Польща упродовж останніх років найактивніше з усіх європейських держав працювала на те, щоб наблизити Україну до ЄС. 

Екс-президент Польщі Александер Кваснєвський, як член спостережної місії Європарламенту, близько 30 разів побував в Україні, діючий президент Броніслав Коморовський на усіх міжнародних форумах і двосторонніх зустрічах переконував про потребу підтримувати європейську перспективу для України. Активною також була польська дипломатія на чолі з міністром Радославом Сікорським, за ініціативою якого разом зі шведським міністром Карлом Більдтом, власне, і було започатковано проект "Східне партнерство”. Як видно з останніх заяв, поляки і сьогодні не втрачають надію на підписання асоціації Україна-ЄС. 

Про нинішню оцінку ситуації, досвід Польщі на цьому шляху й подальші очікування Варшави і Брюсселя в інтерв'ю українським ЗМІ розповіла заступник міністра закордонних справ Польщі Катажина Пелчинська-Наленч. 

- Пані заступнику міністра, чи є на сьогодні план "Б” щодо України? 

- Немає плану "Б”, оскільки у ньому немає потреби. Вважаємо, що переговори по Угоді відбувалися тривалий час, докладено багато зусиль з європейської та української сторін, Угоду було парафовано. Це означає, що обидві сторони погодили її зміст. Немає потреби у плані "Б”, є потреба у підписанні асоціації. 

- Екс-президент Польщі Александер Кваснєвський заявив, що до переговорів можна повернутися відразу після Вільнюса і через кілька місяців підписати Угоду? Наскільки це реально? 

- Шанси є, оскільки є воля з боку ЄС, аби йти у напрямі підписання й імплементації Угоди. На нашу думку, зволікання нічого позитивного не приносить Україні. Якщо є така воля з боку України, то це може статися після саміту у Вільнюсі. Проте мусить бути чітка готовність української влади, оскільки з боку ЄС є певний елемент недовіри щодо того, чи наміри (української влади - ред.) є справжніми. Декларацій уже недостатньо, повинні бути конкретні дії. 

- Президент Польщі Броніслав Коморовський напередодні висловив думку, що зараз потрібно думати про дії після саміту у Вільнюсі і "польську пропозицію” на саміт. 

- Немає польської пропозиції для України. Є шість країн "Східного Партнерства”, дві країни парафують свої угоди (Молдова і Грузія - ред.), а Польща робитиме усе, щоб їх підписали і почали реалізовувати упродовж року. 

Польща також переконуватиме країни ЄС, аби Молдова отримала безвізовий режим. Є рішення Єврокомісії, яка підкреслює, що Молдова виконала усі умови і пропонує включити її до переліку країн з безвізовим рухом. На це потрібна згода країн-членів ЄС і дуже ймовірно, що згода буде і Молдова матиме безвізовий рух. 

Це також можливе і для України, але Київ мусить виконати План дій щодо безвізового режиму. Приклад Молдови буде свідченням того, що це не фантазія, а реальна перспектива. 

- Представники української влади твердять, що основною причиною для призупинення процесу асоціації є фінансовий аспект. Яку допомогу ЄС запропонувала Україні і чи готовий Брюссель збільшити цю пропозицію в умовах тиску Росії? 

- Погоджуюся, що українська економіка - в поганій ситуації. Падає український експорт, і не лише в цьому році, але й попередньому. Зменшується експорт і до Росії, і до інших країн. Причиною цьому є не лише дії Росії, але й ряд інших чинників, які пов'язані з поганим станом економіки, втратою конкурентоздатності, бар'єрами, які застосовуються Росією й іншими економічними партнерами. 

ЄС запропонував дуже конкретні фінансові рішення, що було пов'язано з кредитами МВФ. Якщо МВФ надав би Україні кредит, то ЄС доповнив би це, зі свого боку, макрофінансовою допомогою, яка прив'язана до цього кредиту. Це пояснюється тим, що з перспективи ЄС немає сенсу давати гроші заради грошей. Гроші повинні служити реформам, а не їх призупиненню. 

Відсутність грошей є однією з серйозних причин нинішньої кризи в Україні. У зв'язку з цим МВФ сформулював певні умови, частину з яких, беручи до уваги складну ситуацію в Україні, було пом'якшено. Проте частина з них залишилась, оскільки кошти мають працювати на вирішення, а не замороження проблеми. 

- У зверненні до українського народу Президент Янукович заявив, що фінансова пропозиція ЄС була "принизливою”. Як конкретно виглядала запропонована фінансова допомога для України? 

- Йдеться про мільярди доларів, оскільки такі кошти у траншах надає МВФ. Це зовсім немалі кошти. 

- А з боку ЄС? 

- З боку ЄС макрофінансова допомога у розмірі більше 600 млн євро надається відразу після укладення угоди між Україною і МВФ. Додатково сотні мільйонів євро Україна може отримати відповідно до механізму Європейської політики сусідства, якщо б почала діяти формула "more for more” (більше за більше). 

Але Угода про асоціацію - це не безпосередня підтримка ЄС чи МВФ, а утримання наявних і залучення нових інвесторів в Україну. Сам факт рішення не підписувати Угоду вже призвів до того, що вартість позик на вільних фінансових ринках для України зріс. Завдяки підписанню й імплементації документу ця вартість зменшувалась би. 

Це цілий комплекс чинників. Не можна конкретно порахувати, скільки коштів кладеться на стіл. 

Додатково, після підписання Угоди про асоціацію було б залучено фонди на розвиток не лише на рівні ЄС, але й країн-членів. Україна отримує фінансову допомогу на розвиток, певні кошти виділяються вже зараз. Якщо Угоду не підписують, то ці кошти є меншими, при підписанні - більшими. Ми розмовляли з багатьма країнами-членами ЄС і вони висловили готовність взяти участь у фінансовій підтримці України на розвиток. 

- Скільки коштів отримала Польща з моменту підписання асоціації в 1991 до вступу в ЄС в 2004? 

- Чесно мушу визнати, що набагато більше, ніж про це йдеться зараз у випадку з Україною. Польща була у набагато кращій ситуації в моменти підписання асоціації і вступу до ЄС, оскільки іншою була міжнародна ситуація. Польща була на іншому етапі розвитку, ЄС був у кращій ситуації. Тут немає чого порівнювати. 

Але аргумент, що Польща отримала стільки-то і ми так само хочемо, не є влучним, оскільки сьогодні реалії є іншими. Україна або хоче модернізовувати себе в існуючих умовах, або хоче образитися на ці реалії і не буде проводити модернізацію. Втрачає від цього лише Україна... Ці реалії не зміняться, не повернемо часу і не поміняємо місцями Україну і Польщу. 

- Євродепутат Коваль напередодні повідомив, що у Вільнюсі перед самітом відбудеться Європейська Рада з ініціативи міністра закордонних справ Польща Радислава Сікорського і у Києві нібито добре сприйняли цю інформацію. Про що конкретно йдеться? 

- Відбудеться неформальна зустріч голів делегацій, тобто глав держав й урядів перед вечерею, яка розпочинає саміт. Це не буде засідання Європейської Ради і воно не матиме юридичної сили. 

- Ця зустріч є ініціативою міністра Сікорського і знаємо, що там обговорюватиметься українське питання. Чи під час неї може бути прийнято якесь зобов'язуюче рішення? 

- Ні, оскільки це не є орган, який уповноважений до прийняття таких рішень. Не хочу спекулювати у питанні, про що вони розмовлятимуть. Польща була серед країн, які вважали, що така зустріч є потрібною перед самітом, і ми задоволені, що вона відбудеться. 

- Українські ЗМІ повідомили, що в проекті Вільнюської декларації зникло речення про "перспективу членства для країн Східного партнерства” у відповідності до статті 49 Угоди про ЄС. Його замінено формулюванням, що країни ЄС підтримують проєвропейські устремління країн СП? Чи така зміна справді відбулася і що вона означає? 

- Цей документ все ще обговорюється, у зв'язку з цим я не можу й не повинна висловлюватись щодо його змісту. 

"Східне партнерство” не є політикою інтеграції з ЄС. Але, на моє переконання, підписання і реалізація угод призвела б до втілення країнами значної частини законодавства ЄС і вони були б значно ближчими до Євросоюзу, мали б дуже сильні аргументи, аби вимагати європейську перспективу для своїх країн. 

- Як, на вашу думку, останні події в Україні, йдеться про маніфестації на підтримку євроінтеграції, можуть вплинути на європейську перспективу країни? 

- Їх помітили в Євросоюзі. З великою повагою ставимося до рішучості частини українського суспільства до зближення з ЄС. Дуже важливо, що суспільство не лише рішуче налаштовано, але в змозі це показати й взяти участь у цьому процесі. Це створює проєвропейський образ українського суспільства у Польщі, в Західній Європі. Це також є аргументом для тих, хто в Євросоюзі був скептиком щодо того, чи цю Угоду, з огляду, власне, на проєвропейськість українського суспільства, варто підписувати. Але рішення сьогодні за українським урядом. Це українська влада приймає рішення і несе відповідальність. 

- Прокоментуйте, будь ласка, твердження українського прем'єра та президента про те, що запровадження європейських стандартів вимагає величезних фінансових затрат. Скільки це коштувало Польщі? 

- Я не володію такими даними, але це не так просто підрахувати. Можу погодитись, що запровадження стандартів ЄС є досить коштовним. Цього ніхто не заперечує і це - слушний аргумент. 

Але, по-перше, український уряд знав про це, і, напевно, проводив відповідні експертизи. 

Ніхто з цього не робив таємницю у процесі переговорів, парафування документу, а також упродовж минулих місяців, коли декларувалася готовність до підписання. Нічого не змінилось упродовж останнього тижня і ці стандарти та їх запровадження раптово не подорожчали. 

По-друге, це - процес і ніхто цього не робить з дня на день. 

По-третє, Угода передбачає перехідні періоди. 

По-четверте, коли б Україна підписала Угоду і розпочала її реалізовувати, то мобілізація щодо української євроінтеграції наростала б, як снігова куля, йдучи назустріч конкретним очікуванням України. Одна розмова, коли Україна говорить: хочемо підписувати, але це коштує й очікуємо великих грошей. І абсолютно інша розмова, коли Україна розпочинає імплементацію і конкретно по секторах говорить: хочемо робити те і те, і воно коштує стільки-то, стільки вкладаємо ми, а стільки має докласти інша сторона. Це була б абсолютно інша розмова. Така аргументація є зрозумілою для Євросоюзу, для чиновників у Брюсселі та у країнах-членах. 

- За рахунок яких коштів Польща фінансувала свою модернізацію? 

- За рахунок економічного зростання. Польське ВВП зросло у кілька разів, а ВВП на душу населення - у два рази тоді. Натомість в Україні ці показники скоротилися у порівнянні з початком 90-х років. Тому ця модернізація вигідна. Вона потребує грошей, але потім дає відчутні результати. 

- Останніми днями складається враження, що для Євросоюзу дуже важливим є підписання Угоди з Україною. Наскільки далеко Брюссель може піти, можливо на якісь поступки Україні, аби Угода була підписана? 

- Сьогодні не говоримо про поступки Брюсселя. Говоримо про рішення України! 

- Мається на увазі, зокрема "справа Тимошенко”. Як видно, не вона стала головною перешкодою на шляху підписання, а складна економічна ситуація в Україні. Тим часом Юлія Тимошенко зі свого боку закликала підписати Угоду без вирішення її питання... 

- Думаю, що заява Тимошенко і її однозначна позиція, щоб підписувати документ незалежно від її особистої ситуації, є дуже важливим аргументом для Євросоюзу. Але готовність компромісу з європейського боку можна перевірити тоді, коли буде відчуття повної рішучості з боку України. На сьогодні цього відчуття немає. З боку ЄС є значна воля на підписання Угоди, є переконання, що вона важлива, і що треба далі йти у цьому напрямку. Але хотіти цього повинна Україна. 

Розмовляли Юрій Банахевич (Укрінформ),

Роман Кисіль (УНІАН) та Іван Козловський ("Голос України")

ВАРШАВА, 28 листопада 2013 року