Останній номер газети
Головна » 2014 » Лютий » 15 » Хто хоче висловитися – відійдіть від мікрофону!
11:18 Хто хоче висловитися – відійдіть від мікрофону! | |
 У редакцію «Слова» надходять дзвінки, листи, де люди коментують проведення недільного народного віча у Вишгороді. Я вважаю добрим знаком, коли є бажання висловлювати свою позицію. Це не означає, що хтось «проти» чи «за». Є своє бачення ситуації і його не бояться висловлювати. Це ознака одужання суспільства. Різні погляди на те, що відбувається, дають можливість знайти щось спільне, точки перетину. А відтак – шляхи до порозуміння. Мій колега-журналіст одного з загальнонаціональних видань висвітлював створення «Майданів» у різних містах України. У Рівному, наприклад, три партії запропонували по дві людини та запросили приєднатися шістьох найактивніших представників громади. Тобто, порівну. У Запоріжжі, на головній площі міста, зійшлося близько тисячі громадян. Було запропоновано кандидатури, які мали увійти до керівництва організації. І запорожці, старим козацьким методом, проголосували за ці кандидатури. При цьому в жодного присутнього і думки не виникло, щоб не включити до керівництва представників політичних партій. Усі розуміють їхню важливу роль у процесах, що відбуваються. У Львові організувати «Майдан» взялися три партії. Запропонували приєднатися громадським організаціям. Але виникло питання. Узяти участь в діяльності «Майдану» виявили бажання більше сорока громадських організацій, які почали вимагати прозорості формування та запропонували свої кандидатури з числа студентів та активістів… «Провокатори, – скаже хтось. – Що можуть ті громадські організації без політичних партій?» Хто знає... Тільки зараз багато хто заплутався, де провокатор: політичні партії (від яких, переважно, лозунги, які подаються як план дій, хоча насправді є нічим іншим, як переліком мрій), чи громадськість? Те, що відбулося минулої неділі, на жаль, залишає більше питань, ніж дає відповідей. Народне віче збирають, щоб почути думку народу. Але у нашому випадку з трибуни виступали тільки представники «ініціативної групи». А хто вони? Депутати районної та міської ради – представники опозиційних сил. Решта… Представники попередньої влади, здатність якої ми всі бачили на свої очі або ті, хто хоче цю здатність виявити... Облаяв, наприклад, міліцію і все – національний герой? Так, багатьом із нас є чим дорікнути міліції і, на жаль, не безпідставно. Наприклад – водіям чи малому бізнесу. Про відео, що облетіло весь світ, де знущаються на морозі над голим козаком, і казати не треба. Але… Міліція – частина суспільства, в якій (як і в решті силових структур) у сконцентрованому вигляді віддзеркалюються всі наші проблеми і негаразди. Хто не з нами – той ворог. Так розмірковують і на майданах, і з іншого боку. Переламати через коліно хочуть і одні й другі. Дуже схоже на політику комуністичної диктатури пролетаріату, звідки ми всі родом. Адже вчилися на одних «Букварях». Народ вишгородський, чи то через загальну недовірливість до «доморощених» політиків, чи то через відсутність інформації про скликання віча (хто ж так кличе?), обходив це дійство стороною. А хто ненадовго підходив – запитували у невеличкої групи «постійних» глядачів: «Що це?», «Що буде далі?» Почувши про віче – декілька хвилин спостерігали, а потім йшли у своїх справах. «Постійних» я нарахував приблизно чоловік зі сто разом із міліцією, держслужбовцями, представниками ветеранських організацій та продавцями, які збиралися відкрити недільний торгівельний ярмарок перед «Енергетиком». На фоні сімдесятитисячного району якось не вражає. Лише наприкінці, після того як всі почали розходитись, від глядачів (слухачів) до мікрофону підійшла пані, яка почала висловлювати незадоволення і владою теперішньою, і владою минулою, тобто опозицією. Вона хотіла продовжити свою думку, але мікрофон вимкнули, а її від сцени відтіснили. Опозиція працює старими радянськими методами – ініціатива зверху. Навіть ті, хто кричав інколи «Ганьба!» робили це без особливих емоцій. У такому форматі важко про щось домовитись. Та й чи було таке бажання? Один з активістів віча зі сцени запропонував усім «регіоналам» вийти з лав партії. Позиція цікава. У першу чергу тим, що стало чітко зрозуміло: є людина, яка має право вирішувати кому яку політичну силу представляти. Робив він це від усіх присутніх на сцені. «Свобода» з «УДАРом», так само як і решта активістів – лише ширма для створення видимості демократії? Але суть навіть не в цьому. «Партія регіонів» – це ж не дошки в огорожі (одного розміру і кольору). Переважна більшість – порядні та адекватні люди, яких теж хвилює майбутнє нашої держави. Вони й роблять для неї (держави), як на мене, більше ніж уся попередня незалежна влада. Звісно, є там різні люди. Так, а де їх немає? У лавах опозиції теж є далеко не ангели. Зрозуміло, що позбавившись політичного важковаговика, іншим легше буде дістатись до владних портфелів. Та й плюралізму поменшає (знову чимось радянським пахне). За комуністичною же традицією, без обговорення, без альтернативних варіантів, один з організаторів віча зачитав вимоги, після кожного пункту проголошуючи «Затверджуємо?» «Затверджуємо!» – відповідали ті, хто ближче до трибуни. Все. Гімн України і до побачення. На моє переконання, пункти звернення мають пропонувати люди, які представляють переважну більшість району, отримавши відповідні повноваження. А ми кажемо про Європу, плюралізм та права людей. Ідея гарна, але виконання… Та це все деталі… Головне – інше. Зібрання, що назвали «народним віче», покликане, як я розумію, стати максимально популярним серед людей, тобто народним, виявилося не надто людним, та й організатори, як мені бачиться, ані один одному, ані слухачам (глядачам) не дуже то й довіряли. Але народне віче – ідея, я вважаю, непогана, у традиціях нашого народу та дозволяє і проблемні питання обговорити, визначитись у шляхах їх вирішення та й , як то кажуть, «пару випустити». Краще у вигляді слів ніж у «коктейлі Молотова»… Хоча з іншого боку – є місцеві ради, їхні виконкоми та державні адміністрації, місцеві представництва органів державної влади та силових структур. Обранці та посадовці, які прийняли Присягу на вірність Українському народові, наділені правами та обов’язками. Нажаль, не кожен абсолютно відповідально ставиться до їх виконання. Але ж ці люди – наші співгромадяни, які мешкають на сусідній вулиці, у сусідньому будинку, у сусідній квартирі… Ми їх вирощуємо та плекаємо, приносимо дарунки та даємо взятки. А навіщо? Щоб отримати якісь привілеї над іншими, щось отримати швидше та без черги тощо. А потім виходимо на майдани і кричимо «Ганьба!» Кому ганьба? Може всім нам, шановні громадяни України? І де гарантія, що сьогоднішні майданівці, отримавши владу, не почнуть новий розподіл та перерозподіл (деребан – якщо завгодно)? Здається, ми через це вже проходили. Це стає новою національною традицією – «топтання по граблях»… Володимир ПОТАПОВ, «Слово» Я против! Моя свобода, жизнь – полны угрозы. Мне жаль майдановцев, и беркутовцев жаль. Ведь украинцы бьются на морозе, Неся своей земле беду, печаль. Не нужно матерей в слезу вгонять Вы сядьте рядышком – и разберитесь! Ведь нужно же когда-то начинать. Одумайтесь! Остановитесь, люди! Ведь вы же люди! Человеки вы! Ведь совесть ваша – вас же и осудит, И с той, и с той, враждебной, стороны, Да будет мир в ваших сердцах и душах! Вздохнёт спокойно пусть моя страна. Пусть те, кто зло вам вкладывает в уши, Лишатся навсегда еды и сна. Я против, чтобы кровь лилась водицей... Валерий БОЛОТОВ, старейшина Чернобыльского движения, участник ЛПА ЧАЭС, инвалид второй группы
| |
| Переглядів: 406 | Додав: komashkov | |