У підлітків є два головних «страхи»: бути такими, як усі, та невже я не такий, як усі. На цій межі й формується особистість. Прояви агресії на шляху в доросле життя помилково вважають передумовою майбутнього успіху. Але ж ми говоримо не про тварин, які борються за виживання, а про людей. Юне майбутнє нашої країни агресивною поведінкою займає четверте місце після жорстокіших однолітків з Росії, Албанії та Білорусі.
Про підліткову жорстокість знято сотні фільмів та написано безліч книг, цією проблемою переймаються і вчителі, і психологи, і соціологи, і правоохоронці у всьому світі. Майже щодня в Україні констатують вбивства, зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень, скоєних неповнолітніми. Справа не лише у психологічних і соціологічних особливостях підлітків, а в оточенні, вихованні в сім’ї, поведінці дорослих та характері дитини. Сумна статистика свідчить, що український підліток раз буває або в ролі «жертви», або «агресора». Коли переважає страх бути таким, як усі, підліток кидає виклик суспільству. Він може скоїти щось жахливе, навіть цього не усвідомлюючи. Більшість «агресорів» на запитання: «Навіщо ти це зробив?», не можуть відповісти. Ними керують інстинкти, які підсилюються авторитетом у колі підлітків. Більшість неповнолітніх формують групи, де вони самостверджуються. Той, хто може підірвати їхній авторитет, стає «жертвою». Саме цькування з боку однолітків викликає у «жертви» страх – невже я не такий, як усі?
Якщо колись дорослішання підлітків супроводжувалося бійками на задньому дворі школи, то тепер – з’явились небезпечні ігри у соціальних мережах, де можливості створення різних відео та корекції фото використовують не за призначенням. Це іноді призводить до фатальних наслідків, таких як самогубство. Коли соціальні тенета не можуть «зламати жертву», її починають ламати у прямому сенсі цього слова. При цьому основний вид захисту молоді – брехня. Тому розібратися в ситуації іноді важко. Дорослі часто самі стимулюють підлітка брехати. Це програмується з дитинства. Наприклад, якщо дитина розбила вазу, коли вас не було в кімнаті, батьки запитують: «Хто це зробив?». І хоча відповідь очевидна, дитина, щоб уникнути агресії з вашого боку, звертає на собаку, вітер та інше. Варто приділяти більше уваги вихованню дитини, керуватися при цьому не лише емоціями.
Характер підлітка впливає на його розвиток та поведінку. Найчастіше у проявах агресії ним керують інстинкти. Саме тому нині виокремилась ще одна група підлітків – спостерігачів. Інстинкт зграї спрацьовує, коли сцени жорстокості вони знімають на мобільні телефони та вихваляються цим у соціальних мережах.
Таку поведінку стимулює популяризація жорстокості, зокрема у віртуальному світі та ЗМІ, які щодня розповідають про вбивства, зґвалтування та самогубства. У самогубців з’являються подвижники, а агресію викликає будь-яке зауваження підлітку. Це й вплив віртуального світу, де діти вбивають один одного, ґвалтують під час гри. Чи є спостерігачами насильства, зокрема у фільмах, які дивляться. 
Інспектор сектору ювенальної превенції Вишгородського відділення поліції Наталя Волуйко, яка безпосередньо займається проблемами підлітків у Вишгородському районі, повідомила сумну статистику. У 2016 році на облік за кримінальні правопорушення поставлено лише 3 особи, тоді як з початку 2017 року вже 12. Зараз під пильним наглядом поліції перебувають 9 підлітків. У порівнянні з минулим роком це удвічі більше. Правопорушення, які скоюють підлітки – це бійки у школі, цькування та крадіжки. І хоч проводять безліч бесід зі школярами, деякі запитання підлітків шокують фахівця із досвідом. Як зазначає Наталя Волуйко, варто частіше говорити із батьками, адже виховання бере початок з сім’ї. Деяких дітей надмірно опікають або відкупляються дорогими подарунками. Натомість треба більше часу приділяти своїй дитині, налагодити контакт, щоб у разі проблеми вона могла поговорити з найріднішими. Варто пам’ятати, що дорогий телефон не замінить батьків, бо згодом дитина сприйматиме вас як гаманець для чергової забаганки. Звісно, рідні прагнуть, щоб дитина ні в чому собі не відмовляла і нічого не потребувала. Але як бути, коли  вона не має головного – батьків. Тож привертає увагу до себе, наприклад, бійками у школі. Підліток насамперед потребує розуміння, а не нотацій.
Наталя Волуйко також зазначила, що у питанні виховання молодого покоління підтримка з боку навчальних закладів та інших інстанцій є дуже дієвою. Так, наприклад, відчутна робота в деяких сільських радах дає позитивні плоди, адже вони допомагають як словом, так і ділом. Але не всі так відповідально ставляться до майбутнього покоління нашої країни. Натомість люди, які віддані своїй справі, як і Наталя, прагнуть змінити сумну статистику. Задля цього варто працювати і з дітьми та їхніми батьками. Одних навчають, інших перевиховують. Але ж простіше було б, якби кожен почав із себе. Настання кримінальної та адміністративної відповідальності для підлітків України не потрібно буде опускати, коли діти навчаться відповідати за свої дії. Натомість зараз невтішна ситуація може стати ще гіршою з впровадженням інклюзивної освіти в наших школах. Якщо здорові діти не можуть іноді вжитися у класі, як вони сприймуть ту, якій, можливо, у деяких випадках буде потрібна їхня допомога? Чи зможе особлива дитина навчатися в атмосфері цькувань та реплік за спиною? І чи вбачають позитив у інклюзивній освіті батьки школярів?
Підсвідомо розуміємо, що кожна дитина повинна пройти цей період. Не найкраще відкривати для себе сторінку дорослого життя кримінальним правопорушенням. У дерева найголовніше –коріння. Якщо кореневище пошкодити, дерево засихає. Так і в житті підлітка. Цінності, закладені сім’єю, допомагають у житті.
Ми говоримо про наслідки, та часто забуваємо про прості сімейні цінності. У кожній сім’ї формується майбутнє цілої країни. Який клімат у родині, такий і в Україні. І поки що він бажає бути набагато кращим.

Христина БАРАНОВСЬКА