Головна » 2014 » Червень » 7 » Ми виконуємо свою роботу
11:08
Ми виконуємо свою роботу
Солдатська праця – найважча. Військові це розуміють як ніхто. Ну і, звісно, будь-яка праця потребує відпочинку. А кращий відпочинок для бійця – побувати вдома.
 
Саме в цей момент мені й довелося зустрітися з  учасником Антитерористичної операції (АТО) нашим земляком Віктором ПАЛІЄМ (звідки він, з певних міркувань, не називаємо). Багато про що хотілося запитати, адже інформація зі Сходу краї­ни – занадто різноманітна. Але першим саме собою випливло запитання:
 
– Як рідні поставилися до призову та місця служби?
 
– Нормально, адже строкову я служив прикордонником. А про сьогоднішнє місце служби вони дізналися тільки зараз. Думали, що я у Білій Церкві. Я ж не казав нічого. Навіщо зайвий раз близьких турбувати.
 
– Чим займалися до призову та як отримали повістку?
 
– Працював водієм в одній з логістичних компаній, перевозив вантажі по Києву. А повістку отримав наприкінці березня вдома, потім передзвонили з Вишгородського РВК, так би мовити, продублювали запрошення. 
 
– Як на роботі сприйняли звістку про призов?
 
– Спочатку почалися крики: «Звільнимо!», таке інше, зараз ставлення змінилося, зрозуміли, що ми робимо.
 
Призивали на 15 діб, потім подовжили до 45-ти, а виявилося, що досі в строю.  Після військкомату – в одну з механізованих частин Білої Церкви. З Вишгородщини там нас десь 18 чоловік. А загалом – дуже багато, скільки – не скажу. Далі – навчальний центр, стрільби та бойове злагодження. За два тижні погрузилися з технікою на ешелон та відбули до Запорізької області. Далі, своїм ходом, в Донецьку область. На жаль, на початку місцеві мешканці, не розуміючи, що відбувається, перекривали нам дороги, створювали затори. З часом цього вже не було. Кінцева точка – Маріуполь. Коли 9 травня терористи почали нападати на адмінбудинки, ми вирушили до міста. Там – звільнили захоплені будинки міськадміністрації та міліції. Зараз вартуємо на одному з блокпостів Маріуполя.  Бандити заблоковані в будівлях без можливості вийти. Перекриті всі дороги міста. Розвідка спостерігає за дислокацією терористів і надає потрібну інформацію черговим змінам. Інколи вночі бандити намагаються прорватися, але ми заганяємо їх назад і чекаємо наказу на «зачистку».
 
– Як зараз справи з грошовим та іншими видами забезпечення?
 
– Форму, спіднє та взуття видали. Все нове, добре. Бронежилетів, на жаль, досі немає. На початку були певні труднощі з харчуванням. Далі – все нормалізувалося. На навчаннях видавали американські сухпайки, потім – наші. Вітчизняні, як на мене, смачніші і всім подобаються більше. Зараз харчування організоване з польової кухні. Грошове забезпечення – невелике, 1300 грн, «бойові» ще не виплачували. Ще видали по 1000 грн так званих «медичних», що видаються, як нам повідомили, раз на рік.
 
– Як настрій у людей, як бойовий дух?
 
– Нормальний, робочий. Проте у більшості вдома сім’ї, діти. Всі скучили, адже на початку не розраховували, що так затримаємося. Тому подібні відпустки, як у мене, – дуже на користь. 
 
Битися зараз всі готові. На початку було нерозуміння: як це – українець проти росіянина? Зараз у свідомості все стало на свої місця. Там немає росіян, українців чи інших національностей. Там – озброєні бандити. Тому або ми їх, або вони всіх нас.
 
– Що хочете передати тим, кому ще належить призватися та виконати свій обов’язок перед країною?
 
– Не боятися, триматися та захищати нашу Україну. Що тут ще сказати? Крім нас із вами, цього ніхто не зробить.
 
Розмову вів Володимир Потапов, «Слово»
Категорія: Україна | Переглядів: 404 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus