб Збройних сил України вирішив до ранку 18 лютого вивести всі підрозділи з району. У морозну погоду планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами. Відведення військ проходило двома основними маршрутами невеликими колонами під прикриттям бронемашин та артилерії. Це була дуже важка операція, яка проводилася вночі під шквальним вогнем російської артилерії. За офіційними даними,  у період з 15 січня до 18 лютого 2015 року в боях у районі Дебальцевого загинули 110 бійців, 270 отримали поранення, 18 зникли безвісти, 7 потрапили у полон.
Шостого лютого на Вишгородщині у Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році» вшановано пам’ять загиблих українських військових у боях під Дебальцево. Також відбулась презентація книги Лесі Орляк, матері загиблого молодшого сержанта, командира гармати протитанкового батальйону окремої гірсько-піхотної 128-ї бригади Олександра Орляка (народився герой 6 вересня 1990 року у Тернополі, загинув 6 лютого 2015 року в районі Дебальцево). Книга «Ти зробив усе, що зміг» присвячена світлій пам’яті сина та усіх полеглих захисників України. 
Співорганізатором заходу виступила волонтер з Вишгородщини Анастасія Шуба. На презентацію завітала Ольга Стасів, дружина полеглого Михайла Стасіва, добровольця, хірурга медичної роти 128-ї бригади. Вшанувати пам’ять воїнів прийшли заступник голови райдержадміністрації Тетяна Волотовська, заступник голови районної ради Марина Ганіцька, військовий комісар Київського обласного військового комісаріату Євген Пошаталов, військовий комісар Вишгородського районного військового комісаріату Микола Прибора, командир 90-го батальйону, кавалер двох орденів Богдана Хмельницького Віталій Баранов, учасники АТО та їх родини, волонтери, учні шкіл Вишгородщини та громадськість. 
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять полеглих українських бійців у боях за Дебальцево. 
У Лесі Орляк, яка звернулася до присутніх,  на очах бриніли сльози, адже кожне слово, написане у книзі  – не тільки про її сина, а й про  подвиг кожного воїна, хто боронив Україну. У книзі всі реальні персонажі із справжніми іменами, вчинками та діями. Авторка поділилася спогадами та пережитими почуттями: «Якось під час нашої розмови син сказав: «Якщо буде потрібно віддати життя за Україну, я готовий до того». Напевно, це була його місія. Ми є знаряддям у руках Божих. Одного разу, коли Сашко був на війні,  я прийшла на вечірню службу і побачила там катафалк. Мали привезти загиблого на сході Вітю Гурняка. Запитувала себе: як так? Я тоді ще не знала, не могла уявити, що через деякий час на тому ж місці буде встановлено катафалк для мого сина». Леся Орляк зачитала уривки із своєї книги, а учні Новопетрівської ЗОШ №2 продекламували вірші з повісті та заспівали патріотичних пісень.
Книжка «Ти зробив усе, що зміг» розлетілася не лише по всій Україні, її вже читають за кордоном. «Одного вечора я виплеснула всі переживання у цій повісті. Моїм редактором був молодший син Андрій. Для того, щоб привернути увагу, спочатку була думка назвати книгу словами Сашкового дідуся  – «України без крові не буде», але я не хочу крові навіть у назві, бо це жорстоко. Час говорити про щось мирне, а не про кров і війну. Останніми Сашковими словами була фраза: «Я зробив усе, що зміг». Звідси і назва книжки», – зазначила Леся Орляк.
У дні пам’яті важко дібрати слова. Заступник голови райдержадміністрації Тетяна Волотовська подякувала Лесі Орляк за створення такої потрібної патріотичної книжки, підкресливши, що це буде  невмирущим пам’ятником усім, хто віддав життя, захищаючи суверенітет нашої держави. «Ми низько вклоняємося бійцям, хто ціною життя врятував Україну, усім, хто зараз береже наше мирне небо. Герої не вмирають – вони живуть у серцях кожного з нас», – сказала Тетяна Волотовська.
Леся Орляк передала у музейну експозицію «Твої сини, Україно!» книжку та особисті речі сина.  Учасники заходу також отримали книжку з особистим підписом автора, помолились за полеглих  воїнів та вшанували подвиг захисників, поклавши квіти до пам’ятного знаку «Могила Невідомого солдата».
Пам’ять про загиблих захисників Батьківщини вічно житиме у серцях кожного українця, вони зберегли для нас мир.

Христина БАРАНОВСЬКА, «Слово»
Фото автора