Давньоукраїнська держава Русь була широко відома на тогочасній міжнародній арені уже в 838 році. Отже, Україна як держава входить у список найстаріших держав Європи. Під Руською землею, або «Руссю», розуміли територію Середнього Подніпров’я, на якій визначались міста Київ-Чернігів-Переяслав. Тільки до цих територій, де жили племена полян, древлян, сіверян, дулібів,тіверців вживали термін «Русь». Це була високорозвинена рання Українська держава. Роси, русини, українці – це історичні етноніми одного народу, мовою якого є саме українська мова, відома ще з VІІ століття. 
Володимир Великий хрестив не моксельців-московитів – сучасних росіян, не росіян, не Росію, бо їх тоді на світі ще не було. Лише в ХІІІ столітті почнуть з’являтися перші зародки держави Московія. Русини-українці та московити-росіяни ніколи не були одного роду-племені. Це зовсім різні етноси. Жаль, що не всі ми, українці, усвідомлюємо велич 1180-річної історії своєї рідної землі, не вміємо пишатися своєю давністю, бо всі попередні часи нас учили не тій, «несправжній» історії, не правдивій, а перекроєній і перешитій, щоб пристосувати українську історію для возвеличення своїх амбіцій «старшого брата», щоб принизити і упослідити Україну, назвавши нас малоросами та хохлами. 
Днями у Демидові, а саме, 21 листопада, на день храмового свята Собору Архистратига Михаїла, сталася подія, що повністю відповідає цій благородній меті. Демидівці знають, що перша згадка про наше село – це 1026 рік. У літописі розповідається, що цього року в урочищі Городець (нині це північна околиця Демидова) зустрілись два сини Володимира Хрестителя – князь Ярослав Мудрий Київський та Мстислав Чернігівський Хоробрий. Їм вдалося укласти мирну угоду, за якою вони об’єднались для боротьби з ворогами Київської Русі.
Через 71 рік, в 1097-1098 роках, тут же Володимир ІІ Мономах   скликав раду визначних князів Київської Русі для того, щоб об’єднатись у боротьбі проти половців та печенігів. Результатом їхнього єднання стало більше як 80 походів на племена кочівників, які постійно робили руйнівні набіги на Мономахову Русь. Більше 200 полководців кочових  племен вони знищили або полонили. А кочівники були відігнані аж за Дон до Кавказьких гір.
Третя не менш важлива подія відбулась у Городці 1693 року. Тоді військо запорізьких козаків під проводом Семена Палія вело запеклу визвольну битву з поляками. Літописець у своїй оповіді підкреслює, що місцеві жителі пристали до козацького загону і багато з них загинули 325 років тому. Тож у Городці були захоронені загиблі у бою, а над могилою насипали високий курган, який височів на цьому місці до 1962-1963 років. Комуністи-вандали, будуючи дамбу Київського водосховища, знищили курган екскаваторами, розгребли землю з кістками і вивезли її. А далі… Далі те, що завжди і скрізь робилось і робиться у пострадянському суспільстві – за декілька десятиліть святе місце перетворили на огидне і зловонне сміттєзвалище. Не один рік Демидівський сільський голова Василь Дідок виношував задум повернути Городцю, поблизу якого пройшло його дитинство, пристойний вигляд. Задум визрів, і руки дійшли до цього під осінь 2018 року. Спеціальною технікою прибирали сміття, розрівняли землю, не чіпаючи фрагментів історичного кургану, які уціліли з південного боку Городця. Василь Олексійович знайшов помічників – багатьох односельчан та однодумців із сусідніх сіл. Це Володимир Йосипович Костюченко, Василь Олексійович Лукаш, Володимир Олексійович Ткач, Михайло Якович Овдій, Ігор Миколайович Адаменко, Олександр Сергійович Коваль, Леонід Миколайович Коваленко, Сергій Володимирович М’якотін, Михайло Петрович Бєлік, Анатолій Михайлович Пустовойт, Микола Григорович Осадчий. 21 листопада демидівці та гості села зібралися біля установленого чотириметрового дубового хреста, заквітчаного рушниками та калиною. Отець Микола та отець Олег (Петльович) освятили хрест. Запрошений до слова В.  Дідок поділився планами створення  історико-ландшафтного парку. Наступними кроками буде встановлення біля хреста стилізованого дубового частоколу, меморіальної плити з інформативним текстом. На місці братської могили заплановано звести капличку. Весною будуть посаджені липи та козацькі дуби. Ближче до річки Кізка у козацькій долині посадиться багато кущів калини. Присутній на урочистому освяченні депутат Київської обласної ради М. Дворник порадів із демидівцями цій події і пообіцяв особисту допомогу у створенні парку. 
Краєзнавець Григорій Алексєєнко  ознайомив присутніх із історією древнього поселення Демидів, на землях якого в другій половині ХVI століття було засноване сучасне селище Димер, про яке Григорій Іванович закінчує писати другий том своїх досліджень.
З подякою від людей, що живуть поряд із Городцем, виступив Микола Михайлович Карпенко, який теж плідно працює над збором матеріалів про минувшину рідного села. Тож його односельчанам треба відгукнутися і поділитись із краєзнавцем спогадами, фотографіями, щоб допомогти у створенні книги про Демидів. Виступи присутніх доповнили пісні, виконані сільським аматорським колективом «Любисток»: «Отче наш», українська народна пісня «Ой у полі жито» та пісня-реквієм «Бірківські лелеки», що присвячена затонулому на дні Київського водосховища селу Бірки. Закінчилась святкова подія храмовим обідом.
Наступний етап – встановлення дерев’яної каплички, присвяченої іконі Божої Матері «Усіх скорботних радість», яку вже виготовляє майстер. На місці каплиці буде закладена капсула зі зверненням до нащадків.

Валентина ОСИПОВА, Демидів