Останній номер газети
Головна » 2013 Липень 27 » Найвища доблесть – врятувати командира
10:32 Найвища доблесть – врятувати командира | |
 Дата дня народження Івана Кирика невідома, як і багато інших дат його життя. Не вціліло жодного клаптика його листів або документів, анкет чи заяв – ані рядка його почерку. Його двоюрідний брат, киянин М.П. Андреяко згадує: «Коли бувало, лаялись при ньому – соромився дуже. Тут треба п`яниць забирати, а вони «А-на тобі», а Ваня червоніє, відвертається. Голосу навіть не підвищував ніколи». Багато жителів підмосковних Чистих Прудів вважали цього підтягнутого, доброзичливого старшину міліції корінним москвичем. Але народився Іван Васильович в селі Новосілки Дніпрові, Остерського уїзду Чернігівської губернії (зараз це територія Вишгородського району). Для селянських дітей праця, що годує людину, починається з перших дитячих ігор. Із семи років маленький Ваня вже пас корів. Часи громадянської війни були страшними для українських сіл: влада встигла змінитися п’ять разів. Дітей не відпускали далеко від домівок, бо часто-густо було чути поряд, як тріщали кулеметні черги: німці, білі, червоні, бандити всіх мастей… Радянську владу Новосілки сприйняли, як позбавлення від усіх страхів останніх років, бо люди втомилися від безладу, хотілось спокійно працювати, жити. Восени 1930 року Ваня Кирик поїхав разом із двоюрідним братом Михайлом Андреякою в Москву. Рідня думала, що ненадовго. Москву тих часів називали «Великим селом». Бо була вона тоді наполовину одноповерховою, на третину – дерев`яною. Столиця була переповнена селянами – з п`яти москвичів корінним був лише один. Кирик почав працювати вантажником на будівництві інструментального заводу «Калібр», а в 1932 році пішов на вечірні курси шоферів. З початку 1932 року всіх його ровесників з курсів призвали на строкову службу в РСЧА. Іван служив у кавалерії біля Києва. Служба йому подобалася і на початку 1935 року він отримав звання молодшого командира відділення. Після армії Кирику пропонують вступити в лави робітничо-селянської Червоної міліції. Так і не розлучався Ваня з формою все своє коротке життя. Спочатку він – регулювальник вуличного руху, а з осені 1937 року працює в 46-му відділенні Москви постовим. Навесні 1938 року за відмінну службу його підвищують у званні. Він стає уповноваженим дільничним на Чистих Прудах. Незабаром Ваня одружився. Первісток Володимир народився 24 липня 1941 року, через дві доби після першого нічного бомбардування Москви. Війна розколола час на довоєнний та страшний – воєнний. Міліціонери працювали і вдень, і вночі, часто тижнями не буваючи вдома. Одного разу, тільки-но переступивши поріг своєї домівки, Іван Васильович втратив свідомість, бо три доби був без їжі та сну. До осені Москва віддала фронту всіх, кого могла. До війни в міліції служило 138 жінок. У перший воєнний рік їх стало в 20 разів більше. Старшину міліції Кирика мобілізували на фронт у травні 1943 року, через два тижні після народження другого сина, Олександра. Він казав жінці, що відчуває – з війни не повернеться. Іван Васильович служив в 76-й гвардійській дивізії. Вперше «понюхав пороху» 9 серпня 1943 року біля Севсько-Глухова. Потім був марш по випаленій рідній землі. Слизька багнюка доріг, шматок фанери на узбіччі дороги з кривим написом «Міни. На узбіччя не заходити». З 16 вересня дивізія увійшла в смугу жорстоких боїв. Німець відступав до Чернігова. В бою біля села Товстояз гвардії старшина Кирик відзначився вперше: окопавшись з групою бійців, він пропустив над своєю головою німецькі танки, відрізав від них піхоту та повернув її навтік. Особисто знешкодив 15 солдат, був поранений, але відмовився піти з поля бою. Ввечері 26 вересня 76-та Чернігівська (з вересня 1943 р.) дивізія вийшла до Дніпра в районі села Миси, пройшовши за три тижні 400 км. Втомлені солдати при повній відсутності табельних засобів переправи, маючи недостачу в боєзапасах, почали форсувати Дніпро. Під нічним дощем, що сліпив ворога, на зроблених із підручних матеріалів плавзасобах та десятку випадкових човнів-довбанок, бійці переправлялись через третю за величиною річку в Європі. Не дивлячись на поранення, Кирик був у складі штурмової групи. Коли пліт врізався в правий берег, загін радянських солдатів кинувся на ворога. Гвардії старшина Кирик увірвався у німецьку траншею, врукопашну особисто знищив трьох німців. Але тут він побачив, що два солдати вермахту кинулися на командира взводу. Не вагаючись, Кирик прийшов на допомогу командиру, закривши його своїм тілом, встиг нанести удар одному з ворогів, але впав мертвим, пронизаний багнетом ворога. Він здійснив подвиг гідний найвищої солдатської доблесті. Поховали героя в братській могилі в Мисах. Указом Президії Верховної Ради СРСР гвардії старшина Іван Кирик 27 вересня 1943 року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу посмертно. Час пливе дуже швидко, а ми ніколи не забудемо імен та подвиги тих, хто віддав своє життя за наше майбутнє. Ім`я героя вмирає не тоді, коли в нього перестає битися серце, а тоді коли забувають про нього. Ми пишаємося тим, що є нащадками героїв. Ольга СУБАЧ, завідуюча відділом експозиції Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» | |
| Переглядів: 546 | Додав: komashkov | |