Головна » 2013 » Червень » 8 » Куди потечуть молочні ріки?
11:04
Куди потечуть молочні ріки?
Відомо, що гроші на сільськогосподарському виробництві можна заробити лише копіткою щоденною працею, а от фінансовий зиск, виявляється, можна отримати і без найменших на те зусиль. З допомогою злочинної, насправді, далекої від професіоналізму та вільної від слова «демократична» влади, як у центрі, так і на місцях, звичайно. 

Нещодавно українці пишалися, що вони харчуються найсмачнішими і найчистішими у світі продуктами. Хоч їх і бракувало, але ж були вони найекологічнішими! Сьогодні приводів для таких оптимістичних заяв забракло, оскільки найчастіше, саме «екологічними» українськими продуктами, придбаними навіть у перевірених супермаркетах, найчастіше можна отруїтися. Причина лежить на поверхні. Широкий доступ до всіляких хімічних добрив, гербіцидів та харчових добавок, спонукають виробника застосовувати невиправдано велику їх кількість для стимуляції швидкого росту рослин. Шкода від цього здоров’ю нації обходить не всіх. Головне – прибуток, якого, за великим рахунком, років вісімдесят не бачили! 

Але сьогодні розмову хотілося б акцентувати не на окремих продуктах рослинництва та овочівництва, а на відносно безпечній, поки що, молочці. Традиційно в селах, зокрема Вишгородського району, селяни тримали велику рогату худобу. Тому, на сільських базарах, принаймні, можна і зараз придбати свіжий сир і домашнє масло і, звичайно ж, молоко або сметану. На щастя, традиція, в цілому, збереглася. Сьогодні моя випадкова знайома з Нижньої Дубечні Ярина Білецька хизується чистим повітрям у селі та можливістю завжди придбати справді свіжі молочні продукти, не переймаючись за здоров’я дітей. Голова сільської ради Валентина Клименко її оптимізм поділяє лише частково, бо бачить проблему, що невідворотньо насувається здалеку. ЇЇ бентежить відсутність великого попиту на молочку та небажання молокопереробників систематично викуповувати сировину від населення, та ще й вчасно розплачуватися з людьми. 

– Це призводить до різкого зменшення поголів’я та масову відмову від утримання худоби населенням у подальшому, – сумно констатує голова села. 

На подібну проблему вказує і голова виробничого сільсько-господарського кооперативу «Деснянський» Анатолій Клименко. У нього аж 18 корів. Разом з людськими у селі Нижча Дубечня і дві сотні не набереться. 

– А раніше на «кущі», куди входили три господарства, а саме: Нижча Дубечня, Вища Дубечня та Новосілки, налічувалося всього три тисячі корів, – продовжує Валентина Григорівна. – Сучасного переробника теж можна зрозуміти. Йому і на транспорт потрібно витратити гроші, і на ремонт. Та й, водію, часом, напівпорожню машину ганяти бо’зна куди просто невигідно. 

– З цього становища вийти ще якось можна, – втручається у розмову голова Новосілківської сільської ради Микола Стукач. – А от з пасовищами – справжня біда. Жодного гектару не залишилося. Все перейшло в приватні руки, завдяки «мудрій» політиці одного з колишніх керівників району, який своїм письмовим розпорядженням передав у приватні руки понад 300 гектарів земель резерву сільської ради. 

Таким чином згадані гектари щонайменше двічі перепродалися, грошей сільській громаді не перепало аж ні копійки, село залишилося на сьогодні без пасовищ і без можливостей для заготівлі сіна, без більшої половини молочного поголів’я. Згадане розпорядження видавалося всупереч законному рішенню районної ради за №140 від 26 лютого 2004 року, що стосувалося розвитку села за рахунок земель резервного фонду. 

Сьогодні влада добре розуміє це питання. Проте, сільські пасовища, частина ріллі та сінних угідь разом з живописними давно перейшла перейшли у власність нікому в селі невідомих приватних осіб. Яким чином сьогодні вирішити проблему збільшення поголів’я ВРХ на селах – невідомо нікому. Навіть депутатам Верховної Ради, які нині «вболівають» за поліпшення якості молока. 

Як відомо, святе місце порожнім залишається недовго. Сусідня Білорусь хизується своїми досягненнями у створенні контрольованих державою молочнотоварних кооперативів. 

Таким чином, маємо в найближчому майбутньому перспективу перейти від споживання свого до споживання білоруського, російського, прибалтійського молокопродукту. А з огляду на тенденцію сьогодення – то й китайську. Не хочу казати погане про цих виробників, але своє треба захищати. Наприклад, як це інколи роблять росіяни з нашими твердими сирами. 

– Буде біда, – поки-що завчасно хвилюється Анатолій Рижков, – представник приватної «Молочної компанії», що в Літках, Броварського району. – Ми навряд-чи витримаємо конкуренцію, але щось маємо придумати… 

Я не експерт і не маю наміру прогнозувати майбутнє молочної галузі. Можу лише застерегти від ситуації, що бачиться, зокрема, мені. З метою запобігти перемозі білорусів у передбачуваній конкурентній боротьбі, пропоную завчасно запровадити мито на білоруську молочку. Оголосити її неякісною, як це, час від часу, робить Росія у відношенні до наших молочних продуктів. З метою здешевлення власних продуктів, – розбавляти селянське молоко всілякими рослинними домішками, а то й водою і, нарешті, всіх білорусів звинуватити у недолугості, недбайливості, відсутності професіоналізму та протекціонізмі. Суворо заборонити нецивілізованим, хоч і патріотичним «базарним бабцям» торгувати справжнім молоком на сільських ринках. 

Звісно, це іронія і від такої перспективи стає якось недобре. Проте. Все в наших руках і лише від нас залежить, яке молоко, сметану, сир ми будемо споживати. Хотілося б свого, новосілківського, хотянівського, катюжанського… Все залежить від законодавчого поля, доступних кредитів та нашої працездатності та конкурентоспроможності. 

Юрій ГОРОВИЙ, «Слово»
Переглядів: 454 | Додав: komashkov
comments powered by Disqus