Останній номер газети
Головна » 2014 Травень 31 » «Не можна нам спати коли інші сплять…»
10:52 «Не можна нам спати коли інші сплять…» | |
 Держава починається з кордону. Слова «кордон» і «агресія» сьогодні майже синоніми. Громадяни України як ніколи з 1991–го року прагнуть зберегти рідну країну в межах існуючих кордонів. І перші, на кого будуть рівнятися інші, – це прикордонники.
Гасло «З кордону починається держава» по праву стає державним. Віддаючи данину поваги всім, хто ніс і зараз продовжує нести прикордонну службу, охороняючи наш мир і спокій, професійне свято прикордонників закріплено на законодавчому рівні. Прикордонник – один із перших, хто стоїть на шляху до збереження спокою, благополуччя та цілісності нашого суспільства. І комплектуються підрозділи прикордонників з людей, які відповідають певним моральним та фізичним вимогам. Дехто з наших земляків теж ніс прикордонну службу на різних рубежах. Наприклад, вишгородець Микола Хворостишин, з яким ми поспілкувалися напередодні свята.
– Народився я в Лубнах у1966 році, – дещо засмучено, без звички давати інтерв’ю, почав нашу розмову сержант-прикордонник запасу. – Переїхав з родиною на Вишгородщину. У 1984-у закінчив Катюжанське СПТУ№1 і до призову в армію працював у радгоспі «Козаровицький». Далі – служба.
– Як потрапили на кордон?
– А тоді ніхто не запитував. Через Вишгородський РВК потрапив у Прикордонні війська КДБ СРСР на ОКПП «Брест», на навчальний пункт. Після курсу молодого бійця був відряджений у Великі Мости під Львовом до школи інструкторів службового собаківництва. Деякі назви можу називати не зовсім точно, багато часу минуло. Далі була служба на КПП «Високолитовськ», ОКПП «Мостиська» інструктором службового собаківництва. Перевіряв на наявність контрабанди та порушників кордону поїзди й автотранспорт. Так минули півтора роки служби. Випадки бували різні, але нічого надзвичайного, службова рутина.
– А далі був Афганський кордон…
– Саме так. В армії все відбувається в добровільно-примусовому порядку, тому у вересні 1986 року був направлений на ОКПП «Термез» біля відомого по відео та фотографіям моста дружби через Амудар’ю, де й служив по грудень 1986-го. Те саме ОКПП, де підписували акт дружби Лідери СРСР та Афганістану Леонід Брежнєв та Бабрак Кармаль. На іншому березі – уже афганський Хайратон.
– Виходить якийсь сухий перелік дат та назв. Я розумію, що радянські прикордонники належали до КДБ СРСР, але ж строковики – всюди строковики. У чому знаходили розрядку від служби?
– Наприкінці вересня почався вивід Радянських військ з Афганістану. Виходив перший батальйон. Люди – всюди люди. Тому ми зустрічали наші підрозділи в Хайратоні і перевіряли на наявність порушників кордону, наркотиків, незаконної зброї та боєприпасів, вибухівки, іншого забороненого. Я працював з моїм вірним помічником та другом спанієлем Райдом на залізничному та автомобільному транспорті.
Інколи інтенсивність перевірок була такою, що бійці працювали, а пес лягав від утоми й не хотів вставати. Тоді стався цікавий випадок. В одного з солдатів знайшли 20 патронів. Його викликає якийсь великий начальник, що супроводжував цей батальйон і каже: «Синку, мені тут ще півтора роки служити і ти зі мною повернешся.» Хлопець у шоці, очима кліпає, сказати нема чого, а додому охота. Мабуть, прослужив ще небагато. Я вирішив вступитись, а як звернутись – не знаю, звання не розбереш. Кажу: «Дозвольте звернутись. У цього солдата є командир, він за нього відповідає.» Він: «Хто командир?» Йому: «Прапорщик Пупкін.» Він: «До мене його!» До прапорщика: «Давав команду, щоб здали набої?» Прапорщик: «Ой, я забув.» Він: «Солдату – здати набої, а ти, прапорщик, зараз зі мною вертаєшся. Будемо разом дослужувати.» А мені той начальник руку потиснув. Пізніше я дізнався, що то був командувач Обмеженого контингенту Радянських військ генерал-лейтенант Борис Громов.
Шкода прапорщика, але бійця я врятував.
– Як слідкували за моральним станом прикордонників?
– Оскільки прикордонники були політичними військами, ми повинні були знати напам’ять матеріали 25 з’їзду КПРС, країни-члени СЕВ та їхні столиці і керівників, і де вони розташовані на мапі. Політична підготовка проходила на високому рівні. Як у тій пісні: «Не можна нам спати коли інші сплять…»
Але і в тій ситуації ми намагалися включати солдатську кмітливість. Замполіт нашого ОКПП (вже не згадаю прізвища) побачив мене під час одного з таких занять на собачому розподільнику. Я псам їжу готував перед чергуванням. Замполіт: «Чого тут?» Я: «У голодного пса нюх гірше. А якщо він щось пропустить, мене й через п’ять років компетентні органи знайдуть. Краще догана за порушення розпорядку, ніж тюремна загроза.» Того разу мене пронесло, але долю таким чином там краще не випробовувати. Був випадок, коли за зниження дисципліни одне з ОКПП повністю розігнали, а на їхнє місце прислали всіх нових. Більшість відправили охороняти тундру – країна була величезна.
– Зараз на сході країни російські диверсанти намагаються пробитися до України зі зброєю, на КАМАЗах… З точки зору бувалого прикордонника, як таке можливо?
– Радянський кордон був обладнаний контрольно-слідовою смугою та колючим дротом, не кажучи про різні технічні засоби. Усе це охороняв дозор.
Кордон з Росією не обладнаний був взагалі нічим. Тільки КПП на транспортних шляхах. Лише нещодавно прокопали рів. До того ж, у районі розташування прикордонників завжди був «прохідний двір», особливої зони та спецперепусток не було. Зараз їм доводиться контролювати не лише кордон, а й будувати блокпости для захисту з тилу. Тобто, в очікуванні нападу з боку своєї території, воювати в кільці. Як у 1941-му. Очікувати на швидку допомогу теж не доводиться. Для малочисельних прикордонників це дуже важко. Тому й відбуваються прориви диверсантів. До цього можна додати елементи корупції, легкодухість деяких офіцерів та бійців, зневіра у колишні ідеали прикордонників, нівелювання поняття гідністі війскового. Ось і маємо повний набір.
– Не хочеться закінчувати розмову на мажорній ноті. Тож що побажаєте своїм колегам у День прикордонника?
– У цей День я приєднуюся до всіх привітань на адресу ветеранів і службовців прикордонних служб! Бажаю їм завжди мати високий бойовий дух, міцне здоров’я і надійний домашній очаг! Зі святом вас, дорогі прикордонники! Успіхів і миру вам і вашим родинам! Вірю в нашу перемогу! Герої не вмирають.
Розмову вів Володимир Потапов, «Слово»
Фото з архіву Миколи Хворостишина
| |
| Категорія: Вишгородщина | Переглядів: 727 | Додав: komashkov | |