Останній номер газети
Головна » 2013 Червень 8 » Який світ залишимо нащадкам?
10:49 Який світ залишимо нащадкам? | |
 Проблема деградації земель в Україні є актуальна та гостра. Це і загальне зниження родючості ґрунтів через ерозію (57,5% земель країни), засолення та осолонцювання (6,5% земель країни), підкислення (17,7% земель країни); забруднення (20% земель країни) та підтоплення значних територій (12% земель країни) тощо. На сьогоднішній день земельні ресурси нашої держави перебувають у досить складному стані. Так, земельний фонд України (60,4 млн. га) характеризується високим рівнем освоєності. Питому вагу земельних ресурсів складають сільськогосподарські угіддя, що становить 68,9% від земельного фонду України. Фактична розораність території України становить 53,8%, чого немає в жодній країні світу. Для порівняння – у США цей показник 27%, Франції – 42%, Німеччині – 33%. В середньому на одного жителя України припадає 0,71 га ріллі. Такий показник розораності, в нашій державі, обумовлений низкою чинників. Передусім – це спадок колишньої радянської системи сільськогосподарського виробництва, що ґрунтувалася на інтенсивній системі землеробства, по-друге – це високий рівень розвитку продуктивних сил, і останнє – практично уся територія України характеризується сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами ведення сільського господарства. Надмірне розширення площі ріллі, у тому числі на схилах, призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів та водойм, що негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і зумовило значне техногенне навантаження на екосферу . До найбільш істотних факторів, що впливають на зниження продуктивності земельних ресурсів, належать водна та вітрова ерозії, а також антропогенний (людський, – ред.) вплив на земельні ресурси. Вищезазначені негативні наслідки неефективного та безгосподарського використання основного багатства країни свідчать про необхідність вирішення еколого-економічних проблем у землекористуванні. Клімат України відзначається великою різноманітністю завдяки значній протяжності її території – від надмірного зволоження на заході, північному заході, до посушливого на сході, південному сході та субтропічного на Південному березі Криму. Особливості регіональної циркуляції атмосфери виявляються у збільшенні континентальності із заходу на схід. Різноманітність клімату також пов’язана з характером підстильної поверхні, що змінюється від рівнинної території до гірської. Складність фізико-географічних умов і синоптичних процесів зумовлюють часту повторюваність різних атмосферних, у тому числі, стихійних явищ, які в окремих випадках мають катастрофічний характер і завдають значної шкоди сільському господарству та економіці країни в цілому. За багаторічними даними, в Україні спостерігається дуже широкий спектр стихійних метеорологічних явищ, серед яких найчастіше спостерігаються дуже сильні дощі та сильні зливи, снігопади та сніг з дощем, на які припадає майже 50% зафіксованих явищ: сильний вітер, шквали та смерчі, а також ожеледо-паморозеві явища, хуртовини, заморозки, град, тумани. Суховії, посухи та пилові бурі є найбільш небезпечними для сільського господарства країни і нерідко негативно впливають на здоров’я людей. Вони найчастіше охоплюють південний та східний регіони, а також центральні області Лівобережжя. Серед небезпечних і стихійних гідрологічних явищ найбільш шкідливими є водопілля, паводки та селеві потоки. Стан родючості ґрунтів значною мірою залежить від обсягів застосування мінеральних і органічних добрив. Темпи мінералізації гумусу в ґрунтах залежать від технології вирощування сільськогосподарських культур, структури посівних площ, способів обробітку ґрунту, рівня отриманих урожаїв. Суттєвий вплив на нагромадження гумусу в ґрунтах, завдяки значній кількості кореневих залишків, мають багаторічні трави. Сьогодні використання зелених добрив, зокрема шляхом вирощування проміжних культур (редьки масляної, гірчиці білої, озимого і ярого ріпаку тощо) є важливим способом збереження та відтворення родючості ґрунтів. При цьому, зелену масу необхідно збирати на корм, а пожнивні рештки заорювати. У такому випадку посіви проміжних культур в оптимальні строки дозволяють збільшити вихід органічної речовини. Під впливом мінеральних добрив, здебільшого хімічно або фізіологічно кислих, різко зростає кислотність грунту. Тому проблема їхнього раціонального використання залежить від регулярного вапнування ґрунтів. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу водної ерозії, складає 13,4 млн. га, у тому числі, 10,6 млн. га орних земель (32% від їх загальної площі). У складі еродованих земель налічується 4,5 млн. га з середньо та сильно змитими ґрунтами, 68 тис. га з яких повністю втратили гумусовий горизонт. Особливе занепокоєння викликають масштаби та інтенсивність цих процесів на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах. Щорічне зростання площ еродованої ріллі в цілому по Україні сягає 60-80 тис. га. Поряд з площинною ерозією досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа активних ярів складає 157,0 тис. га. Їхній негативний вплив виявляється на прилеглій території площею близько 1 млн. га. Зростаюча активність прояву зсувних процесів тісно пов’язана з режимом атмосферних опадів та температур, змінами положення рівнів ґрунтових вод тощо. Останніми роками помічено суттєве збільшення кількості активних зсувів на півдні та заході України. На території населених пунктів поширенню зсувів сприяє господарська діяльність без урахування планувальних обмежень, відсутність належних інженерних та екологічних заходів тощо. Сприятливі умови для активізації зсувів склались у межах забудованих міських територій. Серед міст, розташованих у долинах великих річок та на їхніх схилах, зазнавали негативної дії зсувів: на Дніпрі – Київ, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя. На Десні – Чернігів, на Ворсклі – Полтава, на Пруті – Чернівці тощо. Одним з найбільш розповсюджених сучасних геологічних процесів, що розвивається в природних умовах та під впливом техногенних чинників, у тому числі водогосподарських заходів, є підтоплення. У межах забудованих територій, де фіксується підйом рівня ґрунтових вод та стійке порушення природного режиму зволоження, воно призводить до значного погіршення умов проживання населення, функціонування господарських об’єктів, провокує активізацію супутніх процесів. А це, в свою чергу, сприяє виникненню надзвичайних ситуацій. У цілому, за експертними оцінками, від підтоплення земель потерпають близько 16 млн. осіб, соціально-економічні збитки становлять від 300 до 500 гривень на один гектар уражених територій у сільській місцевості та 10 тисяч грн. на один гектар території міст. Вищезазначені негативні наслідки неефективного та безгосподарського використання основного багатства країни свідчать про необхідність вирішення еколого-економічних проблем у землекористуванні. Заходи з охорони земель, здійснені протягом 2007-2012 років, є неспівставними з масштабами деградаційних процесів. Більше того, у 2009-2012 роках спостерігалася тенденція до зменшення й без того недостатніх обсягів відповідних робіт. Зокрема, щодо консервації ріллі шляхом залуження та рекультивації порушених земель та ряду інших охоронних заходів. Загалом, в Україні деградовані та малопродуктивні ґрунти займають п’яту частину ріллі (6,5 млн. га), а незадовільний екологічний стан земель є однією з головних причин погіршення стану довкілля. За оперативною інформацією Держземагентства, станом на 1.01.2012 року, загальна площа земель, що потребують консервації, в Україні складає 1,1 млн. га, з них 644,2 тис. га – деградовані, 432,1 тис. га – малопродуктивні, 144 тис. га порушених земель потребують рекультивації. Під час восьмої конференції сторін Конвенції, яка проходила в вересні 2007 року в Мадриді, було затверджено десятирічний стратегічний план та рамкові механізми щодо сприяння імплементації Конвенції на 2008-2018 роки. Серед завдань, що визначені цим планом є такі стратегічні впровадження Конвенції, як покращення умов життя населення, яке страждає через деградацію земель, покращення стану деградованих екосистем, досягнення глобальних вигод завдяки впровадженню Конвенції, мобілізація необхідних ресурсів (фінансові, технічні, технологічні) для підтримки впровадження Конвенції. 21 грудня 2010 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», яким серед іншого передбачені питання боротьби з деградацією земель та досягнення цілей екологічно збалансованого землекористування. На виконання цього Закону розпорядженням Кабінету Міністрів України був затверджений Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на 2011-2015 роки. Цим планом передбачено розроблення Мінприроди, Мінагрополітики, Держземагентством та іншими центральними органами виконавчої влади проекту концепції Державної цільової програми щодо боротьби з опустелюванням та деградацією земель (спрямованої на виконання Конвенції), а також відповідної програми. План також визначає цілу низку інших завдань щодо розвитку законодавства системи стандартизації та нормування, вдосконалення землеустрою, моніторингу, покращення інституційного та наукового забезпечення, підвищення рівня освіти та просвіти у відповідній сфері тощо. Серед практичних завдань у галузі охорони земель, регламентованих Національним планом дій – запровадження заходів з консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно-забруднених земель, рекультивації порушених земель, виконання робіт з реабілітації територій, забруднених унаслідок військової діяльності, удосконалення методів управління агроландшафтами, зниження рівня забруднення і засмічення ґрунтів шляхом стимулювання землевласників та землекористувачів до провадження екологічно збалансованої діяльності тощо. Згідно із законом України «Про Державний земельний кадастр» Мінагрополітики, Держземагентством та іншими уповноваженими органами має бути розроблено проект Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року. Закон України «Про охорону земель» (стаття 24 та ін.) регламентує необхідність прийняття Загальнодержавної програми використання та охорони земель, проект якої тривалий час опрацьовувався, але так і не був затверджений Верховною Радою України. Реалізація вищенаведених завдань та заходів поряд з розбудовою екомережі та розвитком природно-заповідної справи, належним виконанням існуючих галузевих державних цільових програм у галузі водного та лісового господарства, розвитку села тощо, мають стати основними напрямами діяльності щодо покращення ситуації у сфері охорони довкілля, невиснажливого використання і охорони земель та інших природних ресурсів. За інформацією управління Держземагентства у Вишгородському районі | |
| Переглядів: 1407 | Додав: komashkov | |